Кияни очікували на перемогу у Другій світовій війні так само, як і вся Україна, СРСР та країни-союзники. Передчуття цієї події з’явилось ще в березні 1945 року разом із чутками та припущення про можливий день, коли закінчиться довга та страшна війна. Цьому дню судилось настати в травні й 9 числа відбувся перший в історії парад Перемоги, в тому числі й столиці України. Розповідаємо більше про цю подію, її передумови та подальшу історію свята. Далі на kyivyes.
Довгоочікувана перемога
Зміна вектора подій Другої світової війни почалась у 1943 році зі звільнення багатьох українських міст. Війна повільно відступала, а німецькі окупанти полишали захоплені землі. Потроху в суспільстві почало формуватись передчуття перемоги. Хотілось вірити в її швидке наближення й водночас було страшно наврочити або роз’ятрити душу передчасною надією.
Однак, з першою офіційною пропозицією про святкування Дня Перемоги учасники наради в ЦК Компартії України виступили ще 27 березня 1945 року. Чим далі, тим більше було розмов про кінець війни. Містом ширились чутки, які фіксували в КДБ, наприклад:
- на одному з київських базарів колгоспниця сказала, що День Перемоги може співпасти з Великоднем й настати 6 травня, що вказало б на допомогу бога в закінченні війни
- ще одним аргументом на користь божої допомоги був той факт, що в Києві під час окупації почали працювати храми, тож Великдень був доброю датою для такого дня
- багатьом радянським чиновникам імпонувало 1 травня, щоб святкування цього дня співпало з Днем солідарності трудящих.
До речі, 1 травня 1945 року в Києві таки відбувся урочистий парад з приводу цього свята. Він пройшов по вулиці Короленка (нині Володимирська). Одна з місцевих газет написала про подію, як про «парад Перемоги». Настрій у киян був святковий, але вони ще не знали, що справжній парад Перемоги відбудеться трохи більше за тиждень.
Вирішальний травень 1945 року
Вже наступного дня після святкування Дня солідарності трудящих на киян чекало оголошення. Із самого ранку гучномовці, які тоді виконували роль сучасного інтернету та телебачення, повідомили, що уряд передасть важливе оголошення рівно о 23-й годині.
Натовпи містян почали збиратись на вулицях Києва ще по обіді. Найбільшим очікуванням людей було, звісно, почути повідомлення про перемогу. Проте, Сталін сповістив народ про захоплення Берліна та привітав Червону армію з таким здобутком.
Ця новина була сприйнята з надзвичайним ентузіазмом. Святкування на вулицях тривало до ранку. Люди обіймались та цілувались, танцювали та співали. Контроль над містянами було втрачено повністю. Наступного дня відбулись офіційні формальні урочистості, а місто затамувало подих – ось-ось мали надійти новини про остаточне завершення війни.
Офіційна звістка про перемогу була проголошена о 2:15 в ніч на 9 травня. Знову, як і за тиждень до цього, люди почали виходити на вулиці та збиратись біля гучномовців. Влада мала на меті не допустити стихійних заходів, проте контролювати натовп не було змоги. Тож, кияни дочекались проголошення найочікуваніших слів, а гуляння знову тривали всю ніч. О 9-й ранку відбулась трансляція промови Сталіна. Наступив мир.
9 травня оголосили вихідним днем. Все ж багато містян приходили на роботу, щоб ще раз почути по радіо підтвердження новини про перемогу та поспілкуватись з колегами.
Святкова демонстрація та парад в центрі міста розпочались о 2-й годині дня. На нього зібрались майже 200 000 киян. Це була неймовірна кількість людей. Для прикладу, після визволення міста від німецької окупації на мітинг зібралось 40 тисяч містян.
Радянське керівництво хвилювалось з приводу піднесених настроїв мешканців столиці, України та й всього СРСР. Воно мало на меті якнайшвидше повернути людей до роботи та нагадати їм про ті труднощі, які очікують на суспільство після війни. Також були побоювання, що робітники можуть забажати кращих умов праці, а націоналісти знову повернуться до своїх ідей про українізацію.
Тому всі святкові події досить швидко припинили й життя повернулось до свого звичного руху. В Києві розпочалась масштабна реконструкція та відбудова житлового та промислового фонду. Так минув довгоочікуваний День Перемоги та присвячений йому парад.
Подальша доля свята
У наступному 1946 році 9 травня відбулися лише так звані “народні гуляння”. Через рік до них додались естафета та святковий салют. А от після 1947 року День Перемоги скасували як державне свято. Він став звичайним робочим днем і втратив своє особливе значення на наступні 8 років.
У 1965 році в СРСР розпочали ідеологічну меморіалізацію минулих років та продовжували міфологізувати німецько-радянську війну, тому свято повернули. 9 травня знову зробили вихідним днем та почали проводити традиційні паради військової техніки. Про вшанування пам’яті загиблих тут йшлося мало. Керівництво мало на меті демонструвати велич та загрозу.
Такою була історія започаткування Дня Перемоги в Києві. Починаючи з 2023 року, День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років в Україні вшановується 8 травня.