21 лютого 1917 року сталися значні події, які не лише призвели до великої Лютневої революції, а й відкрили шлях до українських Визвольних змагань, аж до 1920 року.
В Петрограді все почалось зі звичайного бунту за хліб. Довжелезні черги до крамниць, щоб придбати хліб. Таких ніколи не бачили в Російській імперії. Навіть ходили чутки, що дуже скоро хліб почнуть видавати по картках. Ось така здавалося б незначна подія, призвела до великої революції. Далі на kyivyes.
Все почалось з хліба
Такі величезні черги і чутки не влаштовували звичайних мешканців міста, тому вони почали влаштовувати погроми біля хлібних магазинів. Спочатку в робітничих кварталах, а потім і в усьому Петрограді. З 23 лютого почались страйки на заводах та підприємствах. Тоді в такому заході взяли участь понад 300 тисяч людей. Робітники збирались в групи і з голосними виголосами рухались до центру міста, саме в центрі відбувались перші сутички учасників страйку з поліцією. Наступного ж дня міський начальник охоронного відділення повідомив, що поліція міста вже не може стримувати рух протестувальників самостійно.
Далі стало ще гірше, військові, які були направлені для врегулювання ситуації відкривають вогонь по протестувальниках. Десятки вбитих та сотні поранених ні в чому не винних людей. Навіть були випадки, коли у військових жбурляли гранатами. 27 лютого військові Волинського полку, які була в Петрограді і стримували натовп переходять на сторону протестувальників, відмовляючись стріляти в них. Цей приклад спричинив приєднання до повстання й інших військових частин міста. Тож результатом цієї події стало зречення престолу імператора Миколи Другого на користь свого молодшого брата – Михайла. Він своєю чергою закликав країну прийняти рішення про форму існування держави і запропонував провести вибори. В цей день Росія, як імперія припинила своє існування.
Облога міста
Такі новини майже не доходили до Києва, оскільки керівництво Київського військового округу контролювало такі повідомлення і одразу перехоплювало. Це було пов’язане з тим, що генерали боялись повторення подій в Києві. Міська преса також удавала, що нічого страшного не відбувається. Наприклад, 2 березня, коли імперія розвалюється, міська газета «Киянин» подає новини з фронту, пишуть статті на тему продовольчої кризи у Франції. І обережно, ніби між іншим, прописує коротеньку інформацію про введення в Москві карток на борошно та хліб.
В той самий час кияни розважаються на ярмарку, що проводився на Подолі. На ньому можна було придбати все, чого душа побажає, а також подивитись цікаву розважальну програму. До того ж тут проводять неофіційний «ярмарок наречених», де батьки намагаються знайти достойну пару своїй дитині. Тому про які повстання може йти мова?
Але після зречення царя та розвал імперії, інформаційна тиша вже не мала такого великого сенсу.
Час діяти
3 березня від Олександра Бублікова, депутата Державної Думи Петрограда надійшла телеграма Ерасту Шуберському, який на той час був начальником Південно-Західної залізниці. В телеграмі говорилось про те, що тепер вся влада належить Державній Думі. Шуберський одразу переказав цю інформацію своїм підлеглим, Києвом одразу почали ширитись неймовірні чутки, і вже ввечері, всі київські газети передрукували це повідомлення на своїх шпальтах. Після цього Київ охопила якась ейфорія, люди на вулицях цілувались при зустрічі як на Великдень, на Хрещатику цілодобово збираються люди. Один історик згадував, що після таких новин місто жило, як на хмарах у піднесеному настрої. До того ж всі постійно обговорювали головну новину – розвалення російської імперії і відсутність царя. Хтось зачитував інформацію з газет колу слухачів, хтось переказував ніби чув від близького родича з Петрограда, а хтось взагалі розповідав, що так і мало бути, давно до цього йшло. Навіть надсилали телеграми своїм близьким і рідним в передмістя. Але були й такі, які не сильно вірили цій інформації, оскільки форма правління здавалась сильною і непохитною. Деякі телеграфісти навіть робили повторні запити в Петроград з питанням, чи правильно вони зрозуміли телеграму.
Громадський діяч, майбутній прем’єр-міністр Центральної Ради України писав у своїх спогадах, що ніби відчуває якісь події, які змінять хід історії. І що треба більш детально вивчити інформацію про яку йшлося в усіх носіях. 3 березня в Київ прийшла звістка про велику революцію в Петрограді. Цар зрікся престолу, тому настав час діяти, здійснювати та підіймати національний рух.
Усі можливі громадські об’єднання збирались по всьому Києву та створювали свої організації. Партії, союзи та спілки розростались як на дріжджах. З 2 березня в усіх університетах та інститутах міста відбувались так звані сходки спілок. Створювали ради студентів різного статусу та національності. Того ж дня відбулися і збори депутатів робітників, було навіть утворено Раду робітничих депутатів.
Армія теж не хотіла лишатись осторонь нових можливостей, тому в перші дні після Лютневої революції Київ був переповнений військовослужбовцями різних звань та рангів. 5 березня відбулися збори офіцерів та солдатів Київського округу. Збори відвідали понад 3 тисячі людей. А вже 7 березня виникла нова рада. Рада військових, лікарів та закладів київського гарнізону. Рада запропонувала солдатам створити свою раду. Навіть було проведено парад військ перед Міською Думою в Києві.
Хтось з молодиків повісив червоний прапор на пам’ятник Столипіну. Над центральною вулицею міста кружляв аероплан з червоним прапором.
В перші дні почали виникати і непорозуміння з поліцією, оскільки кияни вбачали в них відгомін старої влади. Тому поліційних роззброювали одразу на вулиці. Іноді навіть повністю роздягали.
За врегулювання порядків взялась міліція, її було сформовано зі студентів, робітників та національних груп. Міліцію заселили в колишні поліцейські будівлі. Але повноцінно замінити поліцію, міліція не могла, оскільки вести слідство міліціонери могли виключно на засадах революційної доцільності. З часом почали з’являтись сигнали, що міліціянти не хочуть працювати на загальних засадах, оскільки за свою роботу та патрулювання вони не отримували ні копійки. Кожна з нових груп вважала за потрібним організувати свій марш-парад. І вже 19 березня відбувся наймасовіший марш в Києві, який було організовано на честь свята демократії – Свята Свободи. Кількість учасників цього маршу майже 100 людей.
Майбутня незалежність
Минуло майже 6 місяці з моменту появи цієї новини в Києві. Популярна київська газета «Нова рада» випускає матеріал – згадку про ті щасливі моменти та взагалі про Лютневу революцію. Навіть було опубліковано перші підсумки. Автор матеріалу писав про те, що ті, хто не переживав ці емоції наприкінці лютого на початку березня, точно не зрозуміє, що відчували кияни в ті дні. Якесь піднесення, збільшений ентузіазм, а також розуміння великих перспектив. Але на жаль ілюзія щасливого і безтурботного нового життя тривала недовго. Як стало відомо пізніше, серед соціалістичних та революційних організацій, які очолили народний рух по всій країні, почали з’являтись люди без жодних відомостей про їх минуле, або з таким минулим, яке афішувати не варто. Були й ті, хто швидко встиг перевзутись.
Лютнева революція в Петрограді поставила величезну крапку в існуванні Російської імперії і дала можливість Україні виборювати право на самостійність та автономність.