За всю історію існування виборів міського голови, кияни задумувались над питанням, чи не підведе обрана людина, чи стане місто ще більш розвиненим тощо. З моменту впровадження Магдебурзького права, а також після його анулювання виборча система постійно змінювалась, щоб запобігти корупційним схемам. Але за всі часи, серед кандидатів і тих, хто мав можливість посісти посаду керманича міста був єдиний чоловік, якого всі вважали безхарактерним, але найбільшу користь місту приніс саме він. Хто ж це, читайте далі в нашому матеріалі на kyivyes.
Вміння знаходити спільну мову
Невелика біографія, що відкрита в загальному доступі говорить про те, що Степан Сольський народився на Волині в родині бідного священника. Згодом переїхав до Києва де закінчив Київську духовну академію. До речі, після свого навчання він залишився викладати, та отримав статус професора. Деякі історики вважають, що його добрий характер, виховання та навчання дуже вплинули на його долю, оскільки за свої людські якості його було обрано до міської київської думи в 1870 році.
На той момент посаду міського голови займав Густав Ейсман. За спогадами киян він був досить деспотичною людиною, і нормальне ставлення мав лише до тих людей, хто намагався йому догодити та прогнутись. Розуміючи це, Сольський ніколи не сперечався з ним. В моменти, коли Ейсман починав негативно відгукуватись та кричати в бік своїх підопічних, Сольський завжди починав розповідати про те, що торговки на базарі так хвалять Густава, що вважають його найкращим захисником для них. Чомусь саме ця фраза магічно діяла на Ейсмана, він одразу заспокоювався і повертався до повсякденних справ.
Якимось дивним чином Степан Сольський міг знайти мову з будь-ким. Мав він і хороші стосунки з наступним міським головою – Іваном Толлі. Іван був досить грубою і самозакоханою людиною.
Коли ж в 1887 році Степан Сольський сам став міським київським головою, його талант знаходити спільну мову дуже допомагав йому в роботі з різними партіями та політиками. За свій хороший і добрий характер Степан навіть отримав гумористичне прізвище серед журналістів міської преси. Називали його Поважай Поважайович.
Дипломатія Сольського
Його дипломатія була настільки правильною, а в деяких випадках обережною, що навіть увійшла в історію. За спогадами співробітників Сольський завжди намагався усі конфлікти припинити. Був період, коли між собою дуже сильно ворогували Яроцький і Екстер. Степан завжди слідкував за тим, щоб вони не нападали один на одного словесно. Яроцький заїкався, тому коли, в якійсь ситуації він говорив «е» Степан Михайлович одразу припиняв його виступ чи промову. Яроцький сердився і постійно допитував чому його промову було припинено, на що Сольський просто відповідав, що було сказано першу літеру, тому напевно Яроцький планував згадати Екстера в своїй промові.
Іноді його дипломатія ставила його в досить смішне становище. Коли він розмовляв з купцями про міські проблеми, завжди звертав увагу на те, що завдяки купцям місто має доходи на будівництво та розвиток, мотивуючи купців до виплати податків. Коли до розмови долучались купці-домовласники, Сольський активно перемикався на розмову про них, наполягаючи, що домовласники тільки й впливають на економіку.
До речі, про економічну складову. Сольський настільки розумно розподіляв бюджет, що за часи його керування в Києві з’явилась і каналізація, і електрика, і телефон і навіть трамвай. До того ж він розпочав будівництво гавані на Дніпрі, а також виділив кошти на будівництво міського театру. До речі, саме Сольський розпочав озеленення Києва, і дуже багато часу і коштів вклав в це. Також він звернув увагу, що деякі міські землі використовуються просто так і наполіг на тому, щоб самосели викупили землі в особисте користування.
Сольський також завжди намагався робити так, щоб всі витрати та його влада була прозорою для мешканців. Досить часто були ситуації, коли репортери писали сумнівні матеріали, тоді автори одразу запрошувались до кабінету мера, де вся інформація була підтверджена документами і тоді доводилось писати оновлений матеріал.
Що цікаво, що документи у міського голови були на все. Після будівництва пам’ятника Богдану Хмельницькому, він показав навіть квитанцію, що залишок, від коштів у розмірі 135 карбованців і 96 копійок було повернуто до міської казни. Містяни бачили, як змінюється Київ на краще, тому не мали навіть ніяких негативних підозр чи відгуків в сторону міського голови.
Сольський жив виключно на зарплату
Степан Михайлович не шкодував коштів для розв’язання всіх питань міста, проте за хвилину ставав жадібним, якщо мова йшла про виплату грошей генерал – губернатору Драгомирову. За що насправді Драгомиров Сольського і не дуже любив. Свого ставлення до київського мера він не приховував і навіть іноді підкреслював, запрошуючи Сольського на килим, де той міг чекати годину, а іноді навіть 2.
Щоб отримати якусь користь для себе мови бути не могло. Історики поговорюють, що Степан Михайлович більше навіть втратив, за часи свого керування. Так йому довелось відмовитись від заробітної плати професора в академії. Оскільки суміщати два напрямки було досить важко. Через це доходи родини були невеликими. Зарплата керманича міста складала всього 6200 карбованців на рік. Сольський не був мільйонером, як його попередники, він був звичайним домовласником, мав скромний будинок на вулиці Борисоглібській, але в ньому жила його велика родина. Отримуючи невеликі гроші, Сольський примудрявся ще доплачувати своєму секретарю і вкладати гроші в розвиток міста.
Одного разу навіть піднімалось питання про підняття зарплати, але Сольський знаючи, що багато людей раніше негативно реагували на такі ініціативи, попросив більше не порушувати це питання стосовно нього.
Мер, якого запам’ятали
Як відомо, за розпорядженням Сольського було впроваджено пожежне товариство, в його організації він брав безпосередню участь. Через що і став його почесним членом. Через 3 роки було відведено землю для будівництва приміщення для товариства. В фундамент вирішили покласти табличку з іменами людей, які брали участь в розвитку товариства. Але як виявилось про Сольського просто забули, його імені не було на тій табличці. Звісно тодішній мер Києва сильно засмутився. Це був перший раз, коли за все своє життя, він заплакав, хоч мужньо переносив всі приниження до цього моменту.
Але згодом все налагодилось, Сольського переобирали на посаду мера Києва аж 3 рази. Такої довіри містяни не виказували ні до кого. Навіть помер Степан Михайлович виконуючи свої службові зобов’язання. В цей день в міській думі піднімалось питання стосовно доброустрою Лук’янівського кладовища. Сольський активно дискутував на цю тему, а також намагався аргументувати, чому на це слід виділити кошти. Саме під час засідання міської думи в нього стався серцевий напад.
На похорон міського голови влада виділила 5 тисяч карбованців. В газетах писали про день похорону. Велика процесія рухалась від Хрещатика до цвинтаря, важко було сказати скільки там було людей, але здавалось, що попрощатись з мером вийшло все місто. По дорозі процесії світили електричні ліхтарі, всі магазини були зачинені, люди стояли з непокритою головою. Після його смерті, історики дізнались, що Степан Сольський був багатодітним батьком, і мав 8 дітей.
З часом київська влада задовольнила прохання небайдужих містян встановити меморіальну дошку на будинку, в якому колись жив Степан Сольський.