Майдан Незалежності у серці України став місцем, з якого почалися три визначні для української історії революції.
Революція на граніті 1990 року, Помаранчева революція 2004 року та Революція гідності 2013-2014 років стали надважливими етапами на шляху до національної самоідентичності нашої нації.
Що призвело до Помаранчевої революції, хто стояв за пікетами та які наслідки мав Майдан для України та світу? Про це далі на kyivyes.
Як почалася Помаранчева революція?
Помаранчева революція відбулась у 2004 році, тобто через 14 років після студентської й значно зросла у масштабах в порівнянні із нею. Вона була викликана масовими фальсифікаціями на четвертих виборах Президента України з боку кандидата Віктора Януковича.
На першому турі цих президентських виборів українське суспільство розійшлося у своїх політичних поглядах. Захід та Центр України підтримував кандидата Віктора Ющенка, а Південь та Схід віддавали перевагу Віктору Януковичу.
У другому турі виборів тодішній прем’єр-міністр Віктор Янукович, усвідомлюючи, що перевага не на його боці, вирішив використати свою посаду та наявний у нього адмінресурс для фальсифікації явки на вибори у Донецькій та Луганській областях.
Люди почали збиратися на Майдані Незалежності ще у день другого туру – 21 листопада. Мітингувальники виходили із помаранчевими плакатами та прапорами, що символізували передвиборчу кампанію Віктора Ющенка. Саме тому цей мітинг отримав назву “помаранчевої” революції.
На наступний день, 22 листопада, Центральна виборча комісія публікує дані перших підрахунків бюлетенів за якими Янукович має 50% голосів, а Ющенко 46%.
23 листопада 2004 року, на Майдані Незалежності встановили вже 400 наметів, а кількість мітингувальників перевищувала 100 тисяч осіб.
24 листопада Центральна виборча комісія затвердила офіційний протокол другого туру виборів, які суттєво відрізнялися від даних Національного екзит-полу.
Дні проминули, але положення залишалося без змін, переговори між сторонами виявилися безплідними. Урешті-решт, 27 листопада під час екстреного засідання Верховної Ради депутати висловили недовіру Центральній виборчій комісії, а згодом й був результат революції на який так довго чекали.
Яка головна вимога революції?
З кожним наступним днем революція набувала все більших масштабів: до акції долучалося чимало людей, мітинги відбувалися в більшості міст України. Головна вимога пікетувальників — визнати результати голосування за підсумками другого туру недійсними та провести чесні перевибори.
Водночас Віктор Янукович, якого з перемогою на виборах уже встиг привітати російський очільник Володимир Путін, не бажаючи поступатись, організував власний протестний рух зі своїх прихильників.
Символіка революції
Революція все-таки помаранчева. Можна мати будь-які симпатії, але не можна не визнавати, що помаранчева символіка та скандування деяких прізвищ і гасел мало потужний єднальний ефект.
Така вже природа людей. Американський дослідник з питань лідерства і корпоративної культури Ворен Бенніс розповідає про один експеримент. У кімнату запросили 20 людей з вулиці й на вході в кімнату половині дали зелені значки, а іншій половині – червоні. Далі за їх поведінкою спостерігали відеокамерами. Що сталось через п’ять хвилин? Попри те, що люди до цього не знали один одного, “зелені” зібрались в одному кутку, а “червоні” – у протилежному і почали знайомитись.
Що сталось ще через десять хвилин? “Зелені” почали показувати на “червоних” і говорити “Подивіться на них, ми явно не такі як вони”. Людській природі притаманний поділ по лінії “ми – вони”.
Успішні керівники Помаранчевої революції цією рисою людей ефективно користувалися для посилення організаційної культури.
Відомі учасники революції
Особливістю Помаранчевої революції було те, що участь у ній брали люди з різних верств: студенти, пенсіонери, бізнесмени, зірки шоубізнесу, відомі політики, українці та навіть гості з-за кордону, яким було не байдуже майбутнє України.
Зокрема, 25 листопада перед учасниками акції виступав колишній президент Польщі Лех Валенса, того ж дня увечері до української столиці прибуло 70 польських студентів, щоб підтримати демократичний рух в Україні.
Серед інших іноземних учасників протесту були активісти з Грузії та Сербії.
Практично вся тогочасна політична еліта також була представлена на Майдані. Зокрема, в помаранчевому блоці, крім Віктора Ющенка, були Юлія Тимошенко, Юрій Луценко, Петро Порошенко, Олександр Турчинов, Віктор Пинзеник, Анатолій Кінах, Олег Тягнибок.
Активну участь в акціях протесту також брали боксер Віталій Кличко, гурти “Океан Ельзи”, “ТНМК”, актор Євген Нищук та багато інших відомих осіб, що представляли різні сфери культурного, політичного та економічного життя.
Чим все закінчилося?
Зрештою, результати виборів визнали недійсними та оголосили повторний другий тур — фактично третій, чого в історії України раніше ніколи не було.
Після 12 днів Помаранчевої революції напруженість нарешті спала, політики розпочали обговорювати зміни у виборчому законі, зміщення центру влади від президента до парламенту й уряду, перегляд складу Центральної виборчої комісії.
8 грудня в результаті голосування Верховної Ради Україна перетворилася на парламентсько-президентську республіку. А 26 грудня внаслідок перевиборів новим президентом було обрано Віктора Ющенка.
Реакція Кремля на революцію
Реакція Кремля на події в Києві були спочатку сумішшю обурення й небажання вірити. Коли масштаби катастрофи стали очевидними, настрої змінилися на гірке відчуття “української зради”. Крім того, в Москві вважали, що українська революція – це смертельна зрада з боку частини партнерів Росії в Європі й Північній Америці. Москва вважала відкриту підтримку продемократичних протестів в Україні з боку Заходу актом міжнародної агресії. Кремль вважав, що це було відкрите втручання у “внутрішні справи” Росії й підтвердження невблаганної ворожості західного світу.
Наслідки для російської зовнішньої політики були дуже великими. У перші 4 роки свого президентства Путін хотів розширити співпрацю з Заходом і водночас відновити російську позицію серед найбільш впливових сил. Помаранчева революція покінчила з цією ерою часом дивної співпраці. Після української революції Росія стала на націоналістичний курс у внутрішній політиці й ставала все більш конфліктною на глобальній арені.
Перші ознаки цих змін стали помітними в інформаційній сфері. Через кілька місяців після демократичних протестів в Україні, Москва оприлюднила плани запустити телеканал “Russia Today”. Рішення Кремля увійти в англомовний інформаційний простір вважалося прямою реакцією на поразку Росії в інформаційній війні, яка вирувала навколо подій в Україні. До кінця 2005 року “Russia Today” мав широку аудиторію по всьому світу. Дуже скоро телеканал став бастіоном антизахідних настроїв, який дозволив Росії висловлювати відверту ворожість до міжнародного порядку, збудованого після 1991 року.
Всередині Росії Помаранчева революція дала поштовх змінам в настроях, оскільки Москва хотіла подбати, щоб раптовий спалах демократії в Україні не виявився “заразним”. Це виражалося у зухвалих проявах націоналізму за підтримки держави, який ґрунтувався на відчутті нерозривності з радянським минулим, а також на применшенні злочинів комуністичної ери.
Значення революції для України
Після обрання президентом Віктора Ющенка курс України змінився. Революція також зіграла роль у сприйнятті України світом: люди побачили, що ми — не частина Росії, а окрема країна зі своїми поглядами та цілями, яка готова відстоювати свої права та свободу.