Багато міст у світі після війни залишалися в руїнах. Київ не є виключенням, адже столиця України була стратегічним містом та головним пересильним пунктом військовополонених у ХХ сторіччі. У цій статті ми не будемо зачіпати період Київської Русі або Гетьманщини, а охопимо три основні воєнні періоди — Перша світова війна, Друга світова війна та російське вторгнення в Україну. Про Київ у різні воєнні часи та як столиця відновлювалася, далі на kyivyes.
Київ був тиловим містом за часів Першої світової війни
Влітку 1914 року, коли розпочалася Перша світова війна, столиця України стала тиловим містом. Відповідно, командир військ Київського міського округу заборонив владі підвищувати ціни на продукти першої потреби, а за необґрунтоване та штучне підвищення цін підприємців карали штрафами або трьома роками увʼязнення.
Офіційна російська преса обманювала жителів Києва. Перші пів року журналісти писали, що економіка країни розвивається, війна ніяк не вплинула на якість життя населення, а витрати на культурний та освітній розвиток навіть збільшилися. Зрозуміло, що з першого дня вторгнення німців на територію Російської імперії економіку країни поставили на військові рейки. Гроші витрачали на військове забезпечення, оснащення лікарень, допомозі родинам мобілізованих тощо.
Поки люди хотіли забезпечити свої родини харчами, теплим одягом, житлом, паливом, керівництво військової частини прагнуло здобути перемогу за будь-яку ціну. Вже восени 1914 року кияни відчули вплив війни на економіку — подорожчали яйця та масло, робочий день став довшим, а з домовласників почали стягувати податок у розмірі 50%, що вплинуло на ціни на орендоване житло. У 1915 році влада встановила такси на продукти першої потреби.
Влітку, після Горлицького прориву, ситуація на фронті змінилася, червоноармійці почали відступати. Від цього змінилося і життя киян — до міста мігрували галичани та інші біженці. Більшість з них залишалися у Київському відділенні Тетяниного комітету, який був центральним органом у Російській імперії з реєстрації біженців.
Кияни старалися посприяти поліпшенню ситуації й долучалися до волонтерства. Вони організовували пункти харчування, забезпечували переселенців одягом та всім необхідним. В період з серпня 1950 року до січня 1916 року через їдальню, яку організували кияни, пройшло понад мільйон людей, які отримали мільйон триста тисяч порцій їжі. В Києві було багато поранених та біженців, яким потрібно було надати медичну допомогу та нагодувати. З такими клопотами жителі столиці жили до зими 1918 року.
З приходом більшовиків Київ дізнався, що таке справжня війна
Наступ більшовиків на Київ в кінці січня на початку лютого 1918 року показав містянам, що таке справжня війна. Саме тоді у столиці відбулися перші вуличні бої, артилерійські обстріли та жертви. Очевидцем тих подій став один із засновників Центральної Української Ради Василь Королів (Старий), який вирішив складати словник. На власні очі він бачив як жінки вийшли набирати воду з криниці, біля них кинули гранату та у різні боки полетіли відра з водою, частини одягу та тіл.
Бойові дії тоді охопили переважно центральні райони міста, а жителі околиць майже нічого не знали про те, що відбувається. Засновник ЦУР Василь Королів перебував в епіцентрі подій, хоча вважав, що знаходиться в досить безпечному місці.
Столицю обороняли понад 2000 солдатів, які були вірними УНР, проте потужна армія Муравйова розгромила позиції вщент та увійшла у місто встановлювати свої порядки. Не відома точно кількість жертв, проте в мемуарах зазначено цифру 6 тисяч киян. Заарештованих столичних жителів везли до царського Маріїнського палацу, де потім їх розстрілювали та ховали у братській могилі у парку.
9 лютого 1918 року було укладено мирний договір у Бресті. Пів мільйонне австрійське військо рухалося на лівий берег України. 1 березня 1918 року більшовики покинули столицю, а за декілька тижнів до міста повернулися представники ЦУР.
Знайомство із більшовиками вартувало Києву не тільки зруйнованими вулицями, а тисячами втрачених людських життів.
Знищення культурної спадщини столиці під час Другої світової війни
Коли червоноармійці відступали з Києва 24 вересня 1941 року, вони замінували всі центральні вулиці столиці мінами дистанційного керування. В період 24-29 вересня 1941 року в Києві безперебійно лунали вибухи.
Щоб зупинити наступ Вермахту, радянське командування вирішило застосувати тактику “випаленої землі”. Міни були поставлені на всіх обʼєктах критичної інфраструктури ще з літа. Коли нацисти зайшли до столиці, Йосиф Сталін наказав підірвати мости, зруйнувати телефонний та телеграфний звʼязки, знищувати склади та обози міста.
НКВС свідомо ховав вибухівки у житлові будинки та підривав їх з людьми. Кияни здогадувалися, що відбуваються мінування, хоча їм говорили, що енкаведисти переховують архіви. На дахи будинків на Хрещатику заносили пляшки із коктейлем Молотова.
Один киянин згадував, що жителі міста боялися масового підірвання будівель у місті, які мають культурну цінність. В результаті у Києві згоріло понад 100 магазинів, бібліотеки, школи, фабрики, друкарня, два пасажі, два універмаги, пʼять ресторанів, пʼять готелів, пʼять кінотеатрів, три театри та головне відділення пошти.
Захопивши Київ, німці знищували все, що могли, а скоєні злочини приписували партизанам. Першим було зруйновано головний проспект столиці — Хрещатик.
Про відновлення столиці після Другої світової війни
Український історик Сергій Єкельчик в інтервʼю для “Радіо Культура” поділився, що реконструкцію Хрещатика контролював Микита Хрущов. Річ у тім, що під Хрещатиком пролягає великий колектор, яким так пишався Хрущов. В той час такий колектор був інновацією. Але ще до наступу німців влада розуміла, що такий тунель буде спокусливим місцем для терористів, тому його охороняли постійно навіть до війни.
Розчищати Київ після Другої світової війни почали вже тоді, коли до міста повернулася радянська влада. До прибирання столичних вулиць залучали дівчат з села, але коли розпочався сезон весінніх робіт, вони втекли із міста. Тоді й виникла ідея “народного будівництва”, яке передбачало, що місто будуть відбудовувати кияни-добровольці. Однак реконструкція міста потребувала не тільки людських рук, а й професійної техніки.
У червні 1944 року рада народних комісарів ухвалила рішення про забудову Хрещатика, але реальне будівництво розпочалося тільки через рік і тривало 10 років. Всі нові будівлі на Хрещатику будували у сталінському стилі. Найкращим прикладом цього стилю є будинок із зіркою на вулиці Хрещатик, 25.
Матеріалів для відновлювання бракувало, тому використовували те, що вціліло. Таким чином, з декількох зруйнованих будинків могли збудувати один. Найкращим прикладом такої споруди є будинок на вулиці Городецького, 15, де на фасаді написано 1948 рік відновлення будівлі.
2022 рік — “нащадок” Гітлера продовжує руйнувати столицю
24 лютого 2022 року столиця України продовжила зазнавати руйнівну силу від російських окупантів. У Київській області, зокрема у Бучі, Ірпені, Горенці, було влаштовано погроми та різанину. У 2024 році війна триває, ворог завдає ударів, але кияни відновлюють пошкоджені будинки. Одним із символів незламності киян є скляний міст, який успішно відновили після влучання ракети 10 жовтня 2022 року.
Використані джерела: