В червні 1941 року в СРСР в межах кордонів, встановлених пактом Молотова-Ріббентропа, налічувалось 2,7 мільйона євреїв. Внаслідок Голокосту з них загинуло 1,5 мільйона. Це одна з жахливих цифр та непоправних втрат часів Другої світової війни, яка пов’язана зі значною жорстокістю та жахами масових розстрілів, як-от в Бабиному Яру, що в Києві. Далі на kyivyes.
Рятувати чи переховувати євреїв у той час означало ризикувати власним життям та життям усієї своєї родини. Проте, були українці, яких це не зупиняло. Розповідаємо про те, як допомагали євреям під час Другої світової війни мешканці Києва.
Праведники народів світу
Дослідження того, як українці рятували євреїв у часи Другої світової війни, почали систематично проводити з 1991 року, тобто після набуття Україною незалежності. В СРСР такі історії не заохочувались, а люди не мали бажання ділитись історіями протистояння тоталітарній німецькій владі та життя на окупованих територіях.
Відтепер з кожним роком ці історії навпаки набувають все більшого поширення. Значною стала зацікавленість цією темою після початку російського вторгнення у 2014 році.
Ініціатива вшанування громадян різних держав, які рятували євреїв від жахів Голокосту, належить державі Ізраїль. Цю інформацію там збирають та розглядають на державному рівні. У 1963 році було впроваджено почесне звання «Праведник народів світу» та почесне громадянство Ізраїлю для тих людей, героїчні вчинки яких у допомозі євреям доведені та задокументовані.
В Україні на початку 2020 року було знайдено 2659 праведників. За їх кількістю наша держава є четвертою серед країн світу. Окрім того, 14 травня в Україні відзначають День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.
Порятунок євреїв у Києві
Гітлерівська «машина знищення» в різних країнах працювала дещо по-різному. Все ж, варто зазначити, що саме на теренах Східної Європи її дії відрізнялись особливою жорстокістю.
Водночас в Україні на захист єврейських громад не виступила жодна політична сила чи військове угрупування. Фактично порятунок євреїв був індивідуальною ініціативою:
- хтось рятував рідних та близьких, друзів та однокласників
- інших спонукало до таких вчинків віросповідання чи моральні засади
- були й ті, хто шукав прибутків та допомагав євреям за гроші.
Були також і ті, хто з тих чи інших причин співпрацював з окупаційною владою, видавав євреїв та вважав це доброю справою та боротьбою з «ворогами народу».
Проте, чим більше жорстокості виявляли німці, тим більше спротиву виникало серед цивільного населення. В Києві такою подією стали масові розстріли у Бабиному Яру. Свідки цього жаху у своїй більшості не могли залишатись осторонь та намагались підтримати євреїв, наскільки це було можливо.
Одну з історій порятунок розповіла онука праведниці Єфросинії Бойко Ганна Ярова. Її бабуся та мама залишились на час окупації в Києві, тому що не встигли виїхати. Їх евакуаційний поїзд мав вирушити зі столиці 18 вересня, родина мала на нього квитки, але напередодні місто було окуповане.
На фронт пішов чоловік та старший син бабусі Єфросинії. Вона ж донькою Софією та сином Сашком залишилась вдома.
Водночас до міста повернулась родина їх єврейських знайомих. Тойба Липницька також провела чоловіка Самуїла на фронт, а з дітьми Марою і Аркадієм приїхала до Києва після невдалої спроби евакуюватись. Її чоловік пізніше потрапив в оточення та полон, втік з табору та приєднався до рідних, які вже перебували під прихистком Єфросинії.
Єфросинія та Софія, щоб вижити, гнали самогон. Потім обмінювали його на продукти та використовували як відкуп від поліцаїв. Липницькі жили в родині Бойків місяць, але ситуація в Києві ставала дедалі небезпечнішою. Обидві родини змогли пішки дійти до села Рославичи. Там у Бойків були родичі. Подальший час окупації минув там. На щастя, ніхто не викрив Липницьких, тож всі вціліли.
За спогадами Ганни Ярової ніхто в родині не розповідав ці історії, як героїчні це неймовірні. Для її бабусі порятунок друзів був нормою. Водночас в тому ж будинку в Києві було багато єврейських родин, які видали, а пізніше розстріляли й тих, хто їх переховував.
Тож, рятувати євреїв треба було вкрай обережно. Треба було мати надійний сховок та зберігати таємницю. Звісно, далеко не кожна родина могла витримати таку небезпеку та ризик.
Історична правда
Після деокупації та завершення Другої світової війни про порятунок євреїв практично не говорили. Для радянських громадян проблемою було перебування на окупованих територіях, а також співпраця або спротив окупаційній владі.
Представники радянської влади не заохочували рятівників ділитися своїми подвигами, Голокост замовчували, а славили лише збройний опір окупантам та Червону армію. Комуністичний режим з підозрою ставився до тих, хто не мав наміру коритись владі. Адже, якщо це було можливо під час німецької окупації, то могло статись і після неї.
Тому історії, подібних до тієї, що пережила київська родина Бойків, в Україні могло бути набагато більше, ніж задокументовано. Їх пошук та відновлення історичної правди ще й досі тривають.