П’ятниця, 29 Березня, 2024

Битва за Київ 1918 року: історія першої радянсько-української війни

Протягом усієї історії України росіяни кілька разів намагалися захопити її столицю — Київ. Минуло понад 100 років з того моменту, коли в радянський період відбулася перша битва за незалежність цього міста. Тоді представники народної республіки боролися з більшовиками, які наступали на українські землі з закликом: «Захопимо Київ! Смерть Центральній Раді та її захисникам!». Далі на kyivyes.

Політичний конфлікт та початок радянсько-української війни

Задовго до проголошення незалежності Київ залишався найбільшим українським містом, де відбувався контроль за політичною діяльністю по всій Україні. Головним органом управління була Центральна Рада. А функції виконавчої виконувала Київська міська дума, де проходили наради депутатів.

У 1917 році між ними та урядом Російської республіки у складі Радянського союзу стався політичний конфлікт. Більшовики були проти встановлення в Україні радянської влади та її автономності. Також вони хотіли, щоб українські землі були частиною Російської держави і підпорядковувалися політичному режиму більшовиків.

5 грудня голова Генерального Секретаріату Києва повідомив на черговому засіданні про те, що більшовики направили свої війська до України і незабаром повідомлять про початок війни.

8 грудня киянам стало відомо, що російські військові захопили Харків та встановили там свою владу. Новий рік 1918 року кияни зустрічали із почуттями тривоги та страху. Було очевидно, що більшовики будуть штурмувати українську столицю. Після Нового року вони встановили тимчасовий контроль над Полтавською губернією. Наступним їхнім завданням було захопити Київ.

Штурм української столиці

Бої за Київ почалися вночі на початку 1918 року, коли до його кордонів почали наближатися російські більшовики. Першим про їх наступ повідомив заступник генерального секретаря військових справ Олександр Жуковський:

«У ніч з 15 на 16 січня 1918 року близько першої години ночі старшина прибіг до мене в київський готель “Ермітаж” Військового Міністерства, яке знаходилося на той час на Фундуклеївській вулиці (нині вул. Богдана Хмельницького) в будинку Колегії Галагана. Розбудив і доповів, що частина козаків Сагайдачного полку пішла до арсеналу, захопила його та закликала до більшовицького повстання. На околицях теж небезпечно — звідти очікують, що незабаром розпочнеться наступ більшовицьких повстанців», — згадав він, як пише uain.press

Він почав роздавати киянам зброю, а після цього зайнявся формуванням військових угруповань та їхньою підготовкою до захисту міста:

«Розбиралася зброя. Зброї було достатньо, – я як припускав, що вона потрібна буде і заздалегідь наказав, щоб її підготували. Крім гвинтівок, були кулемети, патрони та різні сорти ручних гранат», — додав він із цього приводу.

Коли всі отримали зброю і були поділені на окремі військові групи, Жуковський направив їх у різні райони, щоб ті захищали Київ. Однак у відповідь він почув багато невдоволення, оскільки захисники столиці не мали військових старшин.

Битва за Київ

О 12:00 16 січня розпочалася воєнна операція з метою захисту міста. Головними стратегічними пунктами захоплення політичних установ української влади для російських більшовиків були будівля Центральної Ради, телеграфна станція, будинок Військового міністерства та управління залізничним рухом. Більшовики намагалися прорватися до них через центральні вулиці Києва: Ярославів Вал, Велику Житомирську та Театральну.

Українські військові успішно розпочали наступ на Володимирській вулиці. В той же час більшовики захопили готель «Прага» і почали його використовувати як пункт оборони своїх позицій. Вони розмістили там свою артилерію, а потім почали продовжувати обстріли.

В українських захисників Києва не було національних знаків, тому вони змішалися з натовпом більшовиків і раптово розпочали атаку — використали бронеавтомобіль для штурму готелю «Прага». За його допомогою українці розбомбили вікна будівлі, а потім відновили над нею контроль і розстріляли більшовиків. А після цього розпочали наступ на київську телеграфну станцію, знищивши перші угруповання ворога у центрі міста.

За 2 дні на вулицях Києва почали з’являтися барикади. Українцям довелося розгромити завод «Арсенал», де тимчасово перебувала військова база більшовиків. Бувало, що стрілянина тривала цілий день, а ввечері посилювалася. У темряві було складно орієнтуватися та зрозуміти, де свої та більшовики. Військові переходили з одного укриття до іншого, коли було чути постріли у різних напрямках.

Того ж дня 19 січня 1918 року до Києва приїхав Гайдамацький загін Слобідської України під командуванням Симона Петлюри. Він став першим в Україні добровільним військовим формуванням. З метою воєнного підкріплення до них був приєднаний Гордієнківський полк, який привів із Заходу полковник Всеволод Петров. Він розповів, що проти російських більшовиків борються богданівці (український полк. ім. Богдана Хмельницького) та частина полуботківців (полк ім. Павла Полуботка). Останні на той час успішно відбили атаку на Київ на Подолі та Щекавиці. Для зупинення штурму міста також було залучено додаткові загони військових Петра Дорошенка та Вільного козацтва.

