Історія не має умовного способу й не дає відповіді на питання “а що б було якби”. Втім питання “якою б була Україна, якби її першим президентом обрали не Кравчука, а Чорновола” є однією з найбільших загадок в сучасній історії нашої держави. Відповідь на це питання ми ніколи не дізнаємось. Далі на kyivyes.
Біографія Вʼячеслава Чорновола
Чорновіл В’ячеслав Максимович народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Катеринопільського району Київської області в сім’ї вчителів.
Батько, Максим Йосипович, походив з давнього козацького роду Чорновіл. Хоча в сільській місцевості не надавали особливого значення родоводам, історична пам’ять сім’ї сягала кількох поколінь – до часів остаточного закріпачення козаків, коли уярмлене село Вільхівець покинув бунтівний Стратін Чорновіл і, пройшовши життєвий шлях аналогічний до Миколи Джері з повісті Нечуя-Левицького, осів у вільній Юрківці, а от мати Вʼячеслава – Килина Харитонівна Терещенко належала до одного з відгалужень славного роду цукрозаводчиків і меценатів Терещенків.
У Вільхівці пройшли дитячі та юнацькі роки Вячеслава та його старшого брата Бориса (нині покійного) й молодшої сестри Валентини. Тепер у Вільхівці з роду Чорноволів не залишилося нікого, лише нагадують про давніші покоління деякі топоніми: куток Чорноволи й Чорноволівський ліс.
В’ячеслав Чорновіл до школи пішов у 1946 році відразу до 2-го класу, адже вмів добре читати ще з чотирирічного віку.
У 1955 році закінчив Вільховецьку середню школу із золотою медаллю. Того ж року вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет. З 2-го курсу перевівся на факультет журналістики, де на той час виконував обов’язки декана земляка Матвія Шестопала. Університетські роки супроводжувалися неприємностями через свої погляди, що призвело до майже річної перерви в навчанні у
1958 році. Взявши річну відпустку, працював на будівництві домни в Жданові, спочатку теслярем, а потім у виїзній редакції газети “Київський комсомолець”. У цей період активно писав для газети. Протягом місяця склав усі пропущені сесії й у 1960 році закінчив університет з відзнакою. Захистив дипломну роботу на тему “Публіцистика Бориса Грінченка”, ще донедавна забороненого письменника.
З липня 1960 року до травня 1963 року В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім – старшим редактором передач для молоді.
Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т. Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка.
У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді.
Арешти Чорновола
Вʼячеслава Чорновола неодноразово намагались “прибрати”, використовуючи різні способи, один із них це часті ув’язнення, які траплялись з політиком.
Відомо, що 1967 році обласний суд ухвалив жорстокий вирок українському політику, правозахиснику та журналісту В’ячеславу Чорноволу – три роки ув’язнення в таборах суворого режиму. Причиною репресій стала документальна збірка “Лихо з розуму” (Портрети двадцяти “злочинців”), де Чорновіл виклав відомості про арештованих 1965 році шістдесятників. Збірка набула великого розголосу, а радянська влада інкримінувала авторові поширення свідомо неправдивих вигадок на адресу радянського державного та суспільного ладу.
Раніше, 24 липня 1967 року проти Чорновола порушили кримінальну справу, звинувативши в написанні та поширенні наклепницьких вигадок на радянський лад. Уже 3 серпня політика арештували й ув’язнили у львівському КДБ. Через несправедливу процедуру слідства й порушення прав людини політв’язень мусив вдатися до дев’ятиденного голодування.
У 1970-80 роках борець за Україну мусив пережити ще кілька хвиль арештів та таборів у результаті сфабрикованих звинувачень проти себе. Але попри всі негаразди в житті, Чорновіл повернувся в 1985 році до України та продовжив журналістську та політичну діяльність та очолив депутатську фракцію “Народний Рух України”.
Становлення Вʼячеслава Чорновола, як народного депутата
Весна 1990 року для В’ячеслава Чорновола стала часом тріумфу. Абсолютна перемога на виборах до Верховної Ради й Львівської облради. Опісля – обрання головою обласної ради. Офіційними довіреними особами на тих виборах у Верховну раду УРСР в нього було, згідно з тодішнім законодавством, 5 осіб, зокрема Петро Лелик, Віктор Морозов, Микола Лукасевич, Б. Котлік.
Це був дійсно період великих реформ. Відроджувалися національні святині, традиції й символи, запроваджувалися в окремій області адміністративна, земельна, житлова реформи. Ті зрушення, які В’ячеслав Чорновіл започаткував у Галичині, наприкінці 1999 – початку 2000 років повільними темпами почали впроваджуватися по всій Україні.
