Початок 90-х років був одним із найскладніших періодів в історії Києва. Саме тоді сталося багато подій, пов’язаних із національно-визвольною боротьбою українського народу. 1917 року кияни пережили революцію. Вона стала важливим чинником здобуття української автономії у складі демократичної федеративної Російської республіки. Докладніше про це на kyivyes.
Причина української революції
Історія української революції розпочалася з хлібного бунту у Петрограді. 21 лютого на вулицях міста з’явилися довгі черги до магазинів — люди скаржилися, говорячи, що дефіциту хліба ще ніколи не було. Потім з’явилися чутки, що невдовзі з’являться картки на хліб. Тоді у місті траплялися погроми у магазинах. Спочатку вони відбувалися у деяких кварталах, а потім по всьому місту.
23 лютого почалися страйки на заводах. За кілька днів у мітингу взяли участь понад 300 тис. осіб. Вони поступово рухалися до центру міста, вимагаючи відновити постачання хліба у достатній кількості. Їх намагалася зупинити поліція, але в результаті виявилася не в змозі протистояти такій великій кількості людей. Потім на вулицях почали з’являтися барикади, поранені люди, а в повітрі літали гранати.
28 лютого про події у Петрограді дізналося керівництво Київського військового округу. Її представники отримали телеграму депутата Державної Думи Олександра Бублікова, у якій було написано наступне:
«Стара влада, яка створила руїну всіх областей державного правління, виявилася безсилою. Державна Дума взяла до рук створення нової влади. Звертаюся до вас від імені Батьківщини: від вас залежить тепер спасіння Батьківщини. Вона чекає від вас більшого, ніж виконання обов’язку. Вона чекає на подвиг. …Всі службовці повинні залишатися на своїх робочих місцях. Член Державної Думи Бубликів», — написав він, як пише istpravda
У Києві не одразу повірили у це. Телеграфісти відправили листа до Петрограда з метою уточнити, чи правильно вони все зрозуміли. Там підтвердили ці слова та повідомили, що тепер на території Російської імперії розпочалася революція. Потім телеграму надрукували у київських газетах у вечірніх випусках. Кияни були дуже схвильовані цією новиною. Багато хто почав зустрічатися зі своїми друзями, колегами, знайомими та обговорювати те, що відбувається в Петрограді.
Підготовка киян до української революції
Мешканці Києва мали різне відношення щодо початку революції та зміни державної влади. Одні з них підтримували колишній урядовий режим, інші, навпаки, були проти нього. Незабаром кожна окрема соціальна група почала об’єднуватись: студенти, політики, робітники, солдати, адвокати. Вони створювали різні організації, наприклад, ради, спільноти, партії…
Також Київ був переповнений військовослужбовцями. Тут було створено штаб військового округу, госпіталі та табір. Водночас вони створили раду військових депутатів. Вони були скрізь: ходили у формі та зі зброєю вулицями, сиділи в кафе та їздили громадським транспортом…
Таким чином у Києві з’явилося багато громадських об’єднань. Їхня діяльність вимагала координації. Спеціально для цього було вирішено створити орган — Раду об’єднаних громадських організацій. Кожна з них мала свої вимоги та протиріччя щодо управління містом і всією країною. Кияни заявляли про них у формі закликів, демонстрацій та публічних виступів.
Початок революції у Києві
Початок революції в Російській імперії викликав занепокоєність в українського уряду та громадян щодо встановлення контролю над Україною та її столицею. Взяти відповідальність за управління всіма політичними процесами запропонували три сторони: українська Центральна рада, Київський військовий округ та комітет Соціал-демократичної партії більшовиків.
Найбільший вплив життя суспільства і ведення політики мала Центральна рада. Вона складалася з 19 політичних партій, у тому числі більшовиків. Також відомо, що ще до революції в Петрограді її робітники мали конфлікти з представниками російської влади через їхні вимоги про автономію території України у складі Росії.
Після того, як у Києві з’явилися громадські організації революційного руху, їх учасники змогли відправити своїх представників до Центральної ради. Це було необхідно для того, щоб реалізувати свої ідеї та плани щодо подальшого управління Києвом та усією країною. Також було важливо, щоб Центральна рада діяла відповідно до вимог українського народу. Цим правом користувалися студенти, журналісти, політики та інші категорії населення.
У перші дні української революції представники громадських організацій вийшли до центру Києва для проведення демонстрацій та популяризації своєї політичної ідеології. Їхня кількість становила кілька сотень.
Відповідальність за правопорядок одразу взяла міліція — патрулювала на вулицях і затримала хуліганів. Начальником міліції став капітан Володимир Калачевський. Щоб здійснювати постійний контроль за всим тим, що відбувається у місті, міліціонери чергували на вулицях і в приміщеннях правоохоронних служб. Але їхня робота виявилася недостатньо ефективною. Бували випадки, що група міліціонерів-студентів зустрічала таку саму групу з іншого університету. Потім між ними відбувалися конфлікти та бійка. За кілька днів після цього представники влади міста створили комісаріати, які повинні були стежити за законністю дій міліції. Вони мали право санкціонувати постанови про арешти та обшуки та декларувати порушення правил поведінки міліції відповідно до посадової інструкції.
Але так було недовго. Через декілька тижнів міліціонери почали відмовлятись продовжувати працювати, оскільки в період української революції їм не платили за патрулювання вулиць. В той же час на головній площі Києва тривала революція. На центральних дорогах почали марширувати студенти, євреї, солдати, робітники. Кожна окрема соціальна група була зі своїми прапорами. Кияни знайомилися між собою та пропагували свою політичну ідеологію щодо існуючого політичного режиму.
Боротьба за владу в Києві та автономію України
8 листопада 1917 року за рішенням співробітників Центральної ради було створено Крайовий Комітет з охорони революційної діяльності країни. Цей політичний орган став тимчасовим урядом в українській столиці у період революції. До його складу увійшли представники різних політичних партій, рад та міської думи. Усі збори представників цього комітету проходили у приміщенні київського педагогічного музею.
Штаб Київського військового округу підтримував політику Російського уряду та був проти діяльності більшовиків з Крайового комітету. Наступного дня 9 листопада Центральна Рада висловила негативне ставлення до революції у Петрограді та заявила, що буде проти продовження такого масового повстання в Україні. Також співробітники ради погодилися створити в Росії соціалістичний уряд із представниками всіх українських політичних партій.
Дізнавшись про це, більшовики були проти думки Центральної ради та продовжували підтримувати колишню систему управління державою. Того ж дня вони залишили київський Крайовий комітет та провели нараду у будівлі Бергоньє з представниками професійних спілок, заводських голів та військових частин.
Незважаючи на те, що було цілком очевидним той факт, що захоплення влади однією політичною партією призведе до протистояння інших політичних сил, конфліктів у суспільстві чи навіть війні, на зборах більшовики ухвалили резолюцію на підтримку перевороту в Петрограді та повідомили про захоплення влади радянським урядом. Крім того, на з’їзді було створено ревком — тимчасові політичні установи.
У відповідь на нововведення більшовиків 10 листопада 1917 року співробітники Київського військового округу наказали знищити більшовицький військовий центр. Після цього військові оточили Маріїнський палац, де знаходився більшовицький ревком, обстріляли будинки Київської Думи та комітету виконавчої влади, а їхніх співробітників було заарештовано. Того ж дня припинив роботу Крайовий комітет, оскільки його керівник подав у відставку. З того часу відповідальність за виконання всіх обов’язків була передана Генеральному Секретаріату Центральної Ради.
Але більшовики все ще хотіли захопити владу у Києві та були готові продовжувати за неї боротися. Наступного дня вони почали відновлювати ревком та протистояти проти Київського військового округу. Тим часом депутати Центральної ради створили комітет, щоб припинити революцію в Києві. На черговій сесії вони ухвалили рішення щодо встановлення нового уряду в Україні.
Таким чином, Центральна рада стала головним політичним органом у 1917 році. Паралельно вона мала співпрацювати з Міською думою та радами депутатів. З тих пір на вулицях Києва часто відбувалися перестрілки. Українські військові підрозділи взяли на контроль головні політичні установи столиці.
13 листопада глави Київського військового округу підписали договір про припинення вогню з більшовицьким ревкомом, після чого поїхали з міста. Через 3 дні після цього під час засідання ради Центральної ради та Виконавчого комітету Центральну Раду було визнано головним політичним органом в Україні. А 20 листопада 1917 року підписано універсал Народної Республіки України. Згідно з ним Україна стала незалежною у складі Російської держави.