Офіційна дата заснування Києва – 482 рік. За всі ці довгі роки столиця пройшла безліч випробувань, які не всі пам’ятають, однак вони назавжди залишаться на сторінках історії. Далі на kyivyes.
Події, які жителі міста пережили
Варто згадати одні з найвідоміших в історії події. Кількість трагедій, безсумнівно, набагато більша, однак це найголовніші, про які кожному варто знати:
- Облога Києва – 968 рік;
- Розорення Києва – 1169 рік;
- Облога Києва – 1240 рік;
- Розорення Києва – 1299 рік;
- Розорення Києва – 1416 рік;
- Розорення Києва – 1482 рік;
- Розорення Києва – 1651 рік;
- Штурм Києва – 1918 рік;
- Битва за Київ – 1941 рік;
- Російське вторгнення – 2022 рік.
Кожна дата має свою історію та підґрунтя. За кожним цим роком стоять жертви та трагедії. Але вони й зробили киян сильними й готовими до наступних нападів зі сторін противників, які, як видно, відбувались, майже, з самого початку заснування міста. Для кожного мешканця Києва більш пам’ятною є історія, яка відбувалась при житті, але це не означає, що попередня не важлива і забута.
Перші згадки про трагедію у Києві: Облога Києва – 968 рік
Перші згадки з’явились у літописі у якому йдеться про облогу Києва печенігами. Кожен житель міста став заручником своєї рідної домівки. Серед тих, хто страждав від навали була й княгиня Ольга зі своїми онуками. Не знаючи яке рішення буде кращим для міста, здати його ворогам чи чекати, вона передає послання одному з воєвод, Претичу, який зі своїм військом був на іншому березі Дніпра. Вимогою княгині було врятувати Київ, або, не маючи іншого виходу, вона буде змушена здати його, оскільки жителі не могли існувати й надалі у таких умовах. Взявши все своє військо Претич переправляється на правий берег Дніпра. Оскільки у той час князя Святослава не було у місті, печеніги вирішили, що це він повернувся й ослабили свою оборону, таким чином Ольга зі своєю родиною отримала змогу вибратись. Претич став перемовником, який дав змогу киянам відправити до Святослава гінця, що дав звістку князю про облогу міста. Повернувшись, він зміг прогнати печенігів з міста.
Штурм Києва – 1918 рік
9 лютого 1918 рік повинен був бути звичайним днем для мешканців столиці тодішньої УНР, однак всі знають, що цього не трапилось. Ця дата — це початок недовгого господарювання більшовицького режиму який ввів свої війська до Києва й захопив його. Напередодні визначної дати столиця обстрілювалась важкою артилерією та хімічною зброєю, однак зазнала розгрому саме 9 лютого. Кілька тисяч жителів загинули, багатьох військовополонених катували та вбивали, такої ж участі й зазнали мирні жителі. Місто трощили й грабували, на кожному кутку можна було зустріти мародера, а киян змушували платити данину. Для більшовиків така поведінка була не лише дозволеною й жодним чином не каралась, а навпаки такі методи стали нормальними для керування, оскільки так вони давали зрозуміти хто “володар” і кому містяни повинні дякувати за збережене життя.
У 1917 році Києву був направлений ультиматум від Леніна — здатись новій владі та припинити заважати військовим наступати на Київ, а також допомагати протистояти антибільшовицькому руху. Звичайно, правління не погодилось на жодне з пропозицій, що й розпочало наступ на столицю. Леніну було важко дивитись на те, як маленька країна опирається “великой державе”, тому його війську були дозволені будь-які терористичні дії, які надалі розгортались на теренах столиці.
Приблизна кількість містян, які загинули від рук більшовицького війська, налічувала понад 5 тисяч осіб, і така цифра назбиралась не за місяці, а лише за декілька тижнів. Кожного, хто мав документи українською мовою, розстрілювали на місці, а після цього загарбники ділили все, що вдалось знайти на бездиханних тілах киян. Місто всіяне трупами та місцями, де були масово розстріляні люди. Під криваву руку агресора попали українські політики та інтелігенти. Стіни Києво-Печерської лаври були розфарбовані червоним кольором, оскільки саме там був страчений митрополит Київський та Галицький Володимир. Для більшовицької армії не було жодних кордонів, які могли врятувати життя жителям Києва. На щастя, армії більшовиків довелось тікати з території України, оскільки на них почали тиснути Німеччина та її союзники. Однак це не скасовує того факту, що тисячі життів було втрачено у період 1918 року.
