У сучасному світі політичні злочини та справи набувають такого голосного відгуку в аудиторії, що сховатись і пересидіти невдоволення громадськості просто не виходить. До того ж величезна кількість громадських об’єднань та просто небайдужих людей, частково навіть впливають на правильність проведення розслідувань та пошук винних. Одного разу у дореволюційному Києві відбулась настільки гучна політична справа, що її згадують і сьогодні, а за ходом слідства слідкував увесь світ. Як саме проводилось розслідування і хто все ж таки був винний, читайте далі на kyivyes.
Склад злочину
В 1913 році в Києві стався злочин, який сколихнув все місто. Всі газети описували це, а мешканці постійно обговорювали те, що трапилось. І було що обговорювати. Оскільки було знайдене тіло 12 річного хлопчика. Вбивство було схоже на якийсь релігійний обряд. Тіло знайшли 20 березня. Двоє підлітків гралися на Кирилівський вулиці, біля цегельного заводу. Зайшовши в невеличку печеру, вони побачили жахливу картину. На вид жертві було 10 – 12 років, на ньому була лише спідня білизна. Він ніби сидів притулившись до стіни, а на голові виднілась рана від важкого удару тупим предметом. Руки хлопчика були зв’язані за спиною, а тіло знекровлене, на ньому було виявлено 47 отворів від шила. Поруч із жертвою було складено зошити, кашкет та куртку жертви.
Цього ж дня встановили і особу загиблого, це був молодий студент Києво – Софійського духовного училища, 12-ти річний Андрій Ющинський. Матір хлопця розповіла, що син пішов на навчання, та додому не повернувся. Згодом виявилось, що розвитком і навчанням хлопця займалась рідна тітка Андрія, оскільки мати постійно працювала на ринку, щоб забезпечити родину, а вітчим з’являвся вдома виключно на свята та у вихідні дні. Саме тітка віддала хлопчика до училища і навіть оплачувала його навчання.
Хід розслідування
Такий серйозний злочин потребував швидких та рішучих дій. Слідство доручили Євгену Мищуку, який на той момент очолював Київський слідчий відділ. Як кажуть в народі, під час розслідування злочину слід шукати тих, кому це вигідно, тому в першу чергу слідчий почав працювати з родиною хлопчика. Було затримано матір, тітку батька та вітчима. З вітчимом так наполегливо працювали на допиті, що він зізнався у скоєному вбивстві, але жодного доказу не було. Тому родичів Андрія відпустили додому. Наступна версія, яку розглядало слідство була помста. Але за 12 років життя загиблий ще не встиг нажити таких ворогів. Тому поліція працювала далі. А от київська преса активно просували версію, про релігійний злочин, що нібито кров жертви була потрібна для ритуального приготування маци. Антисемітські гасла звучали навіть під час поховання хлопця.
Політичний злочин
Важливо врахувати і той момент, що на початку 20 століття євреям досить тяжко жилось в Російській імперії. До того ж у Державній Думі розглядались різноманітні законопроекти з обмеженням прав для євреїв, одним з таких був закон про заборону брати участь у виборах.
Засоби масової інформації продовжували свою пропаганду, розповідаючи в яскравих фарбах, що злочин носить виключно ритуальний характер. Громадські організації, які мали антисемітський характер, також не давали спокійного життя євреям. Було випущено тисячі листівок, в яких йшлося, що всіх євреїв треба виганяти з міста за будь-яку ціну.
На хвилі цих подій, до Києва було відправлено телеграму, з наказом уважно слідкувати за ходом розслідування. Прокурор Георгій Чаплинський прийняв цей наказ. До того ж він ніколи не соромився висловлювати свої антиєврейські позиції. Так кримінальна справа переросла в політичну.
В той самий час київські слідчі знайшли і затримали реальних злочинців, ними виявились члени банди, які грабували та перепродавали награбоване. Але кого цікавило таке банальне вирішення. До того ж Державна Дума Російської імперії вирішила використати цей привід, щоб очорнити євреїв. Тому до Києва було направлено віце директора кримінального департаменту, Олександра Лядова. Не дивлячись на всі докази і зізнання злочинців, які надала київська поліція, Лядов наказав знайти злочинця юдея, створити якщо буде потрібно докази і провести показовий публічний суд.
Зі свого боку він назначив Володимира Голубєва наглядати за підготовкою справи. Та керувати її етапами. Саме він несе найбільшу відповідальність за фабрикування доказів у справі Бейліса.
Хто ж такий Бейліс і в чому винен?
