На жаль 24 лютого 2022 року кияни прокинулись від звуків вибухів. Так розпочалась третя в історії міста війна. До цього страшного дня Київ вже переживав війни. Вперше в 1917 році, коли прихильники незалежної України боролись за свою свободу з маріонетками радянського режиму. На жаль тоді це страшне дійство закінчилось тим, що УРСР увійшла до складу Радянського Союзу. Вдруге, в 1941 році, коли кияни бачили знищення Хрещатика радянськими військами, під час німецької окупації. Але щоразу Київ повставав з попелу, немов Фенікс. Тому витримає і цього разу. Як же місто пережило ті страшні години, дні та роки. Дізнаємось сьогодні на kyivyes.
Київ як тилове місто
В серпні 1917 року на шпальтах київських газет з’явився опис міста. В ньому йшлося про те, що на кожній вулиці неймовірно довгі черги, немов хвости. Тому що влада вводила карткову систему на нові продукти. Спочатку кияни мали вистояти довжелезну чергу, щоб отримати картки на крупи, м’ясо та інші товари, а потім вистояти чергу в магазині, але це ще не було гарантією придбання потрібних харчів. Оскільки все було лімітовано. До того ж картки мали обмежений термін дії і їх треба було отримувати знову.
Влітку 1914 року, Київ став містом в тилу. В той самий час командувач Київського військового округу видав наказ, який забороняв підвищувати ціни на продукти без об’єктивних обґрунтувань. Через підвищення цін могли навіть покарати позбавленням волі до трьох років, або ж досить великим штрафом. Російська ж преса подавала економічні новини Києва, в форматі розвитку міста і ніби містяни навіть не відчули значних змін і ніхто нікого не обмежує. Навіть робили приписку що витрати на культурне та освітнє життя навіть збільшились. Але насправді, вся економіка того часу працювала на воєнні потреби. Всі фінанси йшли на потреби солдатів, армії, лікарень тощо. Але бажання влади перемогти за будь-яку ціну сильно розходилось з бажанням звичайних людей забезпечити та нагодувати родину. В грудні 1914 року в Києві почали дорожчати масло та яйця, а вже з 1915 року було збільшено робочий день на підприємствах, а домовласники мали сплачувати підвищений податок, що звісно впливало і на вартість орендного житла в місті. Влітку 1915 року ситуація на фронті змінилось і це стало причиною приїзду до столиці великої кількості біженців з Галичини. В той самий час починає роботу так званий Тетянин комітет, який займався реєстрацією біженців. Протягом року кияни почали організовувати їдальні, в яких за весь період харчувалися понад мільйон людей. В таких клопотаннях Київ прожив майже до кінця війни. А пошук їжі для родини став справою першої необхідності. Це тривало до зими 1918 року.
Київ як стрілецька школа
Кінець лютого 1918 року приніс на вулиці Києва справжню війну. Саме в цей період столиця побачила справжні бої, почула вибухи та постріли. Вперше почали з’являтись жертви серед мирного населення. Так розпочався наступ більшовицької армії, а згодом вони заволоділи Києвом. Свідком тих подій був Василь Королів, який був не лише письменником, а ще й одним з засновників Центральної Ради. Коли в місті почались активні бойові дії, він вирішив складати словник і описував ті події в своїх роботах. Розповідав, що мав сидіти в кутку і з того боку, звідки не летіли снаряди. Він чув коли набої потрапляли в будинки поруч. Але один день він запам’ятав на все життя. В той день він побачив у вікно, як кілька жінок побігли по воду, оскільки водогін не працював і перед ними впала граната. Декілька жінок встигли втекти, але більшість так і залишилась лежати посеред вулиці, стікаючи кров.
Війна ніби охопила центральні вулиці міста, ті, хто жили на околицях не отримали повної інформації про те, що відбувається в Києві. Василь Королів опинився в епіцентрі подій, саме тоді він зрозумів, що шрапнель від артилерійських снарядів могла залетіти у вікно по сто разів на день. З часом він писав, що Київ ніби став стрілецькою школою, і з часом постріли стали такими звичними для вуха, що майже перестали лякати. Але в ті страшні часи вижити вдалось не всім.
