Під час німецької окупації Києва, в часи Другої світової війни в місті відбувались моторошні події. Концтабори, Бабин Яр, наступним в цьому списку жахливих складових історії був славнозвісний матч смерті. У 1942 році відбулась футбольна гра між українською командою «Старт» та німецькою «Flakelf». Звісно матч заслуговує уваги, але більше цікавлять події, які розвивались після гри. Чому саме було заарештовано і розстріляно українських гравців, невже німці помстились за перемогу? Чи була інша причина? Насправді до сьогодні не існує єдиної теорії, чому стався цей жахливий злочин. Тож пропонуємо розібратись разом. Далі на kyivyes.
Початок війни та відкриття стадіону
22 червня 1941 року мало стати знаковою датою в історії українського спорту та українського футболу. Що цікаво, що саме на цю дату планувалось урочисте відкриття нового, тільки збудованого Республіканського стадіону. До того ж саме в цей день на новенькому стадіоні мав відбутись футбольний матч між української та московською командами. Футболісти почали збиратись на стадіоні, коли було оголошено початок війни.
Гравці та глядачі були розгублені, адже ніхто не був готовий до таких подій. Влада почала свою заспокійливу пропаганду. Мовляв, війна не буде довгою, все дуже швидко скінчиться, всі спортивні змагання відбудуться і тому всі придбані квитки залишаються дійсними. Навіть спонукали спортсменів підтримувати форму, щоб в будь-який момент можна було провести змагання.
В 1941 році футбольна команда «Динамо» складалась з 30 гравців. В серпні, після початку війни більшу частину команди у кількості 20 чоловік евакуювали з Києва. Троє учасників команди пішли добровільно на фронт, а ще 7 відмовились їхати з Києва, тому залишились в місті.
Нова команда
Що цікаво, що під час німецької окупації в Києві поруч з концтаборами продовжували працювати театри та кіно, ресторани і навіть проводились спортивні змагання. Все робилось для розваг фашистів. Тому в місті існувало кілька спортивних команд, серед яких був і відомий «Старт».
Футбольна команда хлібозаводу почала своє формування з випадкової зустрічі. Директор хлібозаводу номер 1 Йозеф Кордич побачив на базарі колишнього професійного футболіста, Миколу Трусевича, який продавав запальнички. Йозеф підійшов до нього і запропонував пропрацювати на хлібозаводі. Микола погодився, але й розпочав підтягувати своїх друзів та команду, таким чином за короткий проміжок часу на хлібозаводі працювало 9 професійних футболістів.
А вже 27 травня 1942 року було зареєстровано першу добровільну футбольну команду «Старт», в народі її називали просто команда хлібозаводу. До складу увійшли відомі київські футболісти, які не поїхали з міста. Більшість з гравців ще й офіційно працювали на заводі. Перша гра нової команди відбулась на Республіканському стадіоні 7 червня. Команда «Старт», грала проти української команди «Рух» і виграла з результатом 7:2.
Правда чи легенда?
Усі наступні матчі команди відбувались на стадіоні «Зеніт». І всі ігри закінчувались перемогою команди Хлібозаводу. Команда «Старт» вирізнялась серед інших манерою гри та володінням м’ячем, можливо запорукою успіху було те, що команда складалась з професійних гравців. 6 серпня 1942 року на стадіоні відбувся матч між командою «Старт» та німецькою командою «Flakelf». Назва німецької команди переводилась як одинадцять зенітників. Ця гра теж нікого не здивувала, українці обіграли фашистів з рахунком 5:1. Німці не захотіли це так просто залишати і зажадали реваншу. Тож не відкладаючи надовго матч назначили вже на 9 серпня. Німці так сильно бажали перемоги, що навіть зібрали посилену команду проти українців, та запозичили собі нападника Комарова. На початку реваншу німцям вдалося відкрити рахунок, але на цьому маленький успіх закінчився. В першому таймі гра завершилась з рахунком 3:1 на користь українського «Старту», а загальний рахунок гри був 5:3. Українці як завжди здобули перемогу.
За легендою, в перерві між таймами до них у роздягальню прийшов незнайомий військовий офіцер, що наполегливо рекомендував програти цей матч. Тому що перемога в ньому буде коштувати команді життя. Коли ж команда не прислухалась до незнайомця, ще й виграла матч з нормальним відривом, їх заарештували і розстріляли в Бабиному Яру.
Але з часом, з архівних документів, що 9 серпня 1942 року матч української команди був не останній. Вже 16 серпня «Старт» зустрілись на стадіоні з командою «Рух» і обіграли їх з рахунком 8:0.
Матч смертників
І все ж таки легенда про так званий матч смерті виникла не на порожньому місці. Дійсно, доля футбольної команди «Старт» склалася досить трагічно. Історики й досі намагаються зрозуміти чому саме німці так повели себе, через перемогу українців чи була інша причина, наприклад підпільна діяльність членів команди. На жаль точної версії й досі немає.
18 серпня 1942 року всіх гравців команди «Старт» було заарештовано під час робочого дня на хлібозаводі. В чому саме їх звинувачували ніхто не знає напевно. По одній з версій, хлопці ніби підсипали бите скло в борошно, яке відправлялось до пекарень для виготовлення хліба виключно для німців. А ще кажуть, що нібито київські футболісти співпрацювали з органами НКВС,
Ще однією цікавою версію вважають роботу на заводі підпільної організації Дубовського, з якою нібито працювали футболісти і передавали борошно і хліб для партизанських військ.
Якою б не була причина факт залишається фактом, всю команду окрім Балакіна, утримували в гестапо деякий час, де хлопців катували та допитували, а згодом їх було переведено в Сирецький концентраційний табір. Зимою 1943 року було розстріляно трьох гравців: Миколу Трусевича, Олексія Клименко й Івана Кузьменко.
6 вересня 1942 року було заарештовано і Миколу Коротких. За однією з версій на нього німцям донесла рідна сестра, яка серед його речей знайшла фотокартку Миколи в формі НКВС. На жаль, Коротких загинув одним із перших, навіть не побачивши стін концтабору. За однією з версій під час страшних і жорстоких катувань в гестапо в Миколи стався серцевий напад і він помер одразу.
8 вересня того ж року було застрелено одного з гравців на ім’я Олександр Ткаченко. Його було вбито за спробу втечі з концтабору. Трагедія сталась на очах похилої матері вбитого, вона якраз принесла синові передачку.
Спроба втечі Михайла Пустиніна була успішною. Йому вдалося залишити Сирецький концтабір непоміченим у 1943 році. В тому ж році він приєднався до радянських військ спротиву. Павла Комарова було відправлено до Німеччини, додому він більше не повернувся. Помер в Канаді у віці 70 років.
Доля більшості українських футболістів, що грали за команду хлібозаводу склалась трагічно. Те, що вони були розстріляні в Бабиному Яру одразу після матчу виявилось всього лише легендою, але факт, що матч з німецькими зенітниками став для них майже останньою великою грою в їхньому житті. Це не був матч смерті, але це був матч смертників.
Про величезну втрату українського футболу свідчить історія матчу «Динамо» проти московської команди, який мав відбутись 22 червня. Цей матч відбувся вже після війни, на тому ж Республіканському стадіоні. Але з усієї команди «Динамо», яка мала грати у 1941 році, на поле вийшло лише двоє футболістів.
Вже в 1971 році на стадіоні «Динамо» було встановлено гранітний горельєф на честь пам’яті загиблих футболістів.