Під час Другої Світової війни, Україна постраждала чи не найбільше серед багатьох інших країн. На жаль, СРСР так і не зробило висновки після страшних подій під час Другої Світової. А перемога над нацизмом, ще з часів Брежнєва перетворилась в якийсь маніакальний синдром. Найбільші культурні та промислові центри Європи було знищено у різний спосіб. Дехто став жертвою бомбардувань з повітря, дехто став полем бою і через це втратив вулиці та міста, і лише Україна та її столиця отримали значних руйнувань від рук своїх же захисників. Далі на kyivyes.
Передумови
Радянська історіографія постійно стверджувала, що центр міста було спалено військами Третього Рейху, після приходу в Київ. Але архівні документи, які було віднайдено не так давно свідчать зовсім про інше. В них йдеться про створення спеціального штабу оборони, під керівництвом якого відбувались всі масштабні мінування та руйнування в столиці України. Навіть збереглась копія довідки начальника інженерної служби штабу, в якій він описував, що мінування йде повним ходом у співпраці з міським комітетом партії. Мінні поля створювались по всьому місту, на вулицях, на кладовищах, у дворах тощо. Секретар міської партії, на прізвище Шамрило не лише координував цей процес, а й створював спільноти диверсантів, які мали виконувати певні накази в узгоджений час.
Центр Києва – руїни
Радянська влада, логічно припускала, що після взяття Києва, фашисти почнуть займати найкращі будівлі для проживання та створення своїх штабів. Тому одразу вийшло розпорядження про замінування майже всіх споруд, які знаходились на центральних вулицях міста. І розрахунки радянської влади були підтверджені. Адже зайшовши в місто, німці розташувались у найзручніших та найвишуканіших будинках міста.
24 вересня 1941 року в центрі, на Хрещатику пролунав голосний і потужний вибух, який розколов чотирьох поверховий будинок з красивим фасадом навпіл. Ця будівля була споруджена ще у 1903 році за проектом відомого архітектора Городецького. Ця монументальна будівля не поступалась своєю красою деяким будинкам в Європейських столицях. Одразу за нею, почалась серія вибухів, було зруйновано будівлю поштамту, Радіотеатру, злетів у повітря і «Гранд-готель». Вишенькою на торті став розкішний цирк Крутикова, який вважався одним з найбільших в Європі. Вибух зруйнував і перший київський хмарочос, на 12 поверхів та 90 квартир. Така кількість вибухів не маленької потужності спричинили в Києві велетенські пожежі, які тривали майже 5 діб, а боротись з ними на повну потужність можливості не було, оскільки пожежні частини також було зруйновано. Центр міста просто перетворився на попелище. Восени 1941 року було зруйновано 324 споруди, під руїнами яких загинуло кілька сотень нацистів.
Через неможливість зупинити вибухи, а також хоча б зрозуміти їх логіку, фашисти почали знищувати мешканців Києва. Першими постраждали євреї, яких було розстріляно у Бабиному Яру 29 – 30 вересня. Після кожного наступного підпалу, розстрілювали сотні киян на вулицях рідного міста. Таким чином радянська влада, не домоглась майже нічого окрім руйнувань та жертв, які вимірювались у тисячах співвітчизників.
Успенський собор знищено диверсантами
В часи німецької окупації, в Києві сталась страшна трагедія, яку радянська влада і пропаганда досить довгий час списувала на фашистів, які захопили місто. Але після оприлюднення архівних документів стало брехати значно складніше. Трагедія стосується знищення пам’ятки архітектури міста, що стосується 11 – 18 століттям. Мова йде про головний храм Києво-Печерської лаври, Успіння Пресвятої Богородиці. Українська святиня, масштабного, світового і культурного значення, під руїнами якої поховано велику кількість мистецьких скарбів. За останні роки вийшло багато публікацій та матеріалів, в яких наводяться свідчення очевидців та оприлюднюються заяви і документи тих часів, в яких йдеться, що це справа рук радянських агентів. Робили це звісно не просто так, основною метою цієї операції вважають смерть президента Словаччини Йозефа Тисо та його високопосадовців. Оскільки радянська влада вважала його пронацистським. Перебуваючи в Києві у 1941 році, він мав оглянути Лавру, його візит було заплановано на 3 листопада.
Але в червоних виявилась помилка в розрахунках, і вибух стався вже після того, як президент та його товариші – представники німецької влади покинули територію монастиря.
Звісно ж німецькі війська знищували наше старовинне місто, але почали вони це робити лише в 1943 році, під час свого відступу. Тоді вони почали руйнувати у більшості випадків підприємства та культурних об’єктів. І є припущення, що якби радянські підпільники не підірвали Хрещатик від початку окупації, можливо б це зробили німці, але це лише припущення. Реальна історія свідчить про те, що Київ було зруйновано під перехресним вогнем двох страшних диктаторських режимів.
Відбудова за допомогою полонених
6 листопада 1943 року Київ було звільнено з-під окупації, за період якої місто зазнало важких руйнувань спочатку від радянських військ, а згодом і від німців під час відступу. За увесь час боїв, в яких столиця брала участь дуло зруйновано понад 800 підприємств, 940 будинків, усі мости через Дніпро, а також постраждала велика кількість навчальних закладів.
Відбудову міста розпочали лише у 1944 році. Першим звісно реконструювали Хрещатик. Навіть було оголошено великий конкурс з грошовою винагородою за проект. Реконструкція Хрещатика тривала до 1955 року. Наприкінці будівництва, з приходом Хрущова до влади, розпочалась справжня архітектурна боротьба. Деякі елементи радянська влада відмовлялась сприймати, тому їх доводилось змінювати, або взагалі прибирати.
Але в 1944 році відбудовувати місто було майже нікому, нестача сильних робочих рук була катастрофічною. Тому з відусюди до Києва почали звозити військовополонених німців. Але спочатку, по центральній вулиці Києва провели парад з 37 000 полонених, після цього їх розподілили по всій території України. Понад 7000 тисяч залишили в Києві, оскільки відбудова мала бути досить масштабною. Німців тримали в Сірецькому таборі, де під час окупації фашисти тримали євреїв перед розстрілом.
Розподіляли робочу силу пали наступним чином: 2000 солдатів використовували для відновлення урядових об’єктів, готелів та головного київського університету імені Тараса Шевченка. 4500 осіб відправляли на відбудову Хрещатика, а 500 – мали займатись реконструкцією промислових об’єктів та цехів. Взагалі використовувати військовополонених для відбудови міста було досить хорошою ідеєю, але продуктивність такої відбудови була досить низькою. І пов’язано це було з кількома факторами.
Німці, що утримувались в таборах, були звичайнісінькими солдатами, до того ж виснажені пораненнями та довготривалою війною. Умови їх утримання в таборах були жахливими, про це свідчить і смертність в таборах, яка в СРСР була найвищою серед країн переможниць війни. Взагалі з 3 мільйонів полонених, 1 мільйон просто не пережив полону, через умови утримання та важку працю.
Краща організація праці, прийшла вже в післявоєнні роки, німців продовжували використовувати для відбудови Києва. Радянський союз офіційно почав повернення військовополонених до Німеччини ще у 1945 році. Але поїхати додому дозволялось або тяжко хворим або повністю непрацездатним людям. Процес повернення німців додому тривав майже до середини 1950-х років.