За всю історію війн Київ кілька разів навідували німці. Про жахливі наслідки окупації в часи Другої світової важко забути. Багато біди та багато втрат принесли за собою до Києва. І навіть бажання якось налагодити життя в окупованому Києві не нівелює тих жахливих подій. Але мало хто знає, що в певний період австрійсько – німецька армія стала визволителями Києва від більшовиків та їхньої влади. Тому сьогодні будемо намагатись розібратись ким в певний період були німці для киян, друзями, які прийшли допомогти, або ж окупантами, які хитрістю намагались підкорити Київ. Далі на kyivyes.
Прихід німецьких військ
1 березня 1918 року німецькі війська разом з українськими почали займати Київ, з боку Подолу та Боярки. Звісно першими до Києва зайшли українські війська під керівництвом отамана Івана Горемики – Крупчинського. Згодом, над містом з’явився німецький дирижабль, до столиці почали прибувати ешелони з німецькими солдатами. В цей період в Києві панувала досить напружена атмосфера. В цей період столиця отримала три напрями влади: українську, німецьку ну і звісно Київська міська дума під керівництвом тодішнього голови Євгенія Рябцова. Відносини між трьома владами були не упорядковані, але війська були напоготові, здається достатньо було однієї іскри, щоб на вулицях розпочались криваві сутички.
Вже на другий день, навколо міста було зосереджено велику кількість німецьких військ, приблизно до 60 тисяч осіб. Вхід німців у Київ супроводжувався парадом. Після завершення параду, німецькі війська разом із командуванням розмістились у квартирах та казармах, які були зарезервовані наперед. Це свідчило про те, що представники німецької армії були поінформовані стосовно житлового фонду міста. І тільки після того, як більша частина військ перейшла Дніпро і почала свій рух на лівобережну Україну, напруження в столиці почало зменшуватись.
Нові порядки
Після того, як німецькі війська рушили далі, в Києві лишилась виключно залога, яка взяла на себе функції поліції та патрулювала місто. Згодом вони отримали підкріплення у вигляді полку українських січових стрільців, які було сформовано в Києві.
В Києві та на приміських територіях було розміщено німецький резервний корпус. Що цікаво, що увесь цей підрозділ мав кодову назву «Київ». З приходом німців до столиці, було встановлено і нові порядки. В першу чергу військові почали залучати до роботи населення. Наприклад, жінок легкої поведінки було залучено до миття вокзалу та перонів. Також змусили двірників працювати активніше. Також вже за перший тиждень було виловлено кілька десятків квартирних та кишенькових злодіїв. Було навіть введено демонстративне покарання, по всьому Києву німці розклеювали оголошення, в яких пропонували містянам подивитись на публічний розстріл злодіїв у Царському саду. Такий підхід настільки вплинув на мешканців міста, що злочинність майже пропала.
За досить короткий час німецька армія провела в Києві телефонні та телеграфні дроти. Також в Києві з’явились таблички з назвами вулиць. Завдяки німцям в місті почали працювати електростанції. Навіть вдалось домовитись про постачання нафти для їх роботи з Галичини. Відновлення електропостачання, дозволило знову запустити трамваї та водогін. До речі, німці сплачували за проїзд в трамваї на загальних умовах, половину сплачували лише ті, хто їхав на задніх майданчиках. Також було підготовлено план Києва. З часом запрацювала і пошта, це дозволяло отримувати німецькі та австрійські газети та дізнаватись останні новини, а не вірити лише чуткам.
Німецькі патрулі продовжували ходити містом, до того ж вони слідкували не лише за тим, щоб не було скоєно злочинів. Також такі патрулі слідкували і за чистотою вулиць, тому досить часто вони примушували домогосподарок прибирати на подвір’ї і вчасно вивозити сміття. Дуже важливо зауважити, що кияни не зазнали від німців грабунків чи принижень, на відміну від присутніх до цього більшовиків.
Кияни досить довго дивувались, що вільні від служби німці увесь час проводили на базарах скуповуючи продукти. Вони надсилали їх додому. В перші дні німці їли сало навіть не нарізаючи його на шматки і без хліба.
