Війна – це страшне явище, яке приносить тільки смерть, біль та розруху. Протягом 1941-1945-х років кияни переживали моторошні події Другої світової війни. Під час окупації Києва містянка Ніна Герасимова проживала в українській столиці, тому із самого початку й до кінця війни намагалась записувати у свій щоденник все те, що бачила, робила та відчувала. Ми ж, зі свого боку, передамо головне з написаного. До речі, цей рукопис зберігається у Національному музеї історії України. Далі на kyivyes.
Початок воєнних дій у Києві
22 червня 1941 року о четвертій ранку німецькі літаки прилетіли в Київ. Вибухи Ніна вперше почула близько сьомої години, проте відразу не запідозрила нічого серйозного, адже вважала, що це звичайні навчання. Про всю серйозність ситуації жінка дізналася о десятій годині. Їй повідомили, що на Солом’янці палають аеродроми та є постраждалі. Пізніше також людям повідомили, що по радіо буде вести промову В’ячеслав Молотов. Після дванадцятої години люди зібралися у їдальні та почули страшні слова про те, що Німеччина напала на СРСР й наступає з багатьох сторін. Після промови всі мовчки розбрелися. Ніна Герасимова, хоч усвідомлювала серйозність ситуації, все ж не дуже переживала.
Вибухи
25 червня 1941 року жінка снідала в їдальні й раптом почула жужання моторів та вибухи, а згодом – роботу зенітних артилерійських систем. Вона продовжила їсти, багато хто вибіг у коридор.
Чути бої
Вночі 2 серпня 1941 року Ніна не спала. Весь час чула вибухи, шум літаків, роботу гармат та зенітних знарядь. Жінка роздумувала над тим, що відбувається. Їй здавалося, що бої йдуть десь під Києвом, ходили чутки, що десь в районі Василькова. Під “свист війни” по радіо грали веселі пісні.
Німецька авіація
4 серпня 1941 року – у переддень та вночі цього дня було скрізь чути німецьку авіацію. Їх обстрілювали та збивали. Був сильний гул, мати Ніни від страху аж заплакала. Було відомо, що бої точилися десь біля району Петрівки. Цього ж дня також були масові нальоти на Москву та Ленінград.
Київ в оточенні
7 серпня 1941 року німці підступили до міста. Було добре чути гул гармат. Як виявилося, окупаційні війська були вже поряд з Голосієвом та активно брали місто в облогу. Місцеві мешканці зі страхом виїжджали з тих околиць. Цієї ночі ніхто не спав. Ніна та її мати складали валізи. Мати весь час плакала, а дівчина писала, що не боялася смерті, адже морально вже була вбита.
Ситуація загострюється
18 вересня 1941 року Ніна Герасимова пише, що це був страшний день. Скрізь дуже гриміло і палало. У повітрі була велика кількість диму. Цього дня вперше жінка відчула ударну хвилю. Вікна постійно дрижали, тому аби не поранитися уламками, вікна закрили подушками та матрацами. Тоді не було води та не працювало радіо, на вулиці було багато воєнної техніки, а також плач та холод. Все цінне у місті зруйнували.
Окупація Києва
Вночі 19 вересня 1941 року Ніна вперше спала в одязі. Ситуація на вулиці була жахливою. Небо було вкрите вогняним заревом, відбувалася сильна стрілянина, скрізь все гуло та вибухало. Герасимова пише, що коли настав ранок, місто вона не впізнала. Воно було сіре, похмуре, холодне, сире, пусте, брудне, мертве. Коли жінка вийшла на головну вулицю Києва, Хрещатик, побачила повсюди скло та папірці, а також переляканих людей, які казали, що у місті німці. Окупанти заїжджали на мотоциклах.
Розруха та хаос
26 вересня 1941 року місто продовжували бомбити. Руйнувалися будинки, тому мешканці багатоповерхівок збирали речі та тікали. Ніч була також не спокійною. Видно було як над Хрещатиком розвіювалися величезні клуби диму. Пізніше повідомили, що треба евакуюватися, адже якась частина Києва буде зруйнована. Люди в паніці збирали речі та виходили масово на вулиці. Ніна з сусідами також вийшла. Люди казали різну інформацію. Хтось чув, що частину Києва підірвуть, а хтось – весь Київ. Жінка пише, що неподалік стояв німецький пост, всі боялися підійти дізнатися детальну інформацію, проте Герасимова проявила мужність та вирішила все ж підійти й запитати. Вона погано знала німецьку, проте все ж зрозуміла, що їм боятися й тікати поки не варто, бомбити будуть інший район. До речі, цього дня Ніна прихистила одну сім’ю: жінку, чоловіка та вісімдесятирічну бабусю.
