У пам’яті киян цей день залишиться назавжди — 24 лютого 2022 року, коли над столицею пролунали перші сирени, а небо розірвали ракети. Київ прокинувся у новій реальності, але замість паніки — згуртованість, замість страху — рішучість. Згадаймо як це було: барикади на вулицях, волонтери, які працювали цілодобово, і кожен, хто зробив свій внесок у те, щоб місто вистояло. Того дня почалася не лише оборона столиці, а й нова глава її героїчної історії. Далі на kyivyes.
Яким був день Х: ранок 24 лютого 2022 року
Ранок 24 лютого 2022 року став точкою неповернення для Києва, як і для всієї України. Близько п’ятої ранку мешканців міста розбудили вибухи, що пролунали в різних районах столиці. Російські війська розпочали масовану атаку на критичну інфраструктуру, запускаючи ракети по військових об’єктах, аеропортах і командних пунктах. Небо над Києвом вкрили густі клуби диму, а новини, що надходили, лише підтверджували найгірші побоювання: почалася війна.
Перші години стали випробуванням на витримку і згуртованість. Кияни швидко адаптувалися до нових реалій. У багатьох районах столиці вишикувалися черги до банкоматів, аптек і магазинів — люди запасалися всім необхідним, усвідомлюючи, що далі буде ще важче. Водночас на дорогах утворилися затори, оскільки частина жителів намагалася виїхати з міста. Однак серед цього хаосу Київ демонстрував неймовірну єдність: сусіди допомагали одне одному, ділилися продуктами й бензином, а волонтери забезпечували підтримку для тих, хто її потребував.
На стратегічно важливих підступах до міста вже почалися бої. Російські війська спробували прорватися через Чернігівщину й Сумщину, прямуючи до Києва. Особливо запеклі сутички відбувалися в районі Гостомеля, де ворог мав на меті захопити аеропорт “Антонов”, щоб використати його як базу для перекидання десантних військ. Але українські сили, включно з 72-ю механізованою бригадою та іншими підрозділами, дали рішучу відсіч. Гостомель став символом першого великого провалу російської армії.
У самому Києві місто швидко перейшло на режим оборони. На вулицях почали зводити барикади з бетонних блоків, автомобільних шин і мішків із піском. Військові, тероборона й місцеві жителі облаштовували блокпости. У багатьох дворах готували коктейлі Молотова, якими планували зустрічати ворога, якщо він прорветься до центру. Метрополітен перетворився на бомбосховище: його станції стали притулком для сотень тисяч людей, які ховалися від можливих ударів.
Міська влада, попри неймовірний тиск, діяла швидко й організовано. Киян інформували через офіційні канали про небезпеку, місця укриттів і порядок дій у разі евакуації. Транспорт працював у режимі евакуації, надаючи людям можливість дістатися безпечніших місць. Водночас лікарні міста почали приймати перших поранених, а волонтерські штаби організовувалися буквально за лічені години.
Цей день став справжнім випробуванням на міцність для кожного киянина. Але, попри шок, паніку й невідомість, столиця не здалася. Люди зберігали спокій, допомагали одне одному і вже тоді усвідомили, що борються не лише за місто, а й за майбутнє країни.
Бої на Київщині були складними
Київщина стала однією з перших цілей російських військ після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Ворог планував блискавичні захоплення Києва, сподіваючись на швидкий крах української оборони. Проте ця кампанія обернулася для російської армії численними втратами, героїчним спротивом захисників та провалом основного задуму.
Один із ключових моментів боїв — атака на аеропорт “Антонов” у Гостомелі. Російські війська прагнули використати цей стратегічний об’єкт як плацдарм для наступу на Київ. Завдяки відчайдушному опору українських військових ворогу вдалося лише частково захопити об’єкт, а його використання було ускладнене через масштабні пошкодження.
На північному заході області особливо напруженою стала ситуація в містах Ірпінь, Буча, Гостомель та Ворзель. Тут розгорнулися запеклі бої, які тривали майже місяць. Українські сили тероборони, регулярні частини та добровольці стримували сили ворога, які переважали, завдаючи йому великих втрат.
Звірства окупантів
Після звільнення Київщини у березні 2022 року світ був шокований масштабами жорстокості, яку російські війська залишили по собі. Найбільш резонансними стали події у місті Буча, яке стало символом нелюдських злочинів російських окупантів.
У Бучі було знайдено масові поховання мирних жителів, яких убили російські солдати. За офіційними даними, на початок квітня 2022 року виявили понад 400 тіл. Серед загиблих були чоловіки, жінки, люди похилого віку та навіть діти. Багатьох із них було закатовано: зв’язані руки, кульові поранення у потилицю, численні сліди побоїв. Ці методи вказували на сплановані страти та тортури.
Місцеві жителі, яким вдалося вижити, розповідали про жахливі випадки знущань. Російські військові катували людей, щоб отримати інформацію про місцевих добровольців чи українських військових. Часто такі “допити” закінчувалися смертю заручників. Жінок та дівчаток ґвалтували, інколи у присутності рідних, що було додатковою формою морального терору.
У місцях, де перебували російські війська, було знайдено масові поховання. Наприклад, на території храму Андрія Первозванного в Бучі виявили могилу з десятками тіл. Ці поховання були організовані місцевими мешканцями, які намагалися поховати вбитих, щоб їхні тіла не залишалися просто на вулицях.
Експерти-криміналісти задокументували сотні випадків убивств мирних жителів. У Бородянці, Гостомелі, Ірпені, Макарові, Дмитрівці та інших населених пунктах знаходили нові докази звірств. Багато тіл були залишені у зруйнованих будинках, автомобілях або просто на узбіччях доріг.
Окрім фізичного насильства, російські військові вдавалися до психологічного терору. Людей тримали без їжі та води у підвалах, залякували розстрілами, а інколи використовували як “живий щит”. У багатьох місцях окупанти свідомо знищували культурні пам’ятки, школи, лікарні, щоб деморалізувати населення.
Відновлення та уроки
Після деокупації Київщини першочерговими завданнями стали розмінування територій, відновлення критичної інфраструктури та надання допомоги місцевому населенню. Паралельно розпочалися слідчі дії щодо воєнних злочинів, які виявили масові докази жорстокості російських окупантів. Події на Київщині стали символом незламності українського народу та міжнародної солідарності у боротьбі з агресором, але водночас трагедія цього регіону нагадує про страшну ціну, яку платить Україна за свою незалежність.
Жахливі злочини в Бучі й інших містах Київщини сколихнули світ, ставши каталізатором для міжнародної спільноти. Масові поховання, свідчення очевидців та численні докази тортур і страт мирного населення викликали резонанс. Заяви світових лідерів, засудження з боку ООН, нові санкції проти Росії та розслідування Міжнародного кримінального суду стали відповіддю на ці події. Фраза “Бучанська різанина” увійшла в історію як символ злочинів проти людства у XXI столітті.
Психологи й волонтери активно працювали в Київській області, допомагаючи постраждалим повернутися до життя. Однак багато хто й досі переживає травми, отримані під час окупації. Трагедія Київщини залишила глибокий слід у серцях людей, але водночас продемонструвала стійкість і силу українського народу перед обличчям найважчих випробувань.