За всю свою довгу та тернисту історію Київ бачив чимало тих, хто хотів отримати шматочок київської землі, або ж посісти почесне місце й керувати містом. Деякі хотіли своїми вчинками лишитися надовго в пам’яті місцевих жителів. Але кияни з великим задоволенням руйнували монументи тих, кого не вважають і ніколи не вважали своїми керівниками. Натомість возвеличували письменників та поетів, людей, які допомогли Україні стати незалежною і сильною державою. Хто потрапив під важку руку руйнування, читайте далі на kyivyes.
Миколу Першого замінили Кобзарем
Монумент царя російського, Миколи Першого сприймався досить неоднозначно. З одного боку його запам’ятали, як того, хто придушив повстання декабристів. З іншого ж, він все ж таки додав свою долю в розвиток Києва. Тож столична влада в свою чергу вирішила його вшанувати. Збудувавши для нього пам’ятник в знак вдячності за багато культурних та важливих об’єктів, серед яких і університет Святого Володимира, нині Національний університет імені Тараса Шевченка.
Що цікаво, що перед будівництвом київська влада оголосила конкурс, на якому перемогу отримав Матвій Чижов. Тоді влада міста сказала, що його робота не підходяща, через що було організовано другий конкурс, на якому знову переміг Чижов.
Саме так, в університетському сквері з’явилася бронзова фігура Миколи Першого. Вона стояла на великому мармуровому монументі з усіх боків оточеному чарівними барельєфами з зображенням університету, Першої гімназії та Ланцюгового мосту. 21 серпня 1896 року відбулось урочисте відкриття. Але проіснувала ця скульптура недовго, вже у 1920 році, більшовики відправили фігуру царя на переплавку, залишився лише мармуровий постамент. Досить довго вирішувалось, хто займе місце царя. Спочатку пропонували встановити Леніна, втім в 30-х роках демонтували і постамент, а вже в 1939 році на цьому місці було встановлено пам’ятник на честь українського художника і письменника Тараса Шевченка. До того ж він деякий час був працівником університету.
Довге будівництво та коротке життя
В 1911 році в Києві планувалось велике та урочисте святкування з нагоди 50-ти річчя відміни кріпосного права. До цієї події керівництво міста вирішило готуватись заздалегідь, том у вже в 1903 році почали думати про спорудження пам’ятника Олександру Другому. На фінансування цього проекту кошти виділялись з міського бюджету, тому суперечки навколо цього монументу точились досить довго. Також довго не могли прийняти рішення яким саме має бути пам’ятник. Було вирішено оголосити конкурс. Основною умовою було те, щоб вартість проекту не перевищувала 150 тисяч карбованців. Але конкурс так і не відбувся, оскільки київські керівники знову змінили своє рішення і вирішили запросити московського скульптора Олександра Опекушина. Мотивація була проста, він же створив пам’ятник Олександру Другому в Москві. Опекушин навіть встиг створити модель і зменшити вартість проекту до 46 тисяч карбованців, але знову рішення було змінене.
Тепер основним питанням стала оригінальність скульптури, оскільки київська влада вирішила, що Київ достойний мати оригінальний постамент, який не буде схожий ні на той що в Москві, ні на той що в Одесі. Тому було оголошено міжнародний конкурс, переможцем якого став скульптор Етторе Ксіменеса. Відомий київський архітектор Іполит Миколаїв відповідав за спорудження постаменту для пам’ятника. Звісно не обійшлося і без перевищення бюджету, тому нестачу у розмірі 50 тисяч карбованців покривали зі своєї кишені київські меценати.
Все ж таки урочисте відкриття відбулося, але пам’ятник проіснував недовго. У вересні 1912 року студент облив цей монумент чорною фарбою, а 8 квітня 1919 року фігуру царя Олександра Другого скинули, і поставили замість нього фанерного Червоноармійця.
Петро Столипін в Києві
Після того, як відбулось офіційне відкриття пам’ятника Олександру Другому в оперному театрі було смертельно поранено Петра Столипіна. В Києві знову виникла термінова потреба зводити пам’ятник відомому політичному діячеві. Автора вирішили не шукати, звернулись до того ж скульптора, з яким створювали і пам’ятник цареві. Що цікаво, що скульптор бачив Столипіна лише один раз і в момент замаху. Напевно цей факт так вразив італійця, що той вирішив працювати безкоштовно.
Спочатку київська влада хотіла зводити монумент навпроти театру, але вдова загиблого була категорично проти. Тоді для розміщення пам’ятника обрали інше місце. Його звели на Майдані Незалежності, тоді це була Думська площа. 6 вересня 1913 року відбулось відкриття. Через 4 роки після відкриття пам’ятника, Столипіна звинуватили в захисті самодержавства, тому його монумент було винесено вирок – стратити. Навіть побудували шибеницю, щоб демонстративно повісити пам’ятник.
Пам’ятник Сталіну в Києві
Червоноармієць з фанери недовго протримався на місці пам’ятника Олександру Другому, тому на тому місці вирішили збудувати монумент вождеві. За свідченнями мешканців міста, пам’ятник Сталіну з