Менахем Мендель Бейліс був звичайним євреєм, який мешкав неподалік місця вбивства. Був батьком 5-х дітей. До речі, один з його дітей товаришував з загиблим хлопчиком. Чоловік працював на цегельному заводі, та не був фанатичним юдеєм. Він міг вийти працювати в суботу, дружив з місцевим православним священиком, а один з його синів навчався в російській гімназії. Менахем мав настільки хорошу репутацію, що коли у 1905 році були єврейські погроми, до нього додому завітали представники Товариства російського народу і запевнили що йому та його родині нічого не загрожує.
Але чомусь ця правда нікого не хвилювала. Голубєву було достатньо того що Ющинський навідував родину Бейліса перед своєю смертю. Вночі, 22 липня, будинок було оточено. Менахема та його сина було заарештовано. Через 3 дні сина відпустили, а от Бейліс провів довгі два роки у в’язниці.
Київські слідчі не підтримували цього і навіть намагались знайти реальні докази невинності Бейліса. Але за свою наполегливість були покарані. Першим від справи було відсторонено прокурора Брандорфа. Далі слідчий Міщук. Але Міщук продовжував розслідування самостійно, через що проти нього висунули звинувачення, а після, заарештували. Міщука замінили новим слідчим, Миколою Красовським. Але його також не влаштувала ідея з ритуальним вбивством і він продовжив справу свого попередника, за що також був заарештований. Тоді з Петербурга до Києва відправили Миколу Машкевича, який був повністю підконтрольний російській владі.
Але передача справи до суду теж мала певні проблеми, оскільки суд планувався в Києві, голова київського окружного суду Микола Грабар, вивчив всі документи по справі і відмовився вести судову справу проти невинної людини. Тоді замовники політичної справи вирішили не ризикувати і запросили свого суддю, який мав зробити все так, як йому скажуть. Що цікаво, що жоден київський прокурор не погодився брати участь в цій справі. Тому прокурора було запрошено з Петербурга.
Київська преса намагалась висвітлювати події об’єктивно, але все ж таки зазнавали утисків від російської влади. Редакції були оштрафовані, від 34 до 43 разів на суму від 10 400 карбованців за раз. Редактори були заарештовані, 8 людей притягнули до суду. Навіть відома київська газета «Киянин» зазнала репресивного тиску. Головний редактор потрапив до в’язниці аж на 3 місці. Цю політичну справу готували так довго, що на всіх етапах люди мали бути підконтрольні, щоб все вийшло як мало бути. Але сталось не так, як гадалось.
Судове засідання та вирок
21 вересня 1913 року розпочалось судове засідання і тривало довше ніж місяць. Обвинувачення було схоже на якийсь фантастичний фільм. На цегельному заводі ніби то планували збудувати синагогу, на честь такого свята юдеї запланували ритуальне жертвоприношення. Ідеальним кандидатом став саме Андрій Ющинський. Коли Андрій з друзями прийшов гратись на завод, викрасти його мав саме Бейліс, оскільки хлопчик був з ним знайомий. Біля печей було здійснено жертвоприношення, але згодом місце злочину змінили. Тепер жертвоприношення відбулось в конторі біля стайні, яка з незрозумілих причин згоріла. А далі, тіло хлопця винесли через дірку в паркані і заховали в печері поряд із заводом. Що цікаво, що слідство йшло 2 роки, але жодного доказу не знайшлося, але раптом було знайдено багатенько свідків злочину.
Міністр юстиції був розгніваний. Ідеальна політична справа тріщала на очах. Тоді він звернувся до одного з найкращих детективів Російської імперії. Після довгого вивчення документів, детектив підтвердив, що докази та звинувачення такі слабкі, що цього не вистачить, щоб ув’язнити Бейліса. Єдине що може вплинути це звісно суд присяжних. Але був один нюанс, суд присяжних мав складатись виключно з киян. В звичайні дні в суді присяжних були виключно представники інтелігенції, але цього разу тут були селяни, робітники, а двоє з них взагалі були безграмотні..
Ця справа була такою резонансною, що за нею слідкували в усьому світі. Відомі американські газети писали про це постійно, а контролювати американські ЗМІ Росія вже не могла, тому зовсім скоро правда почала просочуватись. До того ж у захисті Бейліса брали участь найвідоміші та найсильніші адвокати, які вміло користувались помилками сторони обвинувачення. А помилок було чимало. У свідків не збігатися то час, то місце то учасники тощо. Рада присяжних не змогла винести обвинувачувальний вирок виходячи з представлених фактів. Менахем був виправданий. Політична справа з тріском провалилась.