25 жовтня 2020 року на всій території України (крім тимчасово окупованих населених пунктів) було проведено місцеві вибори. Вони були особливими, враховуючи те, що давали старт діяльності об’єднаних територіальних громад. Багато нового принесли ці вибори. Але все ж залишилося і дещо старе. Наприклад, керівництво об’єднаних громад очолили попередні сільські, селищні та міські голови. Така ж ситуація була і в столиці України – Києві. Хоча передвиборчий процес мав багато цікавих новинок. Далі на kyivyes.
Кияни обрали стабільність
Участь у виборах міського голови взяло багато кандидатів, чиї імена є відомими широкому загалу. Всього їх було десятеро. Найменше голосів набрав досить популярний громадський та політичний діяч Андрій Іллєнко – лише 2%. Ймовірно, такий низький рейтинг був викликаний зниженням популярності партії ВО “Свобода”, від якої він балотувався, та значними змінами у політичних уподобаннях виборців.
Лише на кілька тисяч голосів більше набрали колишній мер Олександр Омельченко та політик Микола Томенко. Їхня роль на політичній арені в останні роки значно знизилася, тому лише за рахунок попередніх досягнень сильно електорат не зацікавиш. А ще варто враховувати, що за останні років десять суттєво змінилася вікова структура виборців і багато молоді вже не пам’ятають цих людей.
Далі ідуть Ігор Смешко та Андрій Пальчевський. Тут варто звернути увагу, що до Президентських виборів 2019 року про них мало хто знав, тому за півтора року їхній рейтинг не зміг зрости навіть до топ-5 ймовірних переможців за крісло мера.
Потужна передвиборча програма була у Ірини Верещук, яка балотувалася від провладної партії “Слуга народу”. Партійний бренд не допоміг їй заручитися підтримкою більшості киян – лише 5,44%.
Також на за рахунок популярності партії ВО “Батьківщина” четвертий найкращий результат зміг отримати Олексій Кучеренко – 6,33%.
Трійка лідерів була у дечому очікувана, а десь навіть непередбачувана.
Сергій Притула народився на Тернопільщині, але з 2000-х років починає активну творчу діяльність, яка включає також виступи на столичних сценах та участь у телепроєктах. З початком пандемії коронавірусу у березні 2020 року він запускає свій YouTube-канал, який швидкими темпами набирає популярності та виходить у топ україномовних на цій платформі. Обговорення соціальних та політичних тем сприяє формуванню у свідомості українців особистість Сергія Притулу не лише як класного актора і гумориста, але й як хорошого громадського діяча. У 2019 році його прізвище було включено партійного списку “Голосу” на парламентських виборах, але він до Верховної Ради тоді не потрапив. Другою спробою стали вибори міського голови Києва. Тут він мав набагато кращі шанси. Але кияни віддали перевагу перевіреним на цій посаді людям.
Другу сходинку посів мер часів Віктора Януковича Олександр Попов. Це було досить неочікувано, адже з 2014 року у багатьох сформувалася думка, що все, що пов’язане з “Партією регіонів” – це погано. Однак, ймовірно, що невиправдані очікування від влади здійснені за часів Петра Порошенка та Володимира Зеленського пробудили у містян ностальгію за неоднозначно стабільними часами.
Але хай там що, до Віталія Кличка всім було дуже далеко. Чинний мер зміг набрати переважну більшість голосів – 50,52% і вже у першому турі розставити всі крапки над “і”.
Слід зауважити, що деякі екзит-поли прогнозували саме таке розташування Віталія Кличка та Олександра Попова, хоча відставання ексрегіонала від інших кандидатів очікувалося набагато меншим.
Результати виборів до міської ради
Примітно, що результати до міської влади були більш передбачуваними. На першому місці представники партії “Європейська Солідарність” (20,52%), а слідом за ними з незначним відставанням партія “УДАР” Віталія Кличка.
Наступні два місця є результатом ностальгії за старими часами – партія “Єдність” Олександра Омельченка та “ОПЗЖ”.
Наступні три місця були за іншими популярними на той час політичними силами: “Слуга народу”, ВО “Батьківщина”, “Голос”. Саме ці сім політичних сил сформували склад Київської міської ради.
Варто додати, що у виборах до ради брали участь 24 партії. Такі потужні у свій час політичні сили як “Правий сектор” та “Радикальна партія Олега Ляшка” не змогли подолати навіть 1-відсотковий бар’єр.