П’ятниця, 29 Березня, 2024

Підпільниця Маркус проти німецьких окупантів

Доля багатьох жінок під час німецької окупації Києва та Другої світової війни змінювалась. Вони мали вчитись захищати себе, чинити опір, жити в нових реаліях опікуючись родиною. Деякі жінки йшли воювати та робити все можливе, щоб припинити ті жахливі події які відбувались на території рідної держави. Однією з таких жінок була Тетяна Маркус. Підпільниця, красива і небезпечна. В очах киян вона була повією, яка дарувала кохання німецьким офіцерам, окупанти вважали її княгинею. І лише з 2006 року відкрилась її біографія для всіх. Тетяна підпільниця, киянка до того ж ще й єврейка, яка стала посмертно Героїнею України. Її відчайдушні вчинки вражають і показують незламність духу всього народу. Далі на kyivyes.

Біографія

Тетяна Йосипівна Маркус народилась у вересні 1921 року, в єврейській родині, у невеличкому містечку Ромни. Згодом вся родина приїжджає до Києва. Саме тут Тетяна закінчує школу і влаштовується на роботу. У 1941 році брати дівчини залишають родину та йдуть добровольцями на фронт, інші члени родини евакуюються з Києва. Тетяна ж не полишає рідного міста навіть під обстрілами. Тому батькові доводиться повернутись до Києва, щоб вмовити доньку поїхати, але йому це не вдається. Йосип залишається з донькою в Києві, з часом вони вдвох почнуть працювати на підпільну організацію Кудряшова.  

Здавалося б, що може тримати молоду дівчину під обстрілами? На це є дуже романтична історія. Тетяна Маркус була до безтями закохана в підпільника Георгія (Жоржа) Левицького. До того ж вони часто разом працювали, і у більшості справ Левицький часто прикривав Тетяну і доводив справу до кінця. 

Але щоб не нашкодити коханому і собі, на людях Маркус поводила себе як легковажна дівчина, яка щоразу закохана то в одного, то в іншого німецького офіцера. Саме тому кияни її засуджували, сміливі кидали в неї каміння на вулицях. Ніхто і подумати не міг чим насправді займалась юна двадцятирічна красуня. 

Букети для окупантів

Звісно, знаючи ставлення киян до Тетяни, можна було припустити, як саме дивились на Маркус кияни під час її першої публічної акції. Дівчина стояла на балконі, щиро посміхаючись німецьким офіцерам, які тільки увійшли в Київ. В руках вона тримала букет айстр. Саме цей букет вона кинула в колону німців. В букеті виявилась граната. За букетом, в натовп німців полетіли пляшки з коктейлями Молотова від інших учасників підпільного руху.В той день загинуло 20 німецьких солдатів, а підпільникам вдалось заховатись у натовпі. 

Княгиня

Тетяна Маркус була дуже красивою дівчиною. Її зовнішність була доволі помітною, чоловіки постійно озирались в її бік. В підпільній організації вирішили скористатись цим, тому розробили легенду і навіть підготували підроблені документи. Так єврейська дівчина Маркус стала грузинкою Маркусидзе. Лояльність дівчини до німців, за легендою пояснювалась досить просто, вона походила зі шляхетного княжого роду, а її батько був розстріляний більшовиками. 

Тепер Тетяна не просто не боялась бути поміченою, вона робила все можливе аби привернути до себе увагу. Їй навіть вдалося влаштуватись на роботу в офіцерську столову, де вона систематично підсипала отруту в їжу для німецьких офіцерів. А головним її завданням була спокуса. Завдяки цьому вона могла дізнаватись важливу інформацію та передавати своїм побратимам. 

Офіцери охоче фліртували з красунею та постійно запрошували її на побачення. В історичних довідках навіть були свідчення про те, що німецький офіцер СД Пауль, хотів після війни одружитись з Тетяною та вивезти її до Німеччини. Але на прихильників Тетяни завжди чатувала смерть. Когось вона труїла самостійно, а когось заманювала до квартири, де на жертву вже чекали підпільники. 

