Політичні вбивства — це феномен, що має глибоке коріння в історії людства і залишається актуальним у сучасному світі. Далі на kyivyes.
Вони не лише відбирають життя окремих осіб, але й здатні радикально змінити політичний ландшафт країн, впливаючи на долю народу й розвиток держави.
Від античних часів, політичні вбивства слугували інструментом боротьби за владу, ідеологічних конфліктів та революційних перетворень. У цій статті ми розглянемо резонансне вбивство політика Вадима Гетьмана, яке досі залишається одним із найзагадковіших в історії України. В ньому досі – самі білі плями.
Хто такий Вадим Гетьман?
Вадим Петрович Гетьман народився у селі Оржиця на Полтавщині. Батьки хлопця були звичайними сільськими вчителями, працювали у місцевій школі. Вадим був дуже здібним і після здобуття середньої освіти легко вступив у Київський фінансово-економічний інститут.
Під час навчання на третьому курсі, потрапив на практику до Запорізького обласного сільгоспбанку.
До 1975 року Гетьман працював у різних фінансових органах Запоріжжя. А потім його запросили на посаду у Київ. Так він став Першим заступником голови Державного комітету УРСР з цін.
Особливим це місце було тому, що завжди опиралося в роботі на новітні технології. Потім стратегію цього органу реалізували в Національному банку України. У період перебудови Гетьман очолив Агропромбанк СРСР – майбутній банк “Україна”.
Політична карʼєра Гетьмана
Навесні 1990 року на перших демократичних виборах Вадима Гетьмана обрали народним депутатом Верховної Ради. Тоді було прийнято визначну “Декларацію про національний суверенітет України”, піднесене питання щодо запровадження національної валюти.
Одні депутати думали, що виходити з рублевої зони взагалі непотрібно, інші – що на українську валюту слід перейти негайно. Вадим Гетьман розумів, що це тривалий процес.
Він провів переговори з обома сторонами, завірив їх, що слід все робити чітко та серйозно. І врешті досяг того, що обіцяв – Україна перейшла на свою валюту.
Вадим Гетьман став одним із засновників української гривні і його підпис по праву стоїть на купюрах, тому що вони були надруковані та ввезені в Україну під його орудою.
Пізніше Гетьман очолив створену ним же Українську міжбанківську валютну біржу, а до того керував Національним банком.
Все, що він робив – було чесним та щирим, Гетьман вболівав за країну та її майбутнє, але один постріл змінив все докорінно.
Гетьман мав творчі захоплення
Вадим Гетьман також виявив себе талановитим майстром пера, ставши автором книжки “Як приймалась Конституція України”, аналогів якої в нас немає. Цю рідкісну в жанрі політичної публіцистики працю Вадим Петрович виконав добротно, як робив усе у своєму житті, поклавши у відпустці в 1996 році на себе важкий тягар письменницької праці та відповідальності.
На питання, навіщо це йому знадобилося, відповів лаконічно: “Історія для нащадків існує доти, доки існують книжки”.
Вбивство політика
Звістка про зухвале вбивство, скоєне ввечері 22 квітня 1998 року в ліфті будинку, де мешкав голова біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі Вадим Петрович Гетьман, приголомшила всіх. Тоді в це не хотілося вірити, не хотілося визнати, що перестало битися серце одного з найшанованіших у нашій країні фінансових менеджерів.
Йому пророкували блискуче кар’єрне зростання, його називали генератором багатьох конструктивних ідей, важливих рішень, причому це визнавали й друзі, і вороги. На жаль, 1998 року Вадима Гетьмана цинічно вбили.
Тіло з шістьма наскрізними вогнепальними пораненнями було виявлено у вантажному ліфті будинку на Печерську, де на 8-му поверсі знаходилася квартира Гетьмана.
Коли прибула слідчо-оперативна група, він ще був живий, але “контрольний” постріл (єдиний точний) вже призвів до незворотних наслідків — ушкодження виявилися несумісними з життям.