Битва за Київ – 1941 рік
Столиця недовго дихала повними легенями, оскільки з початком Другої світової війни вона страждала від німецького натиску. 73 дні радянські війська бились за збереження столиці, однак 19 вересня ворожа армія прорвала кордони й Київ залишився на поталу ворога. Війська Радянського союзу не витримали штурму, який посипався на них зі сторони гітлерівської армії, й вони отримали наказ відступати. Таким чином кожен житель Києва опинився у котлі. Вулиці заполонили крики смерті, руйнацій, вибухів та пожеж, які не затихали понад 778 днів, до дня визволення. Бій за Київ радянські воїни програли, зробивши можливим вбивства тисяч жителів столиці. Кожен район жив у страху перед наступним днем, мешканці ховались у своїх домівках, але вони не знали, що наступні місяці будуть ще гіршими за попередні. Жінок та тих, хто не мав роботи, відправляли на заслання до Німеччини. Багатьох катували, а євреїв масово розстрілювали.
Наступ російської армії – 2022 рік
24 лютого 2022 року залишиться у пам’яті у багатьох, оскільки саме ця рана відкрилась у сучасному світі. Сусід-агресор розпочав активну військову фазу й кожен житель Києва чув її початок. Напередодні всі лягали спати з думками про наступний день, який буде схожим на всі попередні, однак цього не відбулось. Ця дата закарбувалась на довгі роки. Ніхто не міг зрозуміти, як у XXI столітті можуть розпочинатись масштабні війни за територію, здавалось, що такі часи пройшли, але, як виявилось, ні. Ранок 24 лютого розпочався для кожного з вибухів. Для когось вони здавались громом посеред зимового неба. На столицю посипались бомби, від яких ніхто не знав куди тікати. Кожна дорога на виїзді була у заторах, а всі, хто залишався, намагався зрозуміти як вижити при умовах, про які ніхто не думав і ніколи не знав. У Києві запровадили комендантську годину, яка іноді тривала не один день. Прилавки магазинів швидко спустошувались, ніхто навіть не дивився на ціни, була одна задача — придбати щось, оскільки невідомо коли буде ще така можливість. Сім’ї збирались в одній квартирі, розпочинались пошуки сховищ, які повинні були захистити мешканців. Кожен будинок став згуртованим, а новини про наступ та бешкет у столиці розходились за хвилини. Новини та соціальні мережі ніколи не затихали, оскільки кожному потрібно було знати, які події відбуваються. Будинки Києва палали та руйнувались, ракети летіли з різних сторін, кожна передишка від повітряної тривоги була можливістю поспати або поїсти. Будь-який киянин перестав турбуватись за буденні речі, оскільки життя змінилось на завжди й було невідомо скільки ще залишилось. Міста поблизу Києва руйнувались вщент, а на вулицях почало господарювати мародерство. Однак попри події, які у той момент пережив кожний житель Києва — це стало причиною згрупуватись. Всі незнайомці стали близькими людьми, які ділились будь-чим та завжди приходили на допомогу. Для людей, які звикли жити у комфорті, підвали стали їх домівкою на довгі тижні. Звуки тривоги по всьому місту пробуджували невідомі, до цього, інстинкти виживання.
Кожна описана трагедія, яку пережила столиця — це фактор того, що попри будь-які негаразди, Київ вистоїть та буде боротись до останнього за можливість існувати. Він ніколи не схилиться на коліна перед загарбницькими арміями та нападами, які систематично намагались зруйнувати мирне життя. Київ — це столиця сильної держави й завжди буде тримати удар, якої б сили він не був, а кожний мешканець допоможе йому у цьому, навіть якщо ніколи не тримав зброї у руках.