Київська катастрофа – саме так назвав цю подію головний отаман військ Української Народної Республіки Симон Петлюра під час Української революції. Спільний похід Дієвої армії УНР та Української галицької армії на Київ став причиною обвалу антибільшовицького фронту на південному заході колишньої Російської імперії. Київська катастрофа відбулася в результаті невдалих наказів командування, через що українці отримали поразку без бою та втратили Київ, а також дозволили загнати себе у «трикутник смерті». Далі на kyivyes.
Загальна ситуація на фронті
У перших числах серпня 1919 року Об’єднана українська армія почала просування до центру та півдня України проти радянських військ. За бойовими завданнями сили УНР і УГА поділяються на два самостійні угрупування. Угруповання «Схід» розпочне наступ на Одесу, а середнє угруповання — на Київ по залізниці Мелинка-Київ. Українській армії протистояли радянські 12-та та 14-та армії, чотири з яких були спрямовані проти української армії, а решта проти білогвардійських добровольців генерала Антона Денікіна, що наступали з південного сходу. Наступ армії УНР був досить успішним. У перші дні були захоплені деякі важливі міста та економічні центри України як Вінниця.
Події в Києві 1919 року 30-31 серпня
Українські війська увійшли до Києва 30 серпня 1919 року. Коли українці вступили до Києва, місцева самооборона «Громадянська міліція», організована Київською міською думою в останні дні більшовицької влади, була захоплена українцями. Бійців загону негайно роззброїли та відправили додому. Війська також мали перейти на лівий берег і закріпитися в районі Броварів, але завдання не було виконано. 31 серпня передові війська 7-ї білогвардійської дивізії на чолі з генералом Денікіним увійшли до міста з лівого боку Дніпра. Це здивувало українську армію, оскільки, за даними розвідки, 29 серпня денікінці билися за 80 кілометрів від Києва і не могли дійти до Києва раніше 3 вересня. Можна сказати, що російські білогвардійці скористалися поразкою більшовиків. Очолювані генералом А. Денікіним Збройні сили Півдня Росії (ЗСПР) зайняли величезні обшири південної частини європейської Росії, а також значну частину України. Білогвардійські війська захопили наприкінці літа 1919 р. Лівобережну й Південну Україну. Саме це зупинило переможне просування військ Української Народної Республіки разом з Українською галицькою армією, що спільно визволили від більшовиків Правобережну Україну. І хоч під тиском білогвардійців українські частини були змушені покинути вже фактично зайнятий ними Київ, державний і військовий провід УНР усе ще мав надію досягти мирного порозуміння з Денікіним. Оцінивши важке становище, в якому опинилися українські війська, начальний вождь УГА віддав наказ залишити Київ і негайно відступити. Безпосередні переговори з Денікіним теж не дали ніякого результату, адже він заявив, що в разі, якщо до 5 години ранку 1 вересня 1919 року українські частини не залишать Київ, проти них буде застосовано силу. В таких умовах українські війська в ніч з 31 серпня на 1 вересня відступили з міста.
Наслідки Київської катастрофи
У результаті подій 30-31 серпня перемога українських військ над більшовиками під Києвом відразу обернулася поразкою. Українські війська відступили до Василькова. Київські події засвідчили цілковиту неготовність вищого галицького командування в особі генералів Кравса й Тарнавського до конфронтації з російськими білогвардійцями. Є. Петрушевич призначив слідство над НКГА в справі відповідальності за здачу Києва. Відступ з Києва і самовільні дії Тарнавського посіяли суперечки в колі Директорії. Директори передали всі владні права отаману Симонові Петлюрі та самоусунулись від керівництва. Фактично, Київська катастрофа стала причиною розпаду Директорії та захоплення України білогвардійськими та червоними військами.