Більша частина історій, яка дійшла до сучасності, оповита легендами. І, звичайно, князі Київські потрапили у список тих, хто колись правив, однак остаточну правду про них дізнатись неможливо. Той, про кого буде йти мова, став одним з тих, хто правив нашим містом тоді, коли історія міста лише створювалась. Далі на kyivyes.
Олег Віщий
Достеменно невідомо звідки цей князь прийшов та коли народився. Є відомості, що походить він зі Швеції. Також у “Повісті временних літ” вказано, що князь Олег Віщий є родичем Рюриковичів, однак є припущення, що ця інформація є сумнівною. Багато істориків сперечаються щодо його належності до відомого родоводу. Але, будемо відштовхуватись саме від наявних знань, які пройшли через багато віків до сучасності – “Повісті временних літ”.
Як Олег Віщий став князем Київським?
До правління вже відомого Олега Віщого на чолі Києва сиділи два брати, історія яких також є доволі таємничою — Аскольд та Дір. Вони правили понад 40 років, однак на їх біду, на місто націлився новий князь. Олег Віщий потрапив до Києва, після чого вбив чинних правителів й посів престол. Основною задачею нового князя було передати володарювання синові Рюрика Ігорю, при досягненні того повноліття. По факту, Олег Віщий був не зовсім князем, знову ж через нащадка, він мав титул князь-регент. Регент — це людина, яка переймає володарювання чи управління чимось при відсутності основного правителя чи, як у випадку Ігоря, до настання певного віку. Таким чином новий князь “заміщав” та зберігав престол малолітнього сина Рюрика.
І, варто згадати, що, за легендою, прийшовши до Києва, Олег Віщий був саме тим, хто проголосив “Київ — мать городов руських”, зробивши, таким чином, місто столицею.
Правління Олега Віщого
Отримавши владу, новоспечений князь береться за розв’язання внутрішніх питань. По дорозі до Києва Олег встиг захопити Смоленськ та Любеч, а враховуючи, що він вже мав у своїх володіннях Новгород, проголошує, що кожен повинен платити данину, тобто податки. В казну князя повинні були йти кошти від древлян, полян, сіверян та радимичів, що дало можливість володарювати над основними містами Руської держави й мати на неї великий вплив. Такий підхід до справи й розв’язання питань у своїх володіннях дає можливість зосередитись на зовнішніх відносинах.
Похід на Візантію
Причиною походу Олега до Константинополя (за літописами Царгород) у 907 році, була багата здобич, якою славилась Візантія та про яку знав кожен. А також після укладання мирного договору Константинополь повинен був стати проходом з Чорного моря до Середземного, де були основні торгові точки. З такими причинами князь зібрав велике військо й направився у бій. Однак імператор Візантії, дізнавшись про швидке наближення ворога, наказав закрити ворота у місто й перегородити їм шлях через затоку Золотий Ріг, поставивши там ланцюги. Таким чином Лев VI Філософ хотів захистити саме місто, натомість відкрити для русичів можливість грабувати передмістя Константинополя. Але, для Олега такий варіант подій не був придатним. Він наказує підняти кораблі на сушу та поставити їх на колеса. Так князь намагався протаранити собі шлях через високі стіни Константинополя, які століттями рятували жителів і не давали жодному ворогу зійти на її землю. Імператор, побачивши, що стіни можуть не витримати натиску від ворога, погоджується відправити послів до князя Київського. Однак Лев VI не хотів легко здаватись та подав отруйне вино разом з їжею, сподіваючись, що таким чином завойовники будуть переможені. Але Олег виливає все вино, до речі, це одна з причин, за легендою, чому князя прозвали “Віщим”. Сполохавшись, що підступний план розкритий, візантійський імператор погоджується на будь-які умови від князя. А Олег, здобувши перемогу, прибиває до воріт Константинополя свій щит, як символ тріумфу. А також він вимагає, від тих, хто отримав поразку, плати. Мирний договір таки був створений, однак погоджений лише у 911 році. В ньому йшлося про торговельні відносини між Руською землею та Візантією й про обопільну допомогу кораблям, які потрапили у біду.
Смерть князя
Смерть князя Київського оповито таємницями й жодну з них неможливо підтвердити чи спростувати.
Перша легенда — це смерть у бою під час чергового походу, у цей раз це був Арабський халіфат. Оскільки Олег намагався розширити свої відносини та вплив на Прикапію, він у 912 році вирушає у подорож через Азовське море до Волги, а там до Каспійського моря, де його військо спустошує все південно-західне узбережжя й, здобувши чергову перемогу прямують до Києва. Однак хозари вирішують, що вони мають помститись за своїх одновірців й вирушають за ворогом, де й помирає князь Київський.
За другою легендою, яку, певно, чув кожен — це смерть від коня. Одного разу Олег вирішує дізнатись свою долю й питає у волхвів про свою смерть, на що отримує пророцтво “Ти помреш від коня свого”. Перелякавшись за своє майбутнє князь віддає наказ відвести свого улюбленця до стійла і гарно його годувати. Відтоді Олег жодного разу більше не зустрічався з ним. Однак через багато років згадавши про коня, він вирішив поцікавитись про його долю, але отримує звістку, що той вже віддав свою душу. Князь просить показати могилу, і розуміє, що пророцтво не справдилось, оскільки кістки, які залишились від колись могутнього створіння, точно не можуть завдати йому шкоди, про що він потім пошкодував. У той момент, коли слова народжувались з його вуст, з черепа мертвого коня вилізла отруйна змія, яка вкусила Олега Віщого за ногу. Через три дні його не стало.
Точна дата смерті князя Київського невідома, як і його дата народження. Однак історики прийшли до одного знаменника, що загинув Олег між 912 та 922 роками. Перша дата відштовхується від його могили, яка розташувалась на Щекавиці. А друга — за літописами, однак похований князь, згідно з ними, на околицях Ладоги.
Кожна історична постать, яка існувала тисячі років тому, не може мати точного підтвердження, а тим паче її історія. На жаль, історики відштовхуються від письмен, які були написані дуже давно й не факт, що вони не прикрашені самим письменником. І, звичайно, археологічні знахідки, які також не можуть розповісти всю історію життя людини, яка довгі тисячоліття пролежала в очікуванні на знахідку.
Однак відштовхуючись на знання, які ми маємо про князя Київського Олега Віщого, можна зробити висновок, що завдяки йому місто отримало економічний та торговельний розвиток. Це було стартом для подальшого покращення життя мешканців.
На його честь назвали вулицю, яка розташована у Шевченківському районі й має назву Олегівська, отримана вона у 1869 році. Також місто Кременчук має провулок Князя Олега, а у місті Переяслав на його честь звели пам’ятник.
Кожен повинен знати історію свого міста, знати легенди й міфи, які з ними пов’язані. Звісно, у сучасному світі є інтернет, де можна знайти велику кількість інформації про будь-кого, хто цікавить. Але це не означає, що жителі столиці не повинні знати якісь найменші деталі про давніх правителів, які звели це місто й дали йому можливість процвітати сотнями років. Завдяки їм ми маємо те життя та місто, яке кожного дня дивує своєю красою та витонченістю. Історія потрібна, щоб вчитись на помилках пращурів, а вона, як відомо, має звичай повторюватись.