Кожна війна — це не лише боротьба проти ворога та виживання, а й розбудова та призвичаєння до нового життя після її завершення. Кожна вуличка Києва була зруйнована. Жоден будинок не залишив свого першочергового вигляду. Куди не подивись, всюди можна зустріти рани, які залишила після себе Друга світова війна. Але це був новий початок, який кожна людина відбудовувала самотужки. Далі на kyivyes.
Зруйновані будівлі та жертви
Київ був одним з основних цілей гітлерівської армії, тому він зазнав значних руйнувань, як зі сторони нападника, так і зі сторони захисників. Першими будівлями, які стали мішенню для руйнувань, став завод “Більшовик”, оскільки там вироблялись боєприпаси для військових потреб армії. Звичайно, військові приміщення, таке як училище на Печерську. Без світла життя стає нестерпним та страшним, тому наступним, що знищила німецька армія — електростанції. Далі це були авіазаводи, вокзали, аеродроми та аеропорти. Після того як боротьба за столицю тривала цілих 72 дні, вона отримала великих пошкоджень, однак ще більших вона зазнала від своїх же захисників. Розуміючи, що втримати позиції вже неможливо, Москва дала вказівку закласти вибухові пристрої у найкращих будівлях Києва. Командування сподівалось, що таким чином вони зможуть знищити частину окупантів, коли ті будуть шукати собі місце для проживання. Такий хід був виправданий, однак через це й знищилась велика кількість архітектурних пам’яток, що прикрашали столицю довгі роки. Вибухи спричинили багато смертей німецької армії, яка захопила місто, однак вони ж і забрали значну кількість киян. Наслідком такого мінування була руйнація 324 споруд у центрі міста, більшість з яких так ніколи й не відновили. За цей підступний план звинуватили євреїв, яких була половина всього населення столиці. Також ці вибухи стали приводом для трагедії у Бабиному Яру, де були страчені жителі міста. За два дні гітлерівська армія позбавила життя 51 тисячу людей. Ще однією пам’яткою, яка була зруйнована, став Успенський собор, який з XI століття оберігав жителів Києва.
Руйнація після поразки
1943 рік став рятівним для киян, оскільки 6 листопада радянські війська знову зайшли до столиці, але на цей раз змогли позбутись від терористів, які заполонили колись квітуче місто. Але наостанок німці залишили “подарунки”, у вигляді підкладених бомб. Своєю втечею вони завдали ще більшою шкоди, ніж вона вже була. За час жахливого свавілля у Києві було знищено 800 промислових підприємств, 140 шкіл, міська публічна бібліотека, 940 будинків, водопровід, об’єкти залізничного транспорту, мости через річку Дніпро та університети. Місто зазнало великих втрат.
Нестача місць для проживання
Оскільки велика кількість будинків зазнала руйнації, це зменшило кількість місць, де кияни могли жити. Тому при перших поглядах на будівлі було прийнято рішення першочергово відновлювати не пам’ятки або центр міста, а ті, що важливі для життя. Тому за основу відбудови брали, спершу, ті будинки, де вцілів фундамент та стіни, ті які не треба було зносити. Будови, які ще “тримались”, намагались відновити, але з більшості робили так звані комуналки, щоб більша кількість людей мала місце для життя. Таке житло було незручне та маломобільне, оскільки розраховувалось на декілька сімей. Також ніхто не звертав уваги на зовнішній вигляд, оскільки важливим було зробити місто більш функціональним для мешканців.
Робоча сила
Після визволення Києва багато німецьких солдатів було взято у полон, щоб надалі вони могли відбудувати місто. Понад 7 тисяч осіб залишилось у столиці для роботи, яким облаштували спеціальне місце для проживання у колишньому Сирецькому таборі, де тримали розстріляних у Бабиному Яру євреїв. Всіх було розподілено для окремого виду діяльності: 2 тисячі відправились відбудовувати урядові об’єкти, готелі та КНУ ім. Тараса Шевченка; 4,5 тисячі пішли на відновлення центру міста, а 500 людей відрядили працювати над реконструкцією промислових об’єктів. Кожна сила була направлена на будівництво. Однак робота не йшла швидше, як планувалось, оскільки більша кількість військових, яка залишилась на території столиці, були пораненими та стомленими ходом війни солдатами, через що смертність полонених була дуже високою, у порівнянні з іншими країнами.
Відбудова Хрещатика
Великої сили та коштів не витрачали на відбудову житлових районів, а робилось все дуже швидко й не завжди якісно. Однак про Хрещатик такого сказати точно не можна. Для відбудови центру столиці було представлено не один проєкт, за деякими з Києва хотіли зробити мало не Париж. Але відбудова зупинилась на розширенні проїжджої та пішохідної зони. Задля виконання плану будівлі, які підлягали відновленню, були знесені. У цю руйнацію попали понад 30 споруд. Але все було зроблено для того, щоб оновлений центр міста мав вигляд кращий ніж до початку війни. Тому сучасний Хрещатик отримав свій вигляд після 1944 року.
Війни — це завжди трагедія, яка залишає свої наслідки. Безліч історичних та архітектурних пам’яток столиці було знищено, і нащадки вже ніколи не дізнаються про їх красу. Однак відновлення — це й можливість для чогось нового, про що ніхто не замислювався і не міг собі уявити, що таке стане реальним.