Наказ для євреїв
28 вересня 1941 року вийшов страшний наказ про те, щоб наступного дня, 29 вересня, всі євреї на восьму годину ранку прибули з документами та теплими речами до Бабиного Яру. У разі непослуху обіцяли розстріляти. Ніна пише, що це була страшна новина, євреї не очікували та дуже переживали. Як виявилося, сім’я, яку прихистила Ніна була єврейською. Родина була у страху, не знала як вчинити, не розуміла що на них чекає. Поки ті були у невіданні, всі колективно вирішили не йти всім разом, а відправити поки бабусю, а там, як то кажуть, видно буде. Ніна пише, що наступний день був моторошний. Величезна кількість євреїв йшли мовчки з клунками та дітьми.
Страшна звістка
30 вересня 1941 року прийшла страшна та неочікувана звістка – всіх євреїв жорстоко розстріляли у Бабиному Яру. Всі були шоковані.
Високі ціни, нема що їсти
19 листопада 1941 року життя почалося страшне. Через високі ціни майже нічого було їсти, через це Ніна дуже схудла. Навкруги була паніка та “похоронний” настрій, проте не у Ніни, як не дивно, вона мала спокій.
Переддень Нового року
31 грудня 1941 року Ніна Герасимова писала про свої мрії та бажання. Найбільше мріяла про завершення війни, а також хотіла закінчити інститут. Переддень Нового року був аж ніяк не святковим, та й не дивно, скрізь горе, смерть, поховання, плачі.
Примусові виїзди до Німеччини
1 травня 1942 року Ніна почала працювати на фабриці. Через деякий час Герасимову та її маму сповістили про те, що вони мають їхати до Німеччини. Було складно впоратися з цією проблемою, проте їм все ж вдалося залишитися вдома. Загалом, у цей час це дійство було масовим. Людей буквально примусово садили в товарні вагони та відправляли в Німеччину на роботу. Люди були в тотальному страху. Пізніше почали забирати ще й дітей від чотирнадцяти років. На вокзалах було чути крики та плач. Людське горе було невимовним. Люди ж які потрапили до Німеччини, жили у жахливих умовах, як раби.
День народження
27 січня 1943 року у Ніни Герасимової був день народження. Вона описує, що цей день завжди був радісним, проте не цього разу. Яка ж радість у війну? На вулицях багато військових машин та військових. У цей період відбувалось перекидання військ. Ніна скаржиться, що все стало дуже дорогим. А також сьогодні страчували місцевого людожера. Ходили чутки, що він дійсно їв людей, не тільки дорослих, але й дітей, або ж пускав їх на м’ясо.
Евакуація
У період 17 жовтня – 25 жовтня 1943 року у місті почалась масове виселення. Тому жінка зібрала все необхідне та сіла у вагон. Їхали дуже повільно. По дорозі бачили вигорілі на узбіччях потяги. 21 жовтня дісталися Фастова. Ніна пише, що саме тоді почувся гул літака і почалося страхіття. Відбувалися масовані обстріли. Було страшно, прощалися із життям, нервова система не витримувала. Коли вже не було сил сидіти на місці, Ніна разом з матір’ю та ще декількома людьми вибігли з вагона та побігли у більш безпечному напрямку, переховувалися. Після того, як більш-менш все затихло, вони повернулися й жахнулися, бо їх вагон був знищений. Всі ці люди залишилися без речей, зате живі. Мати плакала, Ніна ж була більш спокійна. Пізніше вони знайшли цілий вагон та поїхали до Білої Церкви, а згодом у Рокитне. 6 листопада радянські війська звільнили Київ від нацистів.
Повернення
У період січня-лютого 1944-го року Ніна збирається до Києва. Добиратися було тяжко, десь хтось підвозив, десь йшла пішки крізь сніги. Хоч й повернулася у рідне місто, все ж обстановка не тішила, до того ж ще й були проблеми із пошуком житла. Пізніше жінка почала працювати, а також навчатися на хімічному факультеті. Життя у місті потроху відновлювалося. Почали працювати заводи, кіно, театри, але жити однаково було важко. Купити майже нічого не можна, скрізь панує хабарництво.
Кінець війни
9 травня 1945 року о пів на третю на радіо повідомили про завершення війни. Німеччина капітулювала. Щастю не було меж. Всі раділи. У місті грав марш, палали різнокольорові вогні. Цей день проголосили Днем Перемоги. Ніна Герасимова спати цієї ночі не могла. За її описом, перший мирний ранок був надзвичайно світлим та теплим. О другій годині дня відбувся парад. Ввечері жінка пішла на прогулянку, вулиці були освітлені прожекторами, людей ставало все більше. О дев’ятій вечора всі слухали Сталіна.