У Верховній Раді на противагу комуністичній “групі 239” утворюється демократична Народна Рада, в якій Чорновіл стає лідером радикального крила. Перебуваючи в меншості, а ще й розбавлена різноманітними угодовцями та перекінчиками, Народна Рада все ж добивається в липні 1990 року проголошення Декларації про державний суверенітет, а в серпні 1991 року після невдалого путчу – Акта Незалежності України та заборони “Компартії”. У всіх цих визначних актах вагомий внесок В. Чорновола. А щодо заборони “Комуністичної партії”, то без його рішучих дій український парламент міг цього кроку й не зробити. Саме він перший віддав вказівку захопити обком, коли ще не були знищені всі компрометуючі комуністів документи, й надав докази участі компартії в перевороті.
Чорновіл старався підтримувати стосунки з закордонними партнерами демократичного спрямування, партіями консервативного напрямку. Він товаришував із Маргарет Тетчер. Існував проєкт навчання рухівців у школі молодого політика в Лондоні. Чорновіл бачив свою місію у вихованні молоді, заохоченні партійного активу.
Політична діяльність: кандидат у президенти
1991 року В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України, посів 2 місце, набрав 7 420 727 голосів або 23,27 %. День 1 грудня назавжди увійшов в історію України як тріумф національної ідеї – понад 90 % громадян України підтвердили Незалежність. Однак був і зворотний бік медалі: першим Президентом відновленої України став Леонід Кравчук – колишній член Політбюро ЦК КПУ, завідувач ідеологічного відділу комуністів, людина, що прагнула подавити національний рух ще у зародку. Кравчук свого часу ініціював заборону діяльності “Народного руху України”. Можна лише здогадуватись, що стало причиною поразки: відвертий тиск на виборців і фальсифікації, загальна інертність суспільства й тяга людей до старого способу життя.
Чимало дослідників вважають, що саме цей вибір у 1991 році розвернув Україну не на той вектор національного становлення та зумовив таку глибоку прірву нині між ситуаціями в Україні з одної сторони та країнах колишнього СРСР та соцтабору Прибалтики та Центральної Європи з іншої.
14 жовтня 1991 року на Великій козацькій раді В’ячеслава Чорновола обрано Гетьманом українського козацтва. 21 червня 1992 року він скликає Переяславську раду, де розриває Переяславську угоду з Росією 1654 року.
Вбивство політика
За кілька місяців до загибелі політика запитали – “Якою смертю ви б хотіли померти?”. В’ячеслав Чорновіл відповів: “Несподівано, одразу, на ходу”.
Власне, так він жив, так і загинув.
Вулиця на честь політика
Згодом, в памʼять про політика у столиці України зʼявилась вулиця на честь Чорновола.
Вулиця розташована в Шевченківському районі міста Києва, місцевості Лук’янівка, Солдатська слобідка, Шулявка. Пролягає від вулиці Січових Стрільців до Повітрофлотського шляхопроводу, над Берестейським проспектом (проспект Перемоги).
Прилучаються вулиці Дмитрівська, Глібова, Золотоустівська, Полтавська, Ростиславська, Річкова, Казарменна і Павлівська. Повітрофлотським шляхопроводом сполучається з проспектом Повітряних Сил.
Вулиця виникла у середині XIX століття у складі Кадетського шосе, яке 1923 року було перейменоване на Повітрофлотське шосе, а 1934 року — на шосе Героїв стратосфери, на честь стратонавтів Павла Федосеєнка, Андрія Васенка та Іллі Усискіна, які загинули під час польоту стратостата “Осоавиахим-1”.
З 1944 року — відновлена назва Повітрофлотське шосе.
У 2000 році перейменована на честь державного та громадського діяча В’ячеслава Чорновола.
Серед сучасної забудови особливе місце займає комплекс будівель “Охматдит”, що становить дитячу лікарню. Початково цей об’єкт функціонував як лікарня для чорноробів, відкрита у 1894 році. Згідно зі статутом, основним призначенням лікарні було “безкоштовне лікування незаможних осіб, що страждають на переважно гострі захворювання”.
Майже всі будівлі комплексу були споруджені за кошти Ніколи Терещенка, засновника лікарні, цукрозаводчика і благодійника, а також його сина Івана. Окремий меценат, Михайло Дегтерьов, у своєму заповіті надав фінансову підтримку для будівництва хірургічного корпусу.
Збереглися поодинокі будівлі другої половини ХІХ — початку XX століття (№№ 12, 28, 41). Будинок № 28 (остання третина ХІХ століття, з надбудовою 20-х — 30-х років XX століття) — двоповерховий, на високому мурованому цоколі-напівповерсі, розташований на території лікарні Охматдит.
Пам’яткою київського конструктивізму є зведений у 1927–1928 роках будинок № 26/2 — Будинок для сімей військовослужбовців.