Хто замовив вбивство Вадима Гетьмана?
Як розповідав колишній прокурор-криміналіст Генеральної прокуратури України Віктор Бояров, який брав участь у розслідуванні цього резонансного злочину, вже на першій нараді слідчо-оперативної групи, яка вела “справу Гетьмана”, прозвучали натяки на наявність інформації про причетність його, ексголова Нацбанку, до деяких кримінальних операцій, пов’язаних із великими грошима. При цьому навіть йшлося про те, що він — один із найбагатших людей України. Коментуючи цей факт, Віктор Бояров зауважив, що в нерозкритих справах про вбивства відомих осіб, як правило, завжди спливає “чорнуха” про потерпілого: жінки, гроші, брудні оборудки, позашлюбні діти й тому подібне. З Гетьманом такого не було, хоч його особа та його зв’язки відпрацьовувалися аж надто ретельно. Він не мав рахунків у банках, з нерухомості — стара квартира в багатоквартирному будинку на Печерську.
Припускали також, що до вбивства причетний колишній російський генерал з ГРУ, візитку якого виявили серед речей Гетьмана у його службовому кабінеті, проте й тут слідство не знайшло належних доказів.
Ще більше заплутала всіх версія про можливе протистояння вбитого з колишнім прем’єр-міністром Павлом Лазаренком та російськими олігархами, зацікавленими у переділі фінансового ринку України, котрий на той час контролювала група, очолювана Вадимом Гетьманом.
Особливе місце в переліку висунутих версій також посідали парламентські вибори, що відбувалися в березні 1998 року, і на яких Вадим Гетьман балотувався в народні депутати по Тальнівському округу №198. Влада на той час поставила на іншого кандидата. Проти Гетьмана повстали як місцеві рухівці, так і псевдодемократи. В хід ішли різного роду провокації. Зокрема, серед офіційних передвиборчих фотографій його фотографію видрукували в траурній рамці.
Програвши вибори, в ході яких не обійшлося без фальсифікацій, він мав подати відповідну заяву до Тальнівського суду. Цілком можливо, що при цьому могло б дійти до перевиборів. Чим не привід для вбивства? Проте не пройшло розслідування і в цьому напрямку.
Згодом, весною 2001 року в одному з нічних клубів Луганська було затримано члена донецького злочинного угрупування “Банда Кушніра” Сергія Кулєва, який влаштував дебош із застосуванням зброї. Отримавши три з половиною роки за хуліганство і незаконне зберігання зброї, Кулєв, після перебування у слідчому ізоляторі, раптом зізнався, що має причетність до низки злочинів, у тому числі й до вбивства Гетьмана. За його словами, на початку квітня 1998 року він погодився на пропозицію свого земляка Валерія Пушнякова взяти участь у вбивстві невідомого йому київського фінансиста.
Його фантазії міг би позаздрити найпопулярніший автор детективів. Особливо розповіді про те, як він із напарником, загримовані, в жіночих перуках та одягнені як жінки, прогулювались майже весь день біля будинку Гетьмана, вистежуючи його.
Характерно, що Кулєв плутався у свідченнях, які частково не відповідали фактичним обставинам вбивства. Проте на це чомусь не звернули уваги та 16 квітня 2003 року його засудили на довічне ув’язнення. Основні фігуранти справи — його подільники Степан Ільченко та Валерій Пушкарьов — уникли покарання, оскільки на той час вважалися мертвими. Тож перевірити, наскільки відповідали дійсності свідчення Кулєва, як і те, що саме Пушкарьов назвав йому прізвище колишнього прем’єр-міністра як замовника вбивства, було неможливо.
Вадим Петрович Гетьман завжди був і буде орієнтиром найвищої порядності та найвищого професіоналізму. Він був не просто блискучим знавцем фінансів, а й по-справжньому розумною, тонкою, інтелігентною, мудрою і талановитою людиною. Людиною, яка дарувала нам своє світло й робила всіх кращими.
