Бабин Яр – мовчазний свідок масових вбивств невинних мирних людей нацистськими фашистами. Масові розстріли в цій місцині тривали майже два роки, з вересня 1941 року. Перші відголоси політики щодо євреїв з боку німців кияни побачили ще 19 вересня, коли німецькі військові, які увійшли до Києва, почали просто на вулиці хапати з натовпу євреїв для розбирання вуличних барикад. Нова київська влада чітко дала зрозуміти, що всі, хто мають єврейське походження це люди другого сорту, тому і ставлення до них відповідне. Далі на kyivyes.
Відношення «нової» влади до євреїв
З приходом німців багато що змінилось для киян, окрім комендантської години було введено патрулювання вулиць. Німецькі патрулі зупиняли людей і перевіряли документи. Євреїв затримували одразу. Когось з них одразу розстрілювали на вулицях міста, декого відправляли у табори для військовополонених. Один з таких знаходився на стадіоні «Зеніт». За кілька днів таких перевірок в таборі налічувалось уже понад 1600 євреїв.
Далі, схема мала бути такою ж, як і в усіх великих містах, які захоплювали німці. Реєстрація євреїв, далі створення гетто, потім поголовне вивезення в концтабори, а далі масове знищення. І звісно ж не варто забувати про пропаганду, оскільки таким чином фашисти нагнітали антисемітську істерію і таким самим чином отримували все більше підтримки від населення.
Київ також не став виключенням, першою ластівкою такої пропаганди стала стаття в газеті «Українське слово» під назвою «Моральна інквізиція», від взагалі невідомого автора. В цій статті він розповідав, що в усіх негараздах винні саме євреї. Ця стаття побачила світ 24 вересня 1941 року.
В цей же день виявилось, що стандартна схема поводження з єврейським населенням може і не знадобитись, оскільки почались вибухи на Хрещатику, які були організовані диверсійними групами НКВД.
Такого німці не очікували, та й не зустрічали в жодному захопленому до цього місті. Загибель великої кількості німецьких військовослужбовців та деморалізація, оскільки неконтрольовані вибухи надавали враження, що німці взагалі не контролюють ситуацію в місті. Тому німецька влада почала терміново шукати цапа-відбувайла, кого можна звинувачувати у тому, що коїлось в місті. Німці звинуватили у вибухах єврейське населення і почали готуватись до помсти.
Ті страшенні вибухи спровокували Бабин Яр, але не це було основною його причиною. Головна і єдина причина – це політика нацистської Німеччини у відношенні до єврейського населення. Відповідно до такої політики – всі євреї мали бути знищені за будь-яку ціну.
25 вересня німецьке військове керівництво ухвалило операцію відплати. А вже 26 вересня, операцію почали втілювати в життя. Локація також була визначена – Бабин Яр.
Чому Бабин Яр?
З 1990 років з’явилось кілька міфів про те, чому саме Бабин Яр обрали німці для свого жахливого та кровожерливого вчинку. Перший, тому що ніби НКВД тут розстрілювали людей, другий міф розповідає про те, що тут були поховані жертви голодомору. Але ці дві теорії не відповідають дійсності.
У Бабиному Яру до середини 1930-х років, були влаштовані літні військові табори, де солдати вчились володіти зброєю, долати перешкоди тощо. А тамтешній рельєф був ідеальний для таких навчань. У 1936 році тут почали будувати двоярусне стрільбище, В якому могли тренуватись одразу 60 стрільців. А в 1940 році влада ухвалила рішення про будівництво лижної бази і трампліну для лижних змагань. Завершити будівництво звісно не встигли, через початок війни.
Німці обрали Бабин Яр зовсім з інших причин. Ця місцевість була малонаселеною, тож свідків такого масштабного злочину не буде. Поруч була залізнична станція, тому можна було спокійно розповсюдити легенду, що євреїв просто перевозять в інше місце. Ну і звісно сама місцевість була дуже вигідною, адже довжиною 2,5 км і глибиною до 50 метрів вона підходила для створення великою братської могили. До речі, німці не знали достеменно скільки євреїв проживало в Києві на той час.
27 вересня в одній з київських друкарень було виготовлено понад 2000 листівок, в яких йшлося про наказ для всіх «жидів» міста Києва зібратись 29 вересня до 8 години ранку… Адже треба було зібрати речі першої потреби і документи. За неявку погрожували розстрілом.
