Наступ на Київ у квітні 1920 року був здійснений спільно з армією УНР та Військом Польським під час польсько-радянської війни з метою повернення територій УНР. Наступальна операція на території України у київському та одеському напрямках союзних польсько-українських військ розпочалася 25 квітня 1920 року, на наступний день після підписання Військової конвенції між УНР та Польською Республікою. Головною стратегічною метою армії УНР у Російсько-польській війні було звільнення українських земель на схід від Збруча, а саме: Поділля, Київщини, Катеринославщини, Чернігівщини, Полтавщини, Херсонщини, Харківщини, Слобожанщини та Таврії від військ радянської Росії3 . Проте згідно з умовами українсько-польської Військової конвенції, їй безпосередньо визначалося ведення бойових дій за визволення Правобережної України в оперативному підпорядкуванні начальній команді Війська Польського. Союзники завдали удар по 12-й та 14-й арміях південно-західного російського фронту. У операції брали участь 8 дивізій Війська Польського на чолі Юзефа Пілсудського й Едварда Ридз-Сміглого та 2 дивізії армії УНР на чолі з Марком Безручком. Далі на kyivyes.
Хід кампанії 1920 року
Так, 3-тя польська армія під особистим керівництвом Ю. Пілсудського атакувала 12-ту російську армію С. Меженінова з району Звягеля у житомирському напрямку, а також з району Уборті – у коростенському напрямку. Своєю чергою 2-га польська армія генерала Листовського завдала удару по 12-й російській армії з району Шепетівка – Старокостянтинів у бердичівському і козятинському напрямках. Головним завданням цих польських армій було оточення й знищення 12-ї російської армії, після чого відкривався шлях на Київ. До 28 квітня польські війська зайняли лінію Чорнобиль — Козятин — Вінниця — румунський кордон. В Житомирі маршал польської армії Юзеф Пілсудський зробив промову до українського народу, наголошуючи, що українці мають право на свою незалежну державу. А потім, протягом доби пройшли 90 кілометрів і спинилися біля брами Києва, не зустрічаючи опору. Це свідчило про те, що 12-та та 14-та армія відійшли від Києва без бою, ухиляючись прямого зіткнення. За спогадами свідків, кияни зустріли поляків із квітами. А представники міської думи вручили польському офіцеру, чий підрозділ увійшов першим, символічний ключ від міста.
Спільний парад 9 травня 1920 року
9 травня у центрі Києва відбувся спільний польсько-український парад. За наказом верховного командування польської армії будинки прикрасили українськими прапорами. Польські прапори вивісили лише на будівлях, зайнятих польським командуванням. Парадом керував командувач польської 3-ї армії генерал Едвард Ридз-Сміглий. Разом із ним стояли командир 6-ї стрілецької дивізії армії УНР полковник Марко Безручко, представник Головного польського штабу полковник Юліан Стахевич, французький полковник Шарль-Густав Анот та японський військовий аташе майор Масатака Ямавакі.
Ситуація на фронті після взяття Києва
8 травня 1920 року польське командування зупинило наступ своїх військ у глиб України у зв’язку із загрозливою ситуацією на північному польському фронті, терміново перекинувши (за розпорядженням Ю. Пілсудського) частину своїх дивізій у Білорусі. А наявні польсько-українські війська закріпилися на лінії Вишгород – Бровари – Бориспіль – Канів – Біла Церква – Липовець – Гайсин – Ямпіль. Перед армією УНР у цей час постали складні завдання: утримати смугу оборони в районі р. Марківки, провести реорганізацію прибулих із Зимового походу частин дієвої армії УНР, доукомплектуватися людьми й кіньми через мобілізацію місцевого населення.