Михайло Бурка у 1960-х роках був головою виконкому Київської міської ради. Крім того, був депутат Верховної Ради УРСР 5–8-го скликань та кандидатом у члени Центрального комітету Комуністичної партії України, а також знаним будівельником. Багато встиг зробити Михайло Йосипович для розвитку Київщини, а також інших регіонів України. Пройшов Другу світову війну. Розповідаємо більше про життєвий шлях радянського політика. Далі на kyivyes.
Початок життя та навчання
Михайло народився на Луганщині 6 вересня 1914 року у родині робітників. Точне місце народження майбутнього державного діяча невідоме. За одними даними це була станція Сентянівка (нині селище у Слов’яносербському районі). За іншими – село Новоселівка, що поблизу Кадіївки.
Проте навчався у Сентянівській семирічній школі, яку закінчив у 1928 році. Після цього вступив до будівельного технікуму у Луганську, де протягом наступних трьох років здобував освіту. У 1931 році став техніком-будівельником на одній з шахт Донбасу. Невдовзі був переведений на посаду старшого техніка, а вже у 1932 році став начальником планово-технічного відділу.
З весни 1933 року працював начальником дільниці у Горлівській конторі тресту будівельників «Донбасжитлобуд» у Донецькій області. Швидке кар’єрне зростання та амбіції підказували Михайлові про необхідність здобуття вищої освіти.
Тож, відпрацювавши три роки, він у 1936 році вступив у Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут, який закінчив у червні 1941 року. Професійний інженер з дипломом з відзнакою очікував на яскраві кар’єрні горизонти, але ці сподівання зруйнувала Друга світова війна.
Участь у Другій світовій війні
Вже у липні 1941 року Михайло Бурка був мобілізований до лав Червоної армії та став учасником війни:
- спочатку його направили на курси у Воєнно-інженерну академію імені Куйбишева, що у Москві,
- після трьох місяців навчання Михайло приєднався до захисту Москви,
- пізніше він був направлений як рядовий сапер на Калінінський фронт.
У листопаді того ж року пройшов підготовчі курси інструкторів-мінерів та у званні лейтенанта одержав направлення до Сталінграда. Там він приєднався до 20-ї бригади 5-ї саперної армії та брав участь у Сталінградській битві уже як командир саперної роти. Пізніше обіймав таку ж посаду у 431-му артилерійському інженерному Полтавському батальйоні 66-ї армії Донського фронту. В цей час став членом Комуністичної партії.
До травня 1944 року Михайло Бурка був заступником командира у 431-му артилерійському інженерному батальйоні у 5-й гвардійській армії 1-го Українського фронту. До червня 1946 року командував 267-м окремим інженерно-саперним батальйоном у 5-й гвардійській армії 2-го Українського фронту. Наступні пів року командував 320-м армійським інженерно-саперним батальйоном цієї ж армії, а до червня 1947 року – територіальним батальйоном 2-го гвардійського інженерного полку у Київському військовому окрузі.
Тож Михайло Йосипович подолав шлях від сапера до командира батальйону. Серед його нагород, одержаних за роки війни, були ордени Червоного Прапора, Червоної Зірки, Олександра Невського, Вітчизняної війни І та II ступенів та п’ять медалей. Демобілізували Бурку у 1947 році у званні майора.
Повоєнний період та політична кар’єра
Повернувшись до мирного життя, Михайло Бурка поїхав до Запоріжжя. Там він одержав спочатку посаду головного інженера, а згодом – начальника управління капітального будівництва на заводі «Комунар». Також він очолював будуправління № 114 і № 115 та керував трестом № 99. Тобто знову почав працювати у тому напрямку, який був йому близький до початку війни.
У 1953 році очолив трест «Запоріжбуд», а через чотири роки став першим секретарем Запорізького міського комітету Комуністичної партії. Це призначення стало поштовхом до подальшого розвитку його політичної кар’єри. У 1958 році Михайло Йосипович був переведений до Києва, де очолив відділ будівництва і міського господарства Центрального комітету Комуністичної партії України.
Наступним важливим етапом його кар’єри стало обрання на посаду голови виконкому Київської міської ради у 1963 році. На цій посаді він займався масовим будівництвом п’ятиповерхових житлових будинків, а також об’єктів культури та стадіонів. За його участі також проєктували та будували ділянку метрополітену від «Шулявської» до «Святошина». Протягом п’яти років роботи Михайло Бурка був нагороджений двома орденами Леніна.
У 1968 році відомий політик очолив Державний комітет у справах будівництва Ради Міністрів УРСР, де працював до завершення кар’єри у 1975 році. Він сприяв зниженню собівартості та покращенню якості будівництва, розвитку індустріальної бази, прискоренню темпів технічного прогресу та розвитку устрою населених пунктів України.
Політики та будівельник пішов з життя у Києві 26 лютого 1988 року. Його поховали на Байковому кладовищі. Старша донька Лариса згадувала, що батько сам накреслив ескіз для пам’ятника, який потім встановили на його могилі.