Минулого року в Росії було проведено парад до дня Перемоги над нацизмом. Не дивлячись на те, що саме з таким настроєм, як фашисти в 1941 році, росіяни прийшли на територію України. Однак їм не вдалося взяти Київ, та й інші міста. Наша армія боронить кордони і не здає свої міста, як радянська армія німцям. Далі на kyivyes.
За всю історію існування столиці, її не раз намагались захопити. Спочатку хан Батий зі своєю ордою, потім німці. Після кожної такої навали вважалось, що місто не відбудується ніколи, але щоразу Київ доводив що він місто герой! Тому сьогодні, ми вирішили згадати, як було визволено Київ від німецьких окупантів.
Захоплення Києва
У 1941 році бої за українську столицю тривали від 19 вересня. Спроба одразу захопити Київ була невдалою. Оскільки сильну оборону тримав гарнізон Київського укріпленого району. До того ж обороняти місто допомагали тисячі киян, які активно зміцнювали рубежі та будували барикади на рівні з військовими. Заводи працювали майже цілодобово. Всі потужності було кинуто на виробництво боєприпасів і військової техніки. Оборона Києва тривала майже 70 днів, лише коли німці замкнули оточення, місто залишили останні частини радянських військ. Під час оборони Києва в оточенні опинилось понад 600 тисяч радянських військових, врятуватись вдалося не всім. З 19 вересня окупація столиці німецькими фашистами тривала 778 днів. Але залишати місто ворогові ніхто не планував, тому почалась підготовка контрнаступу.
Як це було?
Щоб розбити ворога 1 листопада 1943 року розпочався контрнаступ радянських військ з Букринського плацдарму. А вже 3 листопада почався масштабний наступ основних військ. До вечора цього ж дня війська просунулись приблизно на 12 кілометрів. Склад військ був величезний, 38-а армія, 5-й гвардійський танковий корпус, частина 60-ї армії, а також 3 танкова армія. Саме вона перерізала шосейну дорогу Київ – Житомир. Ніч з 5 на 6 листопада стала вирішальною в битві за столицю. По Брест-Литовському шосе, що нині проспект Перемоги у місто потрапили танкісти підрозділу капітана Чумаченка. На головному танку, першим в’їхав до столиці Никифор Шолуденко. Його було смертельно поранено в районі заводу «Більшовик». Посмертно він отримав звання Героя Радянського Союзу.
6 листопада о 0:30 годині ночі над головною будівлею міста замайорів червоний прапор. До 4-ї години ранку велась запекла боротьба, але опір ворога було зламано. О 5-й ранку генерал Микола Ватутін доповів Сталіну, що місто повністю звільнено від німецьких загарбників. Цього ж дня в Москві відбулись святкові салюти на честь героїв битви за Київ та Дніпро. В наказі головнокомандувача йшлося, що столиця нарешті звільнена завдяки доблесним воїнам радянської армії. Є легенда, ніби Київ було звільнено до Жовтневої революції. Але тут все не так однозначно. 28 листопада планувалась Тегеранська конференція і владі була потрібна блискуча перемога, саме такою переможною операцією став контрнаступ на Київ. До того ж столиця України, була одним з найбільших міст, яке знаходилось в окупації.
Очевидці тих подій згадували, що звільнення Києва сприймалось людьми як загальна перемога, оскільки вже тоді було розуміння, що радянська армія зможе повністю перемогти фашистів та зберегти свої території. Офіційно під час звільнення Києва, загинуло понад 6000 людей, при загальній кількості військ у 671 тисячу. Але вчені та історики вважають цю цифру надто заниженою, тому що виходить, що армія втратила менш як 1 відсоток людей, що не припустимо при військових діях такого масштабу.
