За період російської агресії проти України, її жорстокість у відношенні до мирного населення країни часто порівнюють з настроєм Третього Рейху у часи другої світової війни. За часи німецької окупації, населення Києва скоротилось майже втричі, а пам’ятки української історії та культури зруйновані вщент, без можливості відновлення. Як це було, згадуємо разом на kyivyes.
Нові порядки від нової влади
Німці увійшли до Києва 19 вересня 1941 року. З цього моменту всі годинники столиці почали показувати новий час, а мешканці жити в новому часовому поясі, за «Берліном», як казали тоді. До того ж всім без винятку доводилось вчитись жити з новим розпорядком та правилами. Найпершим наказом нової влади в столиці була сувора комендантська година. З 18 години вечора і до 5 години ранку на вулиці не дозволялось виходити нікому, тих же, кого зустрічали в цей час розстрілювали одразу, без попереджень і додаткових розмов. Щоб зменшити вплив на людей пропаганди радянської влади, німецькі солдати починають забирати у мирного населення радіоприймачі. Був організований навіть пункт прийому, у магазині «Дитячий світ», що знаходився на розі двох вулиць – Хрещатика і Прорізної.
Захопивши всю владу в місті, німці організували контору в тій же будівлі «Дитячого світу», де кияни мали отримати перепустки і документи. А от верхні поверхи свого штабу відвели під житло офіцерів.
24 вересня у будівлі пролунав потужний вибух. Він спричинив велику руйнацію будівлі та пожежу. Радянські диверсанти намагались хоч якось завадити німцям. Вибухи тривали до 28 вересня, пожежі були настільки великими, що потушити їх було дуже важко. Шланги для тушіння пожеж було привезено з самого Львова, а воду качали з Дніпра. Ці шланги перерізали десь 5 разів. Згодом бунтарів спіймали, розстріляли, а тіла залишили на вулиці. Але відповідь фашистів на діяльність диверсантів була дуже страшною. Вони вирішили, що винні в цьому злочині євреї, які проживали в Києві. Згодом їх було вивезено до Бабиного Яру і там знищено. За два дні вони вбили майже 51 тисячу ні в чому не винних людей. Ця кількість це половина розстріляних людей за весь час перебування німців в Києві.
Також фашисти забирали у мирного населення та винищували усіх голубів. Оскільки нова влада боялась, що цих птахів можуть використовувати, як додатковий засіб зв’язку з військовими.
Поява нових вулиць
Щоб краще орієнтуватись в місті, німці дуже швидко почали змінювати назви вулиць, а також встановлювали таблички та вказівники. Також, через деякий час в Києві з’явились величезні плакати з детальною мапою всього міста, тож німецькі офіцери дуже швидко освоїлись в середмісті столиці. Усі вулиці, які носили ім’я більшовицьких діячів, отримали нові назви, вже німецькою. Але були і такі вулиці, назви яких фашисти зберігали, як прив’язку до історичної місцевості. Хрещатик було перейменовано в Айхгорнштассе, Інститутську вулицю назвали Берлінською, а Банкова отримала назву на честь відомого німецького політика Отто фон Бісмарка.
Що цікаво, що деякі вулиці, назвали на честь відомих будівель, що на них знаходились. Так Лютеранська стала Лютерштрассе, Богдана Хмельницького – Театрштрасе, а вулиця Симона Петлюри стала Вокзальною, або ж Бангофштрасе. Дослідники і історики підмітили ще одну цікаву деталь, площа біля театру імені Франка, була названа на честь київського архітектора німецького походження Георгія Шлейфера.
Побут та життя під окупацією
По всьому Києву було розвішано портрети Гітлера з написом «Гітлер – визволитель». За спогадами багатьох киян найважча ситуація була з їжею, водою та світлом. Магазини працювали у більшості випадків для німців, дістати продукти було майже неможливо. Деінде працювали ринки, де кияни могли придбати хоч якісь харчі. Та й торгівлею це важко було назвати, більше це було схоже на обмін. Вимінювали все, що могли, картини, тканини, посуд тощо. Ті ж харчі, які вдавалось купити та поміняти були жахливої якості. Тому що хліб випікали з каштанів, нормального борошна майже не було, його або забрали німці, або радянські солдати, коли залишали Київ. Воду пили і набирали з Дніпра. Навесні, на день народження фюрера, киянам видавали мізерні пайки, за картковою системою. Люди з ночі займали черги, щоб отримати хоч якісь продукти. Карткову систему було запроваджено наприкінці 1941 року. Робітники отримували 800 грам хліба на тиждень, інші ж по 200 грам. Ціла хлібина на базарі коштувала 120 карбованців. Сало і масло продавали у такому об’ємі, що вистачило б напевно тільки на сірникову коробочку. Робота також була не в радість, працювали не лише дорослі, а й діти. Хто не хотів і протестував, або відправлявся до концтабору або просто був розстріляний. Всі відновлені підприємства в Києві, працювали на Німеччину. А більш-менш пристойну роботу знайти було майже не можливо. Для цього треба було мати або хороші знайомства, або дати хорошого і дуже великого хабара.
Найважче було полоненим, які знаходились в Дарницькому та Сірецькому таборах. В середньому на харчування людей щодня треба було 5 тонн картоплі, 3 тонни хліба та ще й паливо для приготування їжі. Німці не хотіли витрачатись на утримання, тому полонені харчувались буряковою баландою.
Табори військовополонених
Дарницький табір військовополонених було створено майже одразу з приходом німців, 21 вересня. Цей табір вважається одним з найбільших на всій території України. В ньому побували майже 300 тисяч солдат і офіцерів радянської армії. Загинуло тут майже 60 тисяч людей за весь час окупації. Це найстрашніше місце в Києві тих часів, оскільки це була обитель катувань та знущань. Першим військовополоненим не давали їсти і пити 5 діб. Люди харчувались корою з дерев та травою, пили дощову воду. Але варто зауважити одну важливу деталь. Багато хто скаже що німці вели свої дії протизаконно, не відповідно до Гаазької та Женевської конвенцій ведення війни. Але важливо врахувати що СРСР відмовились визнавати першу конвенцію, а також не підписали і другу, Женевську. Ще в 1920 році, в період польсько-радянської війни в таборах загинуло понад 15 тисяч радянських військовополонених, яких Росія покинула напризволяще. Німці приєднались до Женевської конвенції ще у 1934 році. Той факт, що СРСР не приєднались до цих конвенцій давало Гітлеру майже офіційні права для жорстокого поводження та масових вбивств. Оскільки росіяни не визнають міжнародних конвенцій. Звісно ніхто не може гарантувати, що фашисти не вбивали б і не катували полонених, але масштаби були б точно менше.
Культурне та духовне життя
На відміну від більшовиків, німці виявились більш духовною нацією, тому під час окупації в Києві запрацювали та почали правити служби декілька храмів. Серед яких був Покровський монастир, Покровська церква на Подолі, Андріївська церква тощо. Німці не дуже цікавились православними святинями, тому відвідували виключно Лютеранську церкву.
Часи були дійсно важкі і для киян і для міста, але всупереч цьому, культурне життя столиці продовжувало існувати. Роботу відновили декілька театрів, працювали музична та хореографічна школи. Працювали для відвідувачів навіть зоопарк та ботанічний сад. В місті активно проводили футбольні матчі, та навіть відбулось 2 художні виставки, на яких було представлено твори 216 митців. Звісно картини скуповували виключно німці, але подивитись міг кожен, хто мав час.