Вранці 22 червня 1941 року кияни прокинулись від бомбардувань. Друга світова війна прийшла до міста й залишилась тут на понад два роки. За цей час Київ зазнав багато руйнувань. Тож, одним із повоєнних завдань було відновлення столиці України та повернення їй особливої непересічної краси. Більше про руйнування та відбудову Києва після Другої світової війни розповідаємо у статті на kyivyes.
Руйнування в Києві: радянські та німецькі
Для німецьких військ захоплення Києва було стратегічно важливою метою. Саме тому перші бомбардування міста розпочались уже 22 червня. Їх практично не припиняли до відступу радянських військ, внаслідок чого постраждали військові аеродроми, аеропорт, залізничний вокзал, декілька заводів та цивільні споруди.
Після 72 днів оборони Києва місто було значно зруйновано. До того ж, радянські війська перед відступом заклали вибухівку в найкрасивіші будівлі Хрещатика та центральної частини столиці. Військові розраховували на те, що саме в них зупиниться німецьке командування. Так і сталось, але потужні вибухи забрали не лише життя окупантів, а й багато архітектурних пам’яток центру Києва.
Також диверсанти пошкодили водогін, щоб не було змоги погасити пожежі від вибухів. Тож, руйнування виявились масштабними. Серед них був будинок Гінзбурга, перший хмарочос міста, що мав 12 поверхів та згодом не був відновлений. Загалом замінування історичного центру Києва призвело до руйнування понад 300 споруд.
Після звільнення міста від німецької окупації восени 1943 року, виявилось, що німецькі війська також замінували багато будівель. За два роки боїв, окупації та вибухів було знищено:
- 800 підприємств
- 940 будинків
- 140 шкіл
- університет та бібліотеку
- вогодін та електростанції
- мости.
Такими були приблизні підрахунки втрат восени 1943 року. Тож, місто потребувало значної відбудови та багато праці задля того, щоб повернутись до довоєнного стану або й стати ще кращим, красивішим та зручнішим для мешканців.
Початок відбудови Києва
Роботи з відновлення Києва розпочались одразу після його звільнення від німецьких окупантів. Особливо гострою була проблема з житловою забудовою. Квартир та будинків катастрофічно не вистачало, а життя тим часом поволі поверталось до столиці.
Відновити у місті намагались максимально все, що можна було. Поряд з оголошенням конкурсу на глобальну реконструкцію Хрещатика, відновлювальні роботи відбувались і в інших кварталах Києва. Більшість будівель, від яких залишилась лише «коробка», вдалось відбудувати, адже саме такою була мета архітекторів.
Це сприяло також підвищенню комфорту мешканців, тому що часто будівельники покращували планування, перетворювали комунальні квартири на окремі, створювали додаткові коридори та під’їзди.
Варто зазначити, що значна частина будівельних робіт була виконана військовополоненими німцями. Їх спочатку провели парадом по зруйнованому Хрещатику, а потім розподілили по всій Україні задля відбудови міст.
Понад 7000 німців залишились у Києві та були залучені до будівництва та відновлення урядових та промислових об’єктів, будинків та вулиць. Погані умови утримування та важка праця призвели до загибелі більшості з них.
Оновлений центр Києва
У результаті повоєнної відбудови найбільших змін зазнав центр Києва. Головним архітектором забудови на запрошення очільника комуністичної партії України Микити Хрущова став Олександр Власов. Разом із президентом Академії будівництва і архітектури Заболотним він працював над оновленням столиці.
Радянська влада бажала втілення величі. Тож, Власов запропонував радикальну ідею – розширити головну вулицю міста до 75 метрів, тобто майже вдвічі. На утвореному просторі планували зробити широкі тротуари. Більшість будівель при цьому хотіли зберегти, але багато з них все ж таки довелось розібрати.
Новий широкий бульвар мав стати ідеальним місцем для демонстрацій та парадів й водночас максимально незручним для заворушень та протестів.
Поки тривало розширення Хрещатика, архітектори працювали над реконструкцією пошкоджених будівель. Основним стилем тоді був так званий «сталінський ампір». Архітектори також вносили елементи українського бароко. Зовнішнього декору було так багато, що вони губились у загальному фоні.
Перші фундаменти нових будівель заклали у 1949 році. Хід відновлювальних робіт дещо змінився після смерті Сталіна у 1953 році. Разом із цією подією зникла пристрасть до надмірного прикрашання архітектурних споруд, вона навіть була висміяна. Натомість урядовці розпочали боротьбу з надмірностями в архітектурі. Тож, шпилям на будинках Хрещатика з’явитись уже не судилося.
До початку 1960-х років більшість відновлювальних робіт вдалось завершити й Київ нарешті постав із руїн в оновленій красі. Попри весь масштаб руйнувань відбудову вдалось завершити порівняно швидко, та подекуди вона все ще тривала. Реконструйовані будинки можна побачити в столиці ще й досі, хоча відрізнити їх від іншої забудови практично неможливо.