24 лютого 2022 рік став трагічним для всієї країни, адже розпочалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Не всі вірили, ніхто не думав, що подібне може статися у сучасному світі. Першочерговим планом для окупантів було захоплення Києва, проте ті стикнулися з великим опором у передмісті. Під час боїв одним з найбільш постраждалих міст виявився Ірпінь, що знаходиться у Бучанському районі. У період окупації було пошкоджено близько три з половиною тисячі будинків, з них, півтори тисячі – підлягали демонтажу. А ще неможливо не згадати про велику кількість постраждалих з боку цивільного населення. Тоді відбувалися жахливі речі. У цій статті ми розповімо про те, як один з мешканців ЖК “Пушкінський квартал”, що в Ірпені, переживав цей нелегкий період. Про це писало видання “ELLE”. Детальніше далі на kyivyes.
Початок повномасштабного вторгнення, рішення залишитись
Після початку повномасштабного вторгнення родина Юрія К. вирішила залишитися, адже не розуміла куди їхати. Чоловік розповідає, що з початку воєнних дій було далеко чути вибухи, десь під Гостомелем. Ховалися перший час у цоколі будинку, а пізніше вирішили не спускатися, жили на першому поверсі у сусіда. Також згодом одна організація, яка розміщувалася у підвалі будинку, дала дозвіл на використання її приміщення у цілях схову, тому люди ЖК “Пушкінський квартал” частенько туди спускалися.
Гасили будинки та займалися допомогою
П’ятого березня не було вже ні води на світла, ні інтернету, звісно. Обстріли дужчали. Людям було страшно, тому всі один одного підтримували. Юрій згадує, що незабаром по їх вулицях почала їздити російська техніка та почалися прильоти у будинки, що знаходилися поряд. Одного разу снаряд прилетів у п’ятий поверх будинку 62Л. Попри те, що неподалік точилися бої, мешканці ЖК зібралися тушити пожежу. Все ж, на жаль, зробити цього так і не вдалося, п’ятий поверх згорів вщент. Прильоти у сусідні будинки не вщухали, за період окупації таких було шість. Мешканці ЖК “Пушкінський квартал”, попри небезпеку, кожен раз бігали гасити пожежу, яка виникала після вибухів. Робили це і вогнегасниками, і водою, чим тільки не доводилось. На питання, чи було страшно тоді це робити, Юрій відповів, що ні, адже коли чимось зайнятий – страх зникає. Ірпінь обстрілювали постійно, тому чоловік дивується, як взагалі вони всі залишилися живі.
З їжею сильних проблем не було, розповідає ірпінець, адже були запаси. Тим паче сусіди були дуже дружніми, тому один з одним ділилися. До того ж люди, яким вдавалося виїжджати, залишали всі свої запаси, що також було неабиякою допомогою. Також чоловік зазначає, що разом із сусідами часто доставляли їжу тим, хто не міг пересуватися, такий собі гуманітарний центр був. Робили це навіть попри небезпеку, яка була навкруги: постійні обстріли, а також російські угрупування на сусідній вулиці. Собі ж готували їжу на вулиці, на вогні, пили з колодязів. Для різних побутових потреб використовували розтоплений сніг або дощову воду. Юрій також розповів про те, що було багато постраждалих з боку цивільних. За його словами, це було страшне явище, адже просто на вулицях лежали трупи. Когось застрелили, хтось помер від уламків. Ці тіла накривали та поряд клали паспорти, щоб впізнати потім.
Була також неабияка проблема із мародерством, проте мешканцям ЖК “Пушкінський квартал” все ж вдалося цього уникнути. Як зазначив Юрій, їх захищали приблудні собаки, яких мешканці будинку час від часу підкормлювали. Після деокупації почалися масові роботи по очищенню міста. Було багато сміття та металобрухту, лише з житлового кварталу Юрія вивезли близько дванадцяти машин сміття.