За результатами лютневої революції у Російській імперії влада перейшла до рук Тимчасового уряду. Паралельно з цим в Україні Центральна Рада почала працювати над створенням своєї держави, яка проголосила себе представницьким органом всього краю. Попри це, вибори до Київської міської думи у 1917 році відбувалися за вказівкою з Петрограда. Далі на kyivyes.
Київ між трьох рад
Після лютневої революції політична ситуація на території всієї Російської імперії стала дуже складною та напруженою. За владу боролися різні політичні сили. Зокрема, Києвом намагалися керувати три різних ради.
Першою була Київська міська українська рада, яку організувала Центральна Рада. Вона складалася здебільшого з проукраїнської інтелігенції.
Окрім того, партії, які пропагували ідеї соціалізму, створили Київську раду робітничих та солдатських депутатів.
Та все ж міська управа була більш лояльна до Тимчасового уряду і тому на 23 липня 1917 року було призначено вибори до Київської міської думи, що регламентувалося постановою виданою у Петрограді.
Вибори за новою системою
Виборча система, яку запропонував Тимчасовий уряд, була новою. Вона ґрунтувалася на дотриманні чотирьох принципів – голосування повинно бути загальним, прямим, рівним та таємним.
Київська дума складалася зі 120 депутатів (гласних), які обиралися на 1 рік. Це теж було нововведенням, тому що раніше каденція представництва у місцевій раді мала 4-річний термін.
Виборчі списки київських виборців складалися з майже 308 тисяч осіб. Самою організацією голосування займалася міська управа.
Місто було поділено на 30 виборчих районів (109 виборчих округів), а також у виборах брали участь жителі села Деміївка. До бюлетеня увійшло 18 різних партій.
Проведення виборів показали відносно хорошу явку – 65%. Порівнюючи з місцевими виборами 21 століття, громадянська активність під час волевиявлення протягом ста років залишилася незмінною.
Варто зазначити, що всі списки кандидатів можна було поділити на дві умовні категорії – списки, у яких представлялися члени громадських та професійних організацій, та списки від головних політичних партій.
Передвиборчі кампанії політичних сил були подібні до сучасних: агітація, “чорний піар”, мітинг, самореклама та ін. Популярними були проведення концертів і театральних вистав, у яких відбувалися виступи кандидатів з пропагандистськими промовами. Звичайно ж, що ніхто не нехтував публікаціями у місцевій пресі. Листівки та плакати теж були популярним агітаційним інструментом.
Результати виборів показали, що на околицях міста населення більше підтримує соціалістичні сили. Це, в принципі, відповідало тому часу і можна вважати вагомим аргументом, чому Центральна Рада програла боротьбу більшовикам. Селяни та робітники, втомлені гнітом дворян та міщан, бажали соціальної справедливості.
Загалом, соціалісти й здобули найбільшу кількість мандатів у складі новообраної Київської міської думи. Цікаво, що представники цієї ідеології були першими на місцевих виборах і в інших великих містах: Єлисаветград, Бердичів, Миколаїв, Одеса та інші. У результаті, у Київській міській думі було представлено 44 соціалісти, майже чверть з яких були робітниками.
24 гласних у раді були представниками Української соціал-демократичної робітничої партії.
Неочікуваний результат показали монархісти, які мали третє за чисельністю представництво у міській думі – 18 мандатів.
Варто підкреслити, що більшовики мали лише четвертий результат. За них проголосувало 5,4% виборців міста. Їх підтримували робітники заводу “Арсенал” та підприємств Подолу, Печерська та району Либідської.
Ці вибори стали хорошим віддзеркаленням суспільних настроїв тих часів. При цьому головні лозунги кандидатів не стосувалися безпосередньо місцевого самоврядування та покращення господарства Києва, а мали більш політичний зміст і будувалися на баченні майбутнього всієї держави.
