1941-1943 роки навіюють страх та смерть, для киян зокрема. Мабуть, раніше ми не так сильно замислювались про минуле, проте, після повномасштабного вторгнення Росії в Україну багатьом на власній шкірі довелося відчути, що таке війна та зрозуміти, що пережили наші предки. Про сучасні трагічні події ми з вами знаємо добре, проте варто було б згадати й про тодішні реалії. У статті ви дізнаєтеся про те, як жив Київ у період окупації. Загалом, які порядки тоді панували та перед якими труднощами поставали містяни. Детальніше про це далі на kyivyes.
Початок окупації та нові порядки
Після успішного пролому радянських військ, 19 вересня 1941 року нацисти окупували Київ, взявши під владу все місто. Німці відразу почали диктувати свій порядок. Жити містяни почали за новим берлінським часом. Також почала діяти сувора комендантська година, яка тривала з шостої години вечора й до п’ятої години ранку. Аби уникнути радянської пропаганди на населення, німці взялися забирати всі радіоприймачі. Крім того, для власної зручності, окупанти змінили назви вулиць. Деякі залишилися схожими на оригінальні, а деякі стали повністю видозміненими. До прикладу, вул. Банкова отримала назву Отто фон Бісмарка, вул. Богдана Хмельницького – Театерштрасе, вул. Інститутська стала Берлінерштрассе, вул. Симона Петлюри – Бангофштрасе, а славнозвісний Хрещатик отримав назву Айхгорнштассе. Також варто зазначити цікавий факт: у 1941 році німці масово знищували голубів, причиною таких дій було побоювання щодо можливої військової комунікації. Особливим місцем тоді було приміщення магазину “Дитячого світу”. Тут німецька влада створила таку собі контору, де видавала різноманітні папери, а також саме тут знаходився пункт прийому радіоприймачів. У цьому ж будинку також проживали офіцери.
Велика руйнація
У кінці вересня 1941 року відбулася масова руйнація великої кількості будівель та вулиць Києва, зокрема й Хрещатику. Ці дії були здійснені радянськими диверсантами в рамках тактики “випаленої землі”. Радянські війська намагалися таким чином зруйнувати будь-які плани ворога. Підриви були здійснені завдяки завчасному закладенню бомб, які у потрібний момент просто здетонували. У той день було багато втрат, як серед німців, місцевого населення, так і серед інфраструктури, подекуди історично важливої.
Після таких подій відбулися страшні події, відомі нам як трагедія у Бабиному Яру. 29 вересня 1941 року було жорстоко розстріляно понад тридцять тисяч євреїв, а згодом військовополонених, партизанів та цивільне населення. Всього за період окупації у Бабиному Яру було знищено понад сто тисяч осіб.
Не життя, а виживання
У часи німецької окупації було дуже складно жити. Особливою проблемою було харчування. Їжі тоді було мало та ще й дорога дуже. Магазини здебільшого працювали саме для окупантів, а прості люди брали продукти на базарах: на Подолі, Лук’янівці, Львівській площі тощо. Туди приїздили селяни з продуктами харчування, ті їх або продавали або вимінювали на побутові речі. Чистої води теж не було у доступі, тому кияни пили прямо з Дніпра. Для освітлення осель використовували керосинки.
З переміщенням теж були проблеми. З початком окупації велика кількість транспорту або була вилучена, або не могла функціонувати, тому єдиним способом переміщення тоді були трамваї. Варто також зазначити, що неабияким ударом для місцевого населення було примусове висилання до Німеччини на роботу. Для людей це було невимовною трагедією.
Духовенство та культура
Попри страшні тодішні реалії, все ж культура та духовне життя потроху існувало. Тоді люди мали можливість відвідувати Андріївську церкву, Покровський монастир, Трапезний Михайлівський монастир тощо. Також важливо зазначити, що кияни мали можливість й окультурюватися. Працювали деякі музичні школи, театри, хорова капела, навіть відкрили ботанічний сад та зоопарк. Крім того, у столиці проводили навіть спортивні змагання та виставки.