У 2022 році кожен мешканець Києва зіткнувся з поняттям війна. Однак це не лише те, з чим довелось жити й пристосовуватись. Діти повинні навчатись та отримувати знання для подальшого розвитку, але постало питання виконання такої, на перший погляд, простої речі, як відвідування уроків. Попри це вчителя, школи, діти та батьки знайшли вихід із цієї ситуації — дистанційне навчання, яке прийшло у “моду” ще з 2019 року, коли всю країну заполонив невідомий вірус. Так, у сучасному світі доволі легко знайти вихід з такої ситуації, але що було з дітьми у період Другої світової війни? Далі на kyivyes.
Умови для навчання
На початку 1941 року діти, як завжди, пішли до школи, оскільки тоді столиця ще не була захоплена ворогом. Однак пізніше освітні заклади закривались, розуміючи, що їх робота скоро стане неможливою. А дітей натомість намагались евакуювати у більш безпечні місця. З приходом окупантів навчальне життя для дітей докорінно змінилось. Українська мова заборонялась, а запроваджувалась лише російська та німецька. Кожна дитина віком від 8 до 14 років повинна була пройти навчання у чотирирічній школі. Такий спосіб життя увійшов у норму з 1 жовтня 1942 року. Кожна сім’я або опікун повинен був слідкувати за появою дітей, якщо порядок був порушений їх штрафували або залишали без продуктових карток. Дітей, своєю чергою, карали тілесними покараннями.
Заміна ідеологій
До початку Другої світової війни на території України процвітав Радянський Союз, але з приходом німців кожна школа Києва перейшла з радянської пропаганди на гітлерівську. Враховуючи, що підручники не підходили для просування нових наративів, нові володарі намагались друкувати свої книги. На тих сторінках замість Сталіна були фото Гітлера, на які кожна дитина повинна була дивитись. І це було у той момент, коли їх рідні пухли з голоду й не знали скільки їм залишилось жити саме від нової влади. Пропаганда працювала дуже добре, бо чим молодше людина, тим простіше прищепити їй любов та знання до чогось нового. Замість історії СРСР та її вождів, на сторінках нових підручників можна було побачити історію Німеччини та її володарів. Українську мову заборонили, на її місце прийшла російська та німецька. Другу діти почали вивчати на базовому рівні. З 14 років кожна дитина могла отримати білет до Німеччини на примусові роботи. І ніхто не міг із цим сперечатись, оскільки гітлерівська армія працювала над тим, щоб захопити не лише тіло, а й мозок, і щоб жодної думки проти нового режиму не було.
Нестача місць
Кожного дня приміщень, де діти могли б вчитись, ставало все менше, оскільки снаряди не переставали влучати у ціль. Також, враховуючи нову ідеологію, яку принесла нова влада, потрібна була велика кількість підручників, яких не вистачало. Тому кожна дитина приходячи до школи, повинна була розпочинати перший урок з “редагування” старих підручників. Жодна “нова школа” не була зацікавлена у наданні знань дітям. Їх головною задачею було навчити лічити та бути покірними.
Підпільне навчання
Попри тяжкі часи у столиці знаходились ті, хто намагався продовжувати навчати дітей. Все це, звичайно, робилось таємно, оскільки така поведінка вважалась диверсійною. Кожен викладач ризикував бути розстріляним або закатованим, однак вони йшли на такий ризик, щоб продовжувати навчати маленьке покоління, яке опинилось у неймовірно складній ситуації не по своїй волі. Ті, хто жив на Київщини біля лісів, проводив уроки на відкритому повітрі, однак вони повинні були завжди змінювати своє місце положення. Таке навчання було важко організовувати, оскільки у наявності не було достатньої кількості паперу, олівців тощо. Кожен план, який розробляв вчитель, був зроблений самостійно, відштовхуючись від особистих знань.
Школи після звільнення території
Величезна кількість навчальних закладів була зруйнована й пошкоджена. Для того щоб розпочати навчання, потрібно було відбудувати будівлі. Однак попри це діти починали ходити до школи, навіть якщо будівля була на половину зруйнована. Таке навчання було не легшим за попереднє, оскільки кількість вчителів не збільшилась. Але це не заважало, щоб у 1944 році більшість шкіл, які знаходились на звільнених територіях, розпочали свій навчальний процес.
Наслідки
Друга світова війна принесла колосальні втрати не лише життів, а й подальшого розвитку. Більшість дітей не закінчили своє навчання. Деякі записувались добровольцями, щоб допомагати на полі бою. Багатьом довелось покинути школу, оскільки вони пішли працювати й допомагати відбудовувати Київ після розрухи, яку принесла гітлерівська армія. Безліч життів була скалічена не лише фізично, а й морально. Хтось залишився без батьків та близьких родичів, хтось отримав психологічні травми, про які довго мовчали, оскільки проявити свою слабкість було соромно й неправильно.
Ті хто міг, звичайно, відправили своїх дітей з Києва в інше місто, де повинно було бути спокійніше. Але деякі малюки покинули свою домівку немовлятами, а повернувшись їм було важко пристосуватись до нового життя. Безсумнівно, кожна війна принесла багато смертей, але ще більше скалічених душ, які ніколи не змогли стати такими, як вони були колись.