На оборону Києва стало майже 2000 вояків, які підтримували УНР. Але більшовиків було майже вчетверо більше, тому через свою чисельність їм вдалося захопити місто 8 лютого 1918 року. На жаль представники УНР та Української Центральної Ради залишили місто. Але вони не тікали, вони шукали допомоги та союзників у боротьбі з окупантами.
Більшовики ж поводились, як варвари. Вони влаштували справжній терор мирного населення. Кількість жертв і досі невідома, але рахунок йде на тисячі ні в чому невинних людей. Михайло Муравйов осів в Маріїнському палаці, саме туди звозили заарештованих киян і в парку біля палацу ховали вбитих.
Вже 9 лютого 1918 року в Бресті було укладено мирний договір між УЦР та Німецькою імперією, Австро-Угорською та Османською імперіями, а також Болгарським царством. В договорі йшлося про те, що австро – німецьке військо у кількості майже півмільйона починає займати території лівобережної України. 1 березня розуміючи, що вони не зможуть боротись більшовики залишили Київ.
1941 рік. Окупація і зруйнований Хрещатик
Як відомо з архівних документів, радянські війська залишаючи місто, замінували велику кількість будівель. А вже в період з 24 по 29 вересня, Київ охопили велетенські пожежі. Намагаючись зупинити наступ нацистів, радянська влада використовувала тактику «випаленої землі». В той час була думка, що німці мають заходити у зруйновані міста, щоб не мати можливості для нормального існування. Тому Сталін попри велику кількість мирних людей, віддав наказ підірвати мости, знищити продуктові склади і повністю обірвати телефонний та телеграфний зв’язки. Мінування Києва було масштабним і розпочалось ще влітку, саме в той період, коли влада запевняла киян, що окупанту Київ віддано не буде. До того ж очевидцям, які бачили, що військові заносять ящики та коробки в підвали та на поверхи різних будівель і навіть жилих будинків просто говорили, що НКВД приховує важливі архіви. Хоча багато хто здогадувався що саме знаходиться в тих коробках. Один з очевидців тих часів згадував, що не так було страшно якби німець бомбардував місто, страшніше було, що радянські війська замінували місто не моргнувши оком. Як тільки німці увійшли в Київ, розпочала серія вибухів, а за ними і масштабна пожежа, яка знищила півміста.
Але що цікаво, що в Росії і досі популярна версія про те, що німці почали нищити Київ. А німецька влада приписувала всі ці чорні справи радянським партизанам.
Відбудова міста
Історики писали про те, що відбудову Києва після звільнення від окупації контролював сам Микита Хрущов. Він в своїх мемуарах описував колектор, який проходив під Хрещатиком і дуже їм пишався, як інноваційним здобутком.
Розчищати Київ почали в 1943 році, в листопаді, коли до міста повернулась радянська влада. Для цих робіт залучали сільських жінок та дітей. Робота була досить важкою, а допоміжної техніки не було, тому з приходом весни селянки повтікали з Києва. Саме тоді у влади виникла ідея «народного будівництва». Але цей план провалився, не, тому що кияни не любили своє рідне місто, а тому, що для відбудови потрібна була техніка. Проект забудови Хрешатика було узгоджено в 1944 році, але фактично відбудова розпочалась у 1949 році. З того моменту на вулицях міста працювали професійні бригади будівельників. Житлові будинки почали відбудовувати з 1946 року. Через відсутність потрібної кількості будівельних матеріалів досить часто з кількох зруйнованих будинків будували один.
І хоч з лютого 2022 року ворожі ракети знову руйнують місто та інфраструктуру, Київ знову і знову відбудовується. А особливим символом незламності став пішохідний міст, в який влучила ракета, але він вцілів.