Поява німців в Києві додала киянам нових грошей – з’явились німецькі марки та австрійські крони. Що важливо, що всі пропозиції по покращенню міста, знаходило в німецького керівництва відгук. Наприклад, вулиці почали викладати бруківкою, почали освітлювати місто за допомогою електрики тощо. Так Київ почав перетворюватись на європейську столицю з різними установами та міністерствами.
Вплив великої політики
Німці та кияни досить добре співіснували один з одним, допоки велика політика не почала втручатись це спокійне життя. Сталось це у 1918 році. Через нестачу власних сил, УЦР запросила німецькі війська для звільнення України. На жаль втримати ситуацію під контролем УЦР не вдалося. Тому стався військовий переворот, який змінив владу. Гетьманат кияни сприйняли досить схвально. Як тільки було встановлено владу Скоропадського Київ перетворився на столицю імперії. На вулицях можна було побачити банкірів, відомих людей, підприємців тощо. Всі вони рятуючись від більшовиків приїхали до Києва. Місто почало наповнюватись різноманітними автомобілями, тоді почали з’являтись перші в Києві затори. Німці виступили в ролі регулювальників, контролювали це питання на свій лад. Життя в місті знову почало налагоджуватись, також прокинулось і культурне життя, активно відкривались театри ресторани та кіно салони. Влітку на Трухановому острові збудували роздягальні, щоб кияни мали змогу відпочивати біля водойм, та навіть купатись. На жаль, спокійне життя тривало недовго. 6 червня сталась страшна трагедія, прогриміли вибухи на складах пороху та боєприпасів, що знаходились на Звіринці.
Кінець спокійного життя
Цей вибух створив нові проблеми для міської думи, біженці, які втікали від більшовицького режиму порушували питання про житло, а тут ще треба подбати про кілька десятків родин, які через вибухи втратили майно. До того ж пожежа показала слабкі місця пожежної служби в Києві. Через цю ситуацію почали навіть розробляти лан закупівлі пожежних авто в Німеччині, і знову німецькі військові прийняли в цьому активну участь, щоб якнайшвидше допомогти Києву.
Але не встигло місто оговтатись від пожежі, сталась жахлива подія. Було вбито фельдмаршала Германа Айхгорна та його ад’ютанта. Як тільки ця звістка поширилась містом, воно спорожніло. Всі мешканці поховались по підвалах та сховищах побоюючись, що німці почнуть мститись та обстрілювати місто, але цього не сталось. Через певний час по всій Україні розпочинаються повстання залізничників, на Київщині відбувається повстання селян. Відношення до німців почало змінюватись. Наприкінці літа в Києві чулись постріли та гуркіт вибухів, повернулись воєнні будні. Почали ширитись чутки, що німці вбивають селян та відбирають продукти. Селян на базарах дійсно майже не було, почала виникати проблема з хлібом, хоча інші продукти можна було придбати взагалі без проблем. 9 листопада Києвом почали ширитись чутки про те, що імператор Вільгельм зрікся престолу, через що у місті почались протести. Ця інформація підтвердилась зі свіжих отриманих газет. Німецькі солдати почали мітингувати. Досить швидко було досягнуто перемир’я, основною умовою якого було повернення німців додому. В цей же період київська рада прийняла рішення, що німці не можуть втручатись у внутрішні справи України і мають потроху повертатись на батьківщину. Виведення німецьких військ планувалось в кілька етапів. Безпеку цієї операції гарантувала Директорія, за умови, що німці не будуть втручатись в боротьбу між Територією та Гетьманською владою.
В цей же період почався наступ радянських військ, кияни ставили питання чи продовжать німці допомагати в обороні, але отримали негативну відповідь, до того ж було підписано домовленість про невтручання у внутрішні конфлікти. До того ж офіційно нападала не радянська Росія, а радянська Україна. Остаточно німці залишили територію України в березні 1919 року.
Києву пощастило побути в дружніх стосунках з Німеччиною, та відчути певні корисні для міста нововведення. Тому такі стосунки можна назвати лояльними. Єдине, чого прагнули німці знаходячись на території України, це щоб українці жили за законом.