19 вересня 1941 року до Києва увійшли німецько-фашистські війська. На довгі два роки встановився жорстокий режим, який повністю змінив уклад життя киян. З цього дня пішов новий відлік часу. Далі на kyivyes.
Від самого початку окупації Київ поринув у страшну атмосферу масових арештів та розправ. Першими були знищені євреї, радянські активісти та представники інтелігенції. 34 тисячі євреїв нацисти розстріляли в Бабиному Яру за 2 дні. У наступні місяці арешти й розстріли тривали. Військовополонені, комуністи, ромські табори – усі ставали жертвами терору. До військовополонених ставилися з особливою жорстокістю – їх морили голодом, а хто зміг протриматися, розстрілювали.
Життя під окупацією
Паралельно з розстрілами йшло розграбування міста. Нацистська адміністрація подбала про те, щоб вивезти всі цінні художні, історичні та археологічні експонати. Картини фламандської та голландської шкіл, колекція перської кераміки, гобелени, статуї – лише короткий перелік викрадених предметів. Нацисти вивезли обладнання з підприємств, лікарень, інститутів, шкіл, наукових установ. Не забули відправити у фатерлянд трамваї та тролейбуси.
Радянські війська під час відходу з Києва підірвали електростанції, водогін, склади з продовольством та будівлі в центрі Києва. Усе це призвело до того, що в місті не було світла та води, транспорт не працював. У Києві почався голод. Городяни на чорних ринках обмінювали свої цінні речі, одяг, предмети побуту на їжу. Продукти можна було отримати тільки за картками. Щоб вижити, людям доводилося йти на офіційну роботу, бо картки окупанти видавали тільки за цієї умови. Люди похилого віку одразу опинилися в ролі баласту, який скинули з нацистського корабля. Щоб уникнути болісної смерті від голоду, люди похилого віку виходили на вулиці під час комендантської години, де їх розстрілював патруль.
Примусові роботи та новий порядок
Однією з найстрашніших сторінок окупації стали примусові роботи. 100 тисяч працездатних киян було відправлено до Німеччини. Молодих хлопців та дівчат, підлітків хапали просто на вулицях і вивозили в рабство у вагонах для худоби. Ті, що залишилися, змушені були працювати на «Великий Рейх». Тих, хто відмовлявся працювати, розстрілювали, або вони вмирали від голоду.
Гітлерівська адміністрація видала указ, за яким усі жителі міста були зобов’язані здати протигази, радіоприймачі та будь-яку військову амуніцію. Змусили знищити всіх голубів, оскільки голубину пошту під час війни використовували як засіб зв’язку й в Червоній армії, й в німецькій.
Вулиці в Києві було перейменовано на німецький лад. Хрещатик став називатися Айхгорнштрассе, сучасна вулиця Грушевського – Тодтштрассе, Лютеранська – Лютерштрассе. Були знищені всі радянські назви та написи. Деяким вулицям повернули їхні дореволюційні назви. Агітаційні нацистські плакати були розвішані по всьому місту.
Релігія та культурне життя
Щоб місто жило «правильним» життям, нацисти відкривали театри, школи, літературні гуртки та кінотеатри, друкували газети. Їхню діяльність суворо контролювали. Фільми, вистави, книжки та преса мали доносити до населення тільки потрібну для Рейху інформацію про Гітлера «визволителя» та про успіхи німецької армії.
Як інструмент впливу використовувалися й церкви. Німці дозволили відкрити деякі з них, закриті за радянської влади. Проповіді та молебні в церквах теж були «правильної» для німецького порядку спрямованості.
Боротьба за виживання
Жорстокий окупаційний режим викликав сильні антифашистські настрої. Попри страх та терор люди чинили активний опір новому порядку. У Києві діяли підпільні організації, партизанські загони та загони ОУН. Театральні трупи під виглядом репетицій допомагали влаштовувати збори підпільників. Підпільники збирали інформацію для Червоної армії, розвішували листівки, влаштовували диверсії на критично важливих об’єктах. Для придушення опору гітлерівці застосовували вкрай жорстокі методи. Використовуючи доноси своїх агентів, окупанти виловлювали членів підпілля й публічно страчували їх, щоб залякати населення. Також під репресії потрапляли й ні в чому не винні городяни, що викликало ще більший жах серед місцевих жителів.
Визволення Києва
6 листопада 1943 року Червона армія зайшла в Київ. Місто було сильно зруйноване. Відступаючи, нацисти підірвали більшість адміністративних будівель та промислових підприємств. Населення міста катастрофічно зменшилося. Близько 200 тисяч людей було закатовано і вбито, понад 100 тисяч відправлено до Німеччини в рабство. З 900 тисяч осіб, які проживали в Києві до війни, залишилося всього 180.
778 днів в окупації. Пам’ять про ці дні продовжує жити в серцях киян та передається з покоління в покоління. Ці дні стали символом жорстокості та насильства, але й людської стійкості та мужності. Кожного киянина торкнулася ця трагедія. Люди втрачали своїх близьких – хтось загинув, хтось опинився в концтаборі або був відправлений на примусові роботи до Німеччини і вже не повернувся. Це страшне випробування має залишитися уроком про те, як важливо зберігати людяність та силу духу, навіть коли здається, що все втрачено.