Найбільший шрифт був російською мовою, український текст був надрукований шрифтом менше, ну і найдрібніший був німецький. Місце збору було на Лук’янівській площі, коло кладовища. Текст для цих листівок складали люди, які були взагалі не знайомі з територією Києва. Назви вулиць були просто переписані і то з помилками, а також там ніколи не було кладовища. Тому ці листівки викликали деякий страх.
Початок жаху
Листівки з жахливим закликом на смерть були розклеєні по всьому місті 28 вересня. Цей наказ був не підписаний, тому досить важко було зрозуміти хто саме наказує, та в чому потрібно розібратися. Звісно приписка про зібрані речі і документи логічно натякала про виїзд з міста. Версію про переселення також німецька пропаганда запустила через одного зі своїх довірених осіб. Майже добу єврейські родини прокручували величезну кількість версій. Одні гадали що їх везуть в гетто, яке знаходилось неподалік, була навіть теорія, що євреїв обмінюють на німецьких військовополонених, але жодна з них не виправдалась.
Вранці 29 вересня, Київ був сповнений шумом немов вулик. Люди прощались з сусідами, доручали їм ключі від квартири, хтось обіцяв надсилати листи. Передчуття смерті в людей якось не було. На теперішній вулиці Артема було неймовірно багато народу, з речами, з візочками, а ще більше проводжальників. Друзі, сусіди тощо. Зрозуміло, проводжали ж на поїзд, а не під кулі і на смерть. А щоб люди і далі продовжували вірити в легенду, на вулицях стояли спеціальні люди, які постійно нагадували, що треба рухатись скоріше, адже ешелони чекають і скоро поїдуть. Сповнені надією на нове життя, євреї не одразу розуміли, що потрапили в пастку. І лише опинившись за колючим дротом в коридорі людей з собаками та зброєю, вони розуміли, що йдуть дорогою смерті, повернутись з якої вже не вийде.
Звісно не всі євреї послухались наказів німецьких офіцерів, тому спеціальні групи військових обходили всі будинки в пошуках тих, хто не прийшов, а, бо ж тих, хто ховався. Втікачів знаходили і насильно приводили до місця.
У Бабиному Яру в той страшний день були чутні безперервні черги автоматних пострілів. А команду розстрілу СС змінювали щогодини. В цей день в Бабиному Яру було розстріляно понад 22 тисячі євреїв. Розстріли тривали до 18-ї години вечора. Тих кого не встигли, зачиняли в приміщеннях поблизу, пустих вагонах та гаражах, щоб завершити справу вранці наступного дня.
Речами загиблих доручили займатись київській поліції. Їх привезли з Подолу. Вони мали розбирати, сортувати та вантажити речі. Після цього їх відвозили до пункту сортування. Де розкладали за призначенням: цінні речі, білизна, одяг та взуття. Ці речі пізніше роздавали нужденним.
Чи можливо вижити?
30 вересня до Києва приїхала підмога, нова команда яку приєднали до зондеркоманди у справі розстрілу євреїв. В той же день тимчасовий комендант Києва, наказав закрити всі порожні квартири і звітувати про їх кількість районним управам. Але що цікаво, житло євреїв подавалось окремим списком.
1 жовтня вийшов указ, в якому йшлося, що всі керівники будинків, мають виявити євреїв в своєму будинку і повідомити про це комісаріати, або ж супроводити євреїв до комісаріату. За невиконання цього наказу – смертна кара. У місті було запроваджено сувору комендантську годину.
Про кількість жертв постійно звітували головному командуванню. 7 жовтня до Берліна надійшов звіт про кількість знищених євреїв. За 2 дні 29 та 30 вересня було страчено понад 33 тисячі євреїв. До того ж важливо врахувати, що 30 вересня страти не припинились. Зачистка єврейського населення тривала по 3 жовтня включно. Але регулярні розстріли тривали протягом всіх двох років німецької окупації Києва. За цей період було повністю знищене все єврейське населення за національними ознаками. Вижити вдалось лише одиницям, з підробленими документами.
Окрім євреїв, Бабин Яр став братською могилою для військовополонених, душевно хворих з психіатричних лікарень, та тих українців та киян, які намагались боротись з окупантами. Це найбільше місце масового поховання жертв нацизму.