Київ завжди був ласим шматочком. Адже захопивши столицю, отримати владу в ній означало мати можливість диктувати свої умови. А з середини літа 1919 року ситуація навколо Києва загострювалась з кожним днем. Наступи з заходу та зі сходу сприяли тому, що Раднарком почав впроваджувати заходи для захисту столиці. І це стосувалось не лише військових, а й цивільних питань. Спроби зробити з Києва фортецю не вдались, тому більшовикам не лишалось нічого, як готуватись до евакуації. Далі на kyivyes.
Тривожне літо
В середині липня тривожні настрої Раднаркому постійно зростали. Адже стан постійно погіршувався. Якщо раніше, ворогами радянської влади можна було вважати лише повстанців, які контролювали майже всю Україну, то з часом ситуація сильно змінилась. Оскільки на західному напрямі, де воювала армія УНР, також почала сильно загострюватись ситуація. У спогадах тих часів було знайдено записки, в яких йшлося, що Петлюра, який раптом воскрес зібрав військо і пішов в сторону Києва. Вони вже зайняли Жмеринку, а також повністю перекрили прямий зв’язок Одеси та Києва.
В той самий час з’явились чутки і про допомогу союзників УНР, які нібито вирушать на допомогу з боку Одеси. Звісно спочатку справи у більшовиків були кращими, але з часом стало зрозуміло, що повстанці разом з армією УНР можуть повністю змінити той лад, який так хотіли налаштувати більшовики.
Від самого початку, більшовицька влада планувала відстояти Київ за будь-яку ціну. Але на жаль, велика кількість людей не підтримала цієї політики. До того ж написи на плакатах були все тривожніші. Наприклад на деяких з них, Київ називали червоною неприступною фортецею. І всі просто розуміли що буде далі, адже буквально місяць тому Харків також був неприступною фортецею, але його було взято під контроль.
Щоб керувати Києвом в ті часи, було обрано трійку, яким дозволялось майже все. Лацис – найпопулярніша людина в місті, Мануїльського взяли чисто для проформи, оскільки його біографія була максимально незаплямованою, а ще він мав репутацію гуманної людини і головним був Петерс. Коли було назначено останнього кияни забили тривогу, оскільки дуже сильно прагнули свободи від червоних. Але розуміли, якщо є Петерс є і надія на перемогу у більшовиків.
Військове навчання
Радянське керівництво було настільки не обізнане в реаліях існування міста. Що перший час оборона будувалась виключно на ентузіазмі населення. Навіть було оголошено спеціальну кампанію з військового навчання. На цей процес виділяли величезні гроші на художнє оформлення, агітацію тощо.
Один з учасників цієї кампанії художник Редько писав у своїх спогадах, що влітку почали з’являтися навчальній військові курси для всіх. Це означало, що бої з повстанськими арміями можуть бути надскладними для радянських військ. І під час таких боїв можуть знести Київ повністю.
Першою і головною задачею було озброїти населення. Всіх треба було навчити військових законів та уставу. Треба було так надихнути населення, щоб вони встали пліч-о-пліч з радянськими військовими на захист Києва. Вступати в ряди червоної армії звучали звідусюди. На мітингах, в пресі, навіть проводили показові марші з оркестрами, на яких також закликали вступати в ряди армії.
Біля будівлі колишньої міської думи навіть побудували велику групу скульптур. Для мотивації людей. Звісно в цій підготовці виникали і дійсно курйозні ситуації. Спочатку від радянської влади було замовлення на зображення попа, адже за законом він мав бути мобілізований разом з усіма. Коли ж нарешті зображення було готове, влада сказала, що така ситуація дуже дивна, як представник церкви може воювати ще й стріляти в офіцерів. Тому від цієї ідеї відмовились.
Але успіх компанії залежав не від державних замовлень, а від того, що кияни категорично не сприймали ці всі методи агітації. Максимально не звертали на них уваги і навіть намагались удавати, що живуть звичайним життям, не звертаючи уваги на те, що відбувається навколо.
Таким чином політика лояльної агітації дала збій. І більшовикам не залишилось нічого, як повернутись до звичайних методів.
Призов та мобілізація
Не дочекавшись масштабної відповіді на агітацію, та не отримавши великої кількості добровольців, влада почала стандартну примусову мобілізацію. Кияни цій механіці навіть не здивувались, адже для них це було не вперше. Спочатку мобілізація була від царя, потім від гетьмана, тепер більшовики. Все це було зроблено для того, щоб назбирати велику кількість м’яса, яке будуть кидати під кулі. А також більшовики не приховували і свої страшні погрози тим, хто ховався та відмовлявся від участі. Але ті, хто не хотів брати в цьому участь постійно шукали причини, як отримати відстрочку. Серед таких були працівники критично важливих підприємств, або ті, хто навчався у вишах. Що цікаво, радянська влада потім розробила систему відсотків, вона враховувала відсоток тих, хто може мати відстрочку на підприємстві чи в університеті. За більшовицькою схемою, на одне підприємство мати відстрочку може 1 людина.
І хоч відсоткова система була впроваджена, не було враховано одного важливого моменту, а саме те, що подавати запит на відскоку можна необмежену кількість разів. З перших днів примусової мобілізації, військові комісію були завалені такими проханнями про відстрочку, на розгляд яких уходили місяці. Таким чином ті, хто подавав ці заяви залишались вільними від мобілізації.
Але важливо врахувати, що офіційно робили запит на відстрочку ті кияни, які дійсно мали велике завантаження і не могли відразу кинути все. Призовники з рядів буржуазії переховувались за межами міста на прихованих дачах чи в будинках про які ніхто не знає.
Але втекти повністю не вдавалось, якщо чесно. За свідченнями Червоного Хреста, під час глобальної мобілізації велика кількість молодих киян була звільнена з тюрем і відправлено на фронт. Тож можна зрозуміти, які настрої були в тих, хто став військовозобов’язаними в таких умовах.
Ця мобілізація почала руйнувати і цивільне життя киян.
Все для потреб армії
В ті часи з’явився цікавий термін «трудармій». Це означало, що всі підприємства змінювали свій напрямок діяльності, а саме повністю працювали на потреби армії, і вже потім на потреби цивільного населення. Мілітаризація підприємств призводила до скорочення штатів працівників, але при цьому працівники не працювали як раніше по 6-8 годин на день. Люди просто не розуміли, що з цим вільним часом робити. Спочатку вони оформлювали декрети, або просто сиділи. Через деякий час вони почали читати книги, які приносили з собою, тому що роботи не було.
Молода київська студентка розповідала, що її також зачепила така мілітаризація. Вона тоді працювала в бюро. Працівникам не дозволялось спілкуватись телефоном, з часом навіть демонтували телефонний зв’язок. Дівчина розповідала, що їй доводилось постійно збирати якусь інформацію. На перший погляд, люди працюють, рахують щось, пишуть звіти, але насправді їхня робота не була потрібна нікому. Люди не робили майже нічого корисного і за це отримували свою заробітною плату.
Але згодом робота з’явилась для всіх. Було введено надзвичайне положення в місті. Почалась мобілізація на створення окопів, під неї потрапили всі. Навіть не рятував ні вік, ні стан здоров’я.
Також почалися облави по місту, перевіряли документи, намагались знайти тих, хто не хотів вступати до лав червоної армії.
Що цікаво в цей же період більшовицька влада активно готувалась до евакуації.