Київський військовий та історик Всеволод Петров у своїй книзі «Спогади з часів української революції (1917–1921)» докладно розповідав про вуличні бої, які відбувалися під час вторгнення більшовиків до Києва. За його словами, складність захисту міста полягала в тому, що було важко визначити напрямок продовження вуличних боїв. Вони відбувалися в тих місцях, де були постріли в українських військових, які вільно пересувалися по всьому місту:

«Бо Центральна Рада не розпоряджалася силами, щоб надійно зберегти все місто, і за весь час боротьби не видала жодного наказу, який би давав право її військам проводити ревізію серед мешканців Києва. У перерві між бойовими зіткненнями на тих вулицях, де не літали кулі, військові пересувалися абсолютно вільно», — писав він.

Також він зазначив вулиці, де велися запеклі бої: Володимирська, Фундуклеївська, Пушкінська… Саме там у 1918 році були розташовані головні політичні будівлі України, зокрема Центральна рада та Військовий секретаріат, Софіївська площа та район між заводом Арсенал та Центральним банком. За словами Всеволода Петрова, там постійно відбувалася стрілянина:

«Відбувалися протистояння між богданівцями, з одного боку, що знаходилися у своїх казармах, та Арсеналом — з іншого. Там тривала постійна стрілянина», — бачив він, як пише uain.press

Крім цього, відомо, що в Києві були військові частини, які проголосили нейтралітет під керівництвом гетьмана Сагайдачного. Вони перебували у військовій школі Кадетського Гаю на місці нинішнього Міністерства Оборони України. Нейтральних військових частин було так багато у місті, що вони перевищували чисельність обох сторін протистояння.

Від руйнівних дій більшовиків страждали не тільки українські військові, а ще й жителі Києва. За спогадами Всеволода, російські загарбники здійснювали терористичні акти під час штурму Києва. Наприклад, вночі захопили водопровідну станцію на Подолі та порушили систему електропостачання:

«Доводилося під вогнем тягати воду через вулицю з колодязя і не тільки для себе, а й для сліпих бідолах, які самі не могли впоратися», — згадував він.

Бої з більшовиками тривали. 20 січня штурм Києва вони змогли захопити завод «Арсенал» та взяти в полон його працівників. Глава української народної республіки Симон Петлюра, за словами Всеволода, не дозволив їх розстрілювати та звернувся до російських військових:

«Якщо хочете розстріляти їх — і показує на натовп — то розстріляйте раніше за мене! Серед них, може, є чимало з тих працюючих, за яких ви боретеся і ви їх хочете розстріляти? Я того не дозволю, перша куля в мене!», — сказав він.

Тим часом під командуванням Михайла Муравйова до околиць Києва продовжували наближатися нові військові частини більшовиків. До цього моменту українські військові постійно боролися з російськими підрозділами, які штурмували місто з боку Саперної Слобідки та центральних вулиць на Подолі та Печерську.

Щоб захопити Київ, більшовики навіть запустили потяг на території нинішнього Гідропарку. Перебуваючи у ньому, військові обстрілювали все навколо. Головною їхньою метою було дістатися до будівлі Центральної Ради у Києві:

«Більшовики взяли з Дарницьких складів гармати, розвезли їх поїздом і поставили вздовж залізниці, що рухалася від Дарниці до тимчасового мосту, на пристані, тобто лівим берегом уздовж Києва».

Тимчасова окупація та завершення війни

Під час вторгнення до столиці більшовики використовували отруйні гази та щодня здійснювали обстріли. Внаслідок цього горіли будинки, церкви, адміністративні будівлі. Тоді у Києві знаходилося близько 3,000 офіцерів. Їх катували та розстрілювали. Серед них було багато приїжджих. Вони думали, що з більшовиками можна було домовитися про мирне припинення війни, але їхні надії виявилися марними. Незважаючи на протистояння українського фронту, вони таки змогли захопити Київ.

За 3 тижні після штурму міста більшовики змогли пробратися до урядових будівель, заборонили використовувати українські гроші та змушували киян обмінювати їх на російські. Також вони пограбували українські банки та цілеспрямовано палили книги Шевченка та інших вітчизняних авторів.

Для того щоб захистити свої будинки від руйнування та пограбування, кияни використовували методи світломаскування та забивали вікна та двері дерев’яними дошками. Деякі з них боялися і не виходили надвір, а інші сміливо протистояли мародерству більшовиків — розстрілювали їх зі зброї.

Окупація Києва більшовиками тривала 26 січня 1918 року. Сил українських військових не вистачило для протистояння трьох сторін більшовицького штурму. В результаті було оголошено евакуацію. Вранці того ж дня частина працівників Центральної Ради виїхала із військовими з міста.

.,.,.,.