Незалежність дісталася українцям великою ціною. Протягом усієї історії українська столиця неодноразово зазнавала спроб захоплення з боку РФ. Одного разу вони виявилися успішними для супротивника. 1918 року Київ опинився в окупації більшовиків. Вони влаштовували громадянські розгроми та спровокували владу залишити місто. Докладніше про це на kyivyes.
За спогадами багатьох киян, погроми Києва були масштабними. Історики стверджують, що такого місто не бачило за часів монголо-татарської навали ХIII століття. Більшовики 3 тижні чинили злочини та знищували все на своєму шляху. Київ був частково зруйнований, а його жителі — підвладні більшовицького режиму.
Плани нападу та підготовка до захоплення української столиці
Напередодні захоплення Києва більшовиками, 7 листопада 1917 року, Центральна рада, перший український парламент проголосила автономію України. Але згодом за це довелося знову поборотися. Коли настала зима, більшовики були стурбовані поганою новиною — без українського хліба їм довго не протриматись. Політичний лідер Володимир Ленін публічно заявив, що необхідно розвʼязати цю проблему.
Але на той момент російські більшовики мали проблему з військовими кадрами. Армією командував прапорщик Микола Криленко, флотом — матрос Павло Дибенко, які не мали досвіду проведення масштабних операцій та військової освіти. Тому треба було знайти нового лідера армії. Серед амбітних кандидатів було обрано офіцера, революціонера Михайла Муравйова. Він був авторитетною особистістю серед інших солдатів і зміг самостійно зробити кар’єру, ставши на деякий час командиром охорони Кабінету міністрів.
Також він амбітно реалізовував ідеї щодо посилення військового потенціалу російської армії. Зокрема, створив близько сотні батальйонів смерті. До їх складу входили найбільш підготовлені та мотивовані солдати та офіцери. Методи створення таких батальйонів були залучені під час підготовки до захоплення Києва.
Тим часом у жовтні 1917 року Українська Народна Республіка оголосила про демобілізацію військ.За даними істориків, до їх складу входило щонайменше 300 тис. осіб. Навіть найбільш боєздатніший підрозділ був закритий: українська влада вважала їх непотрібними для своєї країни. На їхню думку, країну потрібно було розвивати на соціалістичних принципах і ні з ким не воювати. Тоді вони навіть і уявити не могли, що скоро сюди увійдуть росіяни і почнуть влаштовувати громадянські заворушення.
У грудні 1917 року більшовики розробляли плани нападу на Україну. Спершу вони не планували захопити Київ. Їхньою метою було одержати контроль над залізничним сполученням Харків — Сімферополь, а також над кількома найближчими губерніями. Це б дало їм можливість контролювати продовольчі регіони і швидко пересуватися залізницею вглиб країни за відсутності на лінії фронту. Їхній план спрацював — за 5 тижнів більшовики зайняли українські залізничні колії.
11 січня 1918 року російські війська під командуванням Михайла Муравйова увійшли до Харкова. За кілька днів вулиці цього міста перетворилися на руїни, на покриття пожежами. Більшовики грабували майно та руйнували будівлі. Відчувши свою силу та владу, вони змінили свої плани — вирішили захопити Київ.
Дізнавшись про це, Центральна рада 22 січня проголосила незалежність Української Народної Республіки, але не змогла захистити Київ. На той момент місто було переповнене біженцями з Петербурга та Москви, офіцерами та солдатами царської армії. Не знаючи, кому присягати, вони виявилися легкою здобиччю для більшовицьких військ.
Вторгнення більшовиків до Києва
З 27 січня 1918 року більшовики кілька днів обстрілювали Київ з боку лівого берега Дніпра. Вони випускали по 15 тисяч снарядів. До такого нападу ніхто з мирних громадян не був готовий. Також Муравйов наказав використовувати отруйні гази, заборонені на той час міжнародними угодами. Завдяки цьому йому та військам вдалося увійти до Києва мостом через річку Дніпро. Захопивши українську столицю, дозволив її грабувати своїм солдатам. За тиждень знищували 2-3 тисячі киян:
«Крім офіцерів, стратили всякого, хто наївно показував червоний квиток — посвідчення приналежності до українського громадянства», — згадував про київські події етнограф Микола Могилянський, як пише nv.ua
Тим часом у місті відбувалися погроми та пограбування. Більшовики забирали з будинків та адміністративних установ все цінне: меблі, антикваріат, техніку, одяг, гроші. Поки одні військові влаштовували перестрілки та руйнування на вулицях, інші кілька днів поспіль вивозили з Києва награбоване.
У Києві відбувався хаос. Багато будинків було частково зруйновано або повністю знищено. Міська влада евакуювалася з міста за 2 дні до вторгнення більшовиків. Урядові будівлі були порожніми, на вулицях відбувалися пожежі, а місцеві жителі зазнали обстрілів. Більшовики заселялися у будинках, з яких втекли кияни, та смітили їх грошима у ресторанах, розважальних закладах та інших закладах. Також війська противника крали та використовували українську артилерію для продовження окупації міста та захоплення його місцевої інфраструктури.
Підсумки військової операції більшовиків
Через 3 тижні після вторгнення більшовики почали покидати Київ, знаючи, що невдовзі сюди прийдуть німецькі війська. Протягом кількох днів мешканців передмістя спостерігали, як вони виїжджали у дорогому одязі із тоннами награбованого майна.
Тим часом Українська Центральна Рада перебувала на заході України, чекаючи закінчення періоду окупації. Згодом померло кілька тисяч генералів, офіцерів, солдатів та інших мешканців Києва.
Також на вулицях міста ще довго тривали заворушення. Користуючись обставинами, що склалися, місцеві жителі забирали те, що залишалося в магазинах, підприємствах, адміністративних та розважальних закладах. Крім цього, не припинялися вуличні бої, голодування та евакуація з міста.