Лише для німців

Тетяна була досить сміливою і мала дуже сильну витримку.  Вона з’являлась на тих заходах, на яких була примітка «Тільки для німців». І вона не боялась знаходитись тут. Якщо хтось у натовпі хоча б дозволяв собі думку про те, що вона єврейка. Тетяна не розгубившись могла дати сильного ляпаса нагадуючи, що вона донька грузинського князя, а не якась брудна єврейка. 

Якось бригадефюрер запросив Тетяну до театру, подивитись оперу «Аїда». До того ж цього офіцера було направлено до Києва для того, щоб знайти підпільну організацію в якій працювала Тетяна і повністю знищити її. Але Тетяна була першою. Через деякий час Емісара було знайдено в квартирі застреленим, після того, як кілька вечорів поспіль до нього в гості приходила таємнича незнайомка, обличчя якої ніхто не бачив і не пам’ятав. 

Але одного разу Тетяна зробила помилку, яка коштувала дуже дорого. Але вона це зробила свідомо, через трагедію яка сталась в її житті. 

Одного разу в операції загинуло двоє найрідніших для неї людей, батько та коханий. Тетяна була у відчаї, але зупиняти операцію не збиралась. Після того, як вона застрелила ще одного німецького офіцера, вона залишила записку в якій йшлося, що така доля чекає всіх окупантів. Записка була знайдена в кишені вбитого. Інші джерела говорять, що записка була знайдена на столі, а в тексті була єдина фраза – смерть німецьким окупантам. Відомо на 100 відсотків було лише те, що записка була не анонімною. Вона була підписана Тетяною Маркус. Це був дуже необережний і ризикований крок, адже німці тепер чітко розуміли кого шукати. 

Останнє завдання 

Останнє завдання, яке доручили Тетяні Маркус, вбивство зрадника та гестапівця Мироновського. Підпільна організація давно стежила за ним, тому точно знала, що він співпрацює з ворогами і через нього загинуло багато киян, на яких він постійно доносив. Тож Маркус мала робити те, що їй вдавалося якнайкраще – зваблювати Мироновського, а потім і вбити. 

Ця справа виявилась дуже складною. Адже дві справи завершились нічим. На третій раз Миронович запросив красуню Маркус до себе додому. Там Тетяна зробила 2 постріли в потилицю зраднику. Після цієї справи Тетяна і керівник підпільної організації Олександр Фалько пустились у втечу по Дніпру. Але на жаль, агенти гестапо наздогнали їх і заарештували. 

Протягом п’яти місяців Тетяну допитували та катували. Найжорсткіше її почали катувати після зізнання, що ніяка вона не княгиня грузинська, а звичайна єврейська дівчина. За свідченням очевидців, Тетяну Маркус допитували постійно, зупинялись тільки тоді коли вона втрачала свідомість. Але зупинялись ненадовго, тільки повернути її до тями і після, починали знущання знову. Їй виривали волосся, ламали пальці, наживо відривали ніготь за нігтем, відрізали груди і взагалі не залишили жодного живого місця на її тілі. Вона була побита в синцях, стікала крові, але не видала жодного зі своїх побратимів і нічого не розповіла про підпільну організацію. 

Її застрелили 29 січня 1943 року, а тіло просто викинули до Бабиного Яру. На той період дівчині не виповнилось навіть 22 років. Але вже на той час, на її особистому рахунку було вбитих  33 німецькі офіцери. 

Більше ніж 50 років Ілля Левітас оббивав пороги різних інстанцій, щоб закарбувати ім’я дівчини в історії. 

У 2006 році за указом президента України, Тетяні Маркус було надано звання Героя України. За мужність, самопожертву та незламність духу. 1 грудня 2009 року було відкрито пам’ятник Тетяні Маркус біля Бабиного Яру. До пам’ятнику постійно приносять квіти.

.,.,.,.