2 жовтня 1990 року в Києві почалася серія обширних акцій ненасильницької громадянської непокори, що стали відомі як Революція на граніті. Ці події стали важливим етапом у здобутті незалежності нашою країною. Далі на kyivyes.
Студенти виявилися основною рушійною силою Революції на граніті, проявивши відвагу перед радянською владою. Вони влаштували голодування прямо на Майдані Незалежності, який тоді мав назву площа Жовтневої Революції. Зокрема, активну участь брали студенти з Києва, Львова та Дніпропетровська, що вкотре підкреслює єдність країни в бажанні бути вільними від радянських обмежень якнайшвидше.
2 жовтня 1990 рік: історія Революції на граніті
1990-ті роки для Союзу стали переломним, посилились протестні настрої, адже люди просто втомились від постійного дефіциту, планової економіки та недоперебудови. Опозиційні сили до тодішньої влади періодично влаштовували демонстрації та готували всеукраїнський страйк. До слова, обрали символічну дату – понеділок, 1 жовтня. Але окрім не велелюдних демонстрацій у кількох містах, він нічим не запам’ятався.
На цю ж дату вирішили зібратися із силами й студенти: готували акцію ще улітку. Однак запланували початок не у той самий день, що і страйкарі. І саме ця акція вписалася в історію України як перший Майдан.
До останнього акцію планували зробити у Маріїнському парку. Видно, інформацію про цей намір “злили”. Тому за непередбачуваних обставин вирішили голодувати у самому серці Києва – тодішній площі Жовтневої Революції, вимощеній гладким і холодним гранітом.
Чого хотіли студенти від радянського уряду?
Учасники сформували 5 вимог:
- Недопущення підписання нового союзного договору. Це таке собі поновлення договору 1920 року, у якому нібито всі республіки рівні, але є одна – “найрівніша”, тобто про незалежність, курс на яку уже проголосили тоді Естонія та Литва, можна було забути.
- Перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі, ця вимога означала, що населення не хотіло більше бачити монокомуністичну більшість під куполом ради.
- Жодної участі українців у війнах на чужих територіях. Студенти вимагали повернення додому українських солдатів, а також проходження служби юнаками-українцями винятково в Україні.
- Націоналізація майна Компартії України та Ленінської комуністичної спілки молоді. Студенти вважали, що комуністи подекуди дозволяють собі забагато розкоші.
- Відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола. Ця вимога була сформована задля того, щоб побачити, чи влада готова йти на невідкладні поступки.
Кількість студентів на акції
У перший день на Майдані було 108 людей, 80 із яких – львів’яни. Через 6 днів спеціальна комісія Верховної Ради вже нарахувала 158 людей.
Уже через 8 днів, 10 жовтня до голодування приєднались 9 депутатів Верховної Ради. Загалом в цей день у голодуванні брали участь 298 студентів, 27 з них голодували з першого дня.
Що відбувалося впродовж 16 днів?
Протести почалися 2 жовтня. Студенти з різних міст України зібралися в центрі Києва на площі Жовтневої Революції, сьогодні це, символічно, Майдан Незалежності. Наметове містечко мало чітку організацію. Крім самих голодувальників, які вдягнули білі пов’язки, тут була організована група допомоги та охорона наметового містечка, окремо були намети для пресгрупи та медиків.
Відомо, що на верхньому й нижньому ярусах сходів розміщувалися охорона та обслуга, які мали чорні пов’язки, другий ярус – голодувальники. По периметру натягнули шнур. Посередині було встановлено велике штабне шатро, окремі намети для медслужби та пресгрупи. У центрі залишили майданчик для бідонів і термосів з окропом для голодувальників і з солодким чаєм для охорони. По периметру вартували охоронці. Вхід до табору здійснювався виключно за спеціальними перепустками. Усюди були дисципліна та лад, завдяки чому вдавалося уникати провокацій влади.
Організаторами акції виступили Українська студентська спілка, яку тоді очолював Олесь Доній, та Студентське братство Львова (голова — Маркіян Іващишин). Також серед координаторів акції були також Олег Тягнибок і В’ячеслав Кириленко.Студентство зі Сходу України представляв Олег Барков – керівник УСС Дніпродзержинська, яке сьогодні має назву Кам’янське. Ідея такого громадянського спротиву народилася ще на святкуванні п’ятсотріччя Запорозької Січі влітку 1990 року, а форму протесту “запозичили” в болгарських студентів, які в червні 1990 року оголошували голодування, вимагаючи змін.
Молодь планувала голодуванням і мирними акціями домогтися виконання своїх вимог. Попри попередження правоохоронців, студенти розклали наметове містечко. Вони були готові до розгонів, затримань і погроз. Однак наприкінці дня міська влада Києва дозволила проведення масових заходів.
У наступні дні відбувалися переговори з українськими громадськими діячами й представниками влади, виголошення вимог студентами в аудиторіях навчальних закладів. Зі студентами зустрічався майбутній президент України, а тодішній член Політбюро ЦК КПУ Леонід Кравчук. Хоча перші перемовини не мали компромісу, однак за кілька днів протести лише розросталися й у Верховній Раді були змушені реагувати на вимоги студентів.
Уже 15 жовтня відбувся багатотисячний мітинг біля Верховної Ради. Студенти захопили червоний корпус Київського університету. Протестувальники вже могли оголошувати свої вимоги на цілу країну під час трансляцій по телебаченню.
А 16 жовтня молодь створила ще одне наметове містечко біля парламенту. До студентів приєднувались робітники київських підприємств та організацій. Протести розгорталися не лише в столиці, а й в інших українських містах, на тлі цього влада була змушена йти на поступки, щоб хоч якось врегулювати конфлікт.
Після гарячих суперечок 17 жовтня Верховна Рада 314 голосами “за” частково задовольнила вимоги студентів. Голову Ради міністрів УРСР Віталія Масола відправили у відставку, українські чоловіки мали проходити військову службу лише в Україні, відмовитись від підписання Союзного договору з Росією. Вимога студентів про розпуск Верховної Ради і призначення дострокових виборів на 1991 рік була знята.
Якби тоді була виконана вимога про проведення дострокових виборів, як того спершу вимагали студенти, країна могла б піти по іншому. Тому що все ж таки люди, які були на Майдані у той час, вони були не совками, мали інше мислення, попри те, що родились в СРСР. Вони хотіли нормального розвитку України, без ворога Росії, бо це розуміли. Був би чітко сформований вектор розвитку, не було б “нашим-вашим”. Якби така була ситуація, був би інший склад парламенту, більше молодих людей. Чому боялися перевиборів? Боялися, що втратять те, що мали в руках – засоби виробництва, владу, а тут треба було б змінювати, змінювався б устрій.
Революція на граніті увійшла в українську історію як приклад успішного спротиву радянській системі. І передвісниця явища, яке всі називають одним словом – “Майдан”.
Вже тоді Майдан був територією, вільною від комунізму. Це був час катарсису не лише для юних революціонерів, а й для країни, яка вміє думати й дивитися у майбутнє. Це були стреси, хвороби, втрата свідомості, поїздки у лікарні, допити і т.і. А ще – це були зустрічі, знайомства із легендарними борцями за Україну, єднання поколінь. Це був початок того, що ми зараз святкуємо 24 серпня. І кому здається, що незалежність нам була дана просто так – нічого не знає про історію своєї країни. Незалежність – це історія боротьби багатьох поколінь, котре усіляко замовчувалося колись комуністичною ідеологічною машиною.