Що відбувалось в Києві
Коли червоні увійшли до Києва, місто виглядало жалюгідно. Центр міста був охоплений пожежами. Горів червоний корпус університету. Велика кількість будівель становили собою цегляні коробки. Руйнування були колосальними. Кияни жили в підвалах, укриттях. Коли столицю було звільнено радості киян не було меж. Іноземна преса описувала ті події дуже яскраво. Основною думкою було те, що за часи німецької окупації золотоверхий квітучий Київ перетворився на руїни.
Німці існували в Києві два роки і за цей час знищили місто вщент. З мільйона мешканців залишилось всього 75 тисяч киян. Але іноземна преса і досі вважала Київ найкращим містом радянського союзу. Навіть були припущення, що німці не знищили увесь Київ, тому що планували залишитись в ньому, а коли почався наступ червоної армії, вони просто не встигли. Оскільки радянські війська мали наказ звільнити Київ дуже швидко. Більшу кількість руйнувань було зроблено в ніч з 5 на 6 листопада. Динамітом було підірвано фабрики і підприємства. Важливі для міста будівлі. Також було викрадено величезну кількість книг з бібліотек університетів. Після втечі німців радянська влада одразу почала відбудовувати місто.
7 листопада 1943 року біля пам’ятника Тарасу Шевченку відбувся мітинг киян з нагоди визволення з-під німецької окупації. За мужність і героїзм в операції звільнення було нагороджено 17 500 офіцерів.
На жаль, генерал Микола Ватутін був смертельно поранений під час нападу диверсійної групи УПА в 1944 році. Його було поховано в Києві, в Маріїнському парку. В січні 1948 року на його могили було встановлено пам’ятник висотою 8,55 метра.
Місто – Герой
Містами героями на ті часи називали Сталінград, Ленінград, Одесу та Севастополь. Київ вперше було названо героєм у 1961 році, під час заснування медалі «За оборону Києва». Юридично, назву було закріплено, коли до влади прийшов Леонід Брежнєв. Але щоб зрозуміти чому Київ названо містом – героєм слід детально пройтись по цифрах та випробуваннях, які випали на долю української столиці.
Щоб не допустити панічних настроїв серед населення радянська влада дуже довго запевняла жителів столиці, що німців Київ не зайдуть. В липні 1941 року німецькі війська швидкими темпами почали підходили до столиці. Вже тоді почали з’являтись накази про спалення важливої документації. Реакція мешканців на такі дії була виправданою, більша частина киян почали залишати місто чи принаймні намагатись. Перша хвиля евакуації почалась ще в липні 1941 року згодом евакуація стала масовою та більш впорядкованою. Першими мали привілеї покинути місто ті, хто вважався фахівцем або спеціалістом. Загалом місто залишили понад 325 тисяч людей.
Вже 11 липня війська німців підійшли до столиці і зупинились біля річки Ірпінь. Це всього 15 кілометрів від межі міста. Кожного дня майже 150 тисяч людей виходили зі своїх домівок і йшли будувати оборонні споруди, а в цей час біля міста розгортались запеклі бої. Підлітки, які навчались в київських школах згадували, що після уроків бігли на барикади, бо вірили в перемогу і в те, що фашисти не зайдуть в місто.
Коли ж все-таки німці увійшли до Києва радянська влада прийняла рішення про те, що треба зробити умови перебування ворога нестерпним. Це означало, що всі важливі будівлі в місті треба замінувати і підірвати. Заміновано було все, навіть електростанції та водопровід. Перший вибух пролунав вже 24 вересня на Хрещатику. Сила вибуху була настільки потужною, що пожежа одразу перекинулась на будівлі поруч. Місто було охоплене пожежами протягом 6 днів.
Життя киян під час окупації було надскладним. Відсутність харчів та можливості їх знайти. 200 грамі поганючого хліба з тирси на родину в день. В таких умовах існували кияни під час окупації. Далі почались страшні дні. Трагедія Бабиного Яру та щоденне винищення євреїв. Створення двох концентраційних таборів на території Києва, де щодня винищувались військовополонені та кияни.
Але ці всі випробування не зламали сильного духу та свободи української столиці.