З закінченням Другої світової війни в всьому світі проводяться дослідження, присвячені проблемі Голокосту. В Україні об’єктивні й незаангажовані аналізи проблеми стали можливим зі здобуттям незалежності. Актуальним сьогодні залишається узагальнення результатів дослідження Голокосту в Україні, зокрема у Києві, де проживала значна кількість євреїв. Під час Другої світової війни нацистська Німеччина хотіла зруйнувати все те, що ми називаємо західною цивілізацією. Людству нав’язувалась нова система цінностей, расистська ієрархія з нордичним народом арійської раси зверху й усіма іншими – нижче. Голокост був крайньою формою тієї хвороби, яка загрожує існуванню людства. Особливостями Голокосту у Києві та загалом в Україні були широка та різнобічна пропаганда звинувачення євреїв у «жидобільшовизмі», масове виконання наказу про розстріл осіб, які переховували євреїв чи надавали їм будь-яку допомогу (часто страчували й членів родини). У розпорядженні нацистів були тисячі потенційних убивць, яких пропагандою, вихованням і дисципліною спеціально готували до організації вбивств, провокування місцевого населення до єврейських погромів, створення атмосфери нетерпимості, страху покарань за допомогу євреям, за будь-який виступ на їхній захист.
Євреї у Києві до Першої світової війни
Після Лютневої революції правовий статус євреїв в Українській Народній Республіці зазнав значних змін. Були скасовані всі «обмеження прав російських громадян за приналежністю до тієї чи іншої релігії, переконань або національності». 9 січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила «Закон про національно-персональну автономію», розроблений Єврейським комітетом на чолі з міністром єврейських справ Ради Народних Міністрів УНР Зільберфарбом у Києві. Закон визнає право всіх неукраїнських національностей «самостійно влаштовувати національне життя». Після повернення до влади в грудні 1918 р. уряд Центральної Ради відновив Закон про національну персональну автономію та заснував Єврейське міністерство. Це був час, сповнений надій. На початку 1918 року з метою розвитку культури їдиш у Києві було створено товариство «Культурний союз» — об’єднання єврейських художників, письменників, режисерів і видавців, що охоплювало освіту, видавництво, бібліотеки, музику, драматургію, літературу, мистецтво та інші сфери. частина. На початку 1919 р. розпочали роботу Архівна секція та Єврейська статистична секція. Зільберфарб заснував університет Женьмінь, єврейську середню школу та звичайний коледж, відкрив курси підготовки єврейських вчителів, заснував видавництво «Культурний альянс».
Євреї у Києві під час Першої світової війни
28 вересня 1941 р. у Києві з’явилося надруковане двома мовами оголошення про наказ усім євреям міста зібратися вранці 29 вересня на розі вулиць Мельникова і Дегтярьовської, маючи при собі документи, теплі речі, білизну і цінності. Тих, хто не з’явиться, очікувала страта. Гітлерівці зробили все, щоб у населення склалася думка про переселення: багато євреїв вважали, що їх збирають для евакуації в концтабір до Німеччини, і цим пояснювали розпорядження захопити із собою білизну й теплі речі. Однак знайшлися й такі, що не повірили окупантам. Деякі з євреїв, що жили на Червоноармійській і навколо неї, кинулися рятуватися до Голосіївського лісу, де їх і було вбито. 29 вересня почалися масові розстріли, що тривали кілька днів. У звіті айнзацгрупи «С» сказано, що за час акції було знищено близько 35 тис. євреїв Києва. Переважно це були жінки, люди літнього віку, діти. Близько 140 євреїв врятували кияни в ці страшні дні. Згодом у районі Бабиного Яру вбивали не тільки євреїв, – це страшне місце стало велетенською інтернаціональною могилою, де закінчили свій життєвий шлях понад 100 тисяч киян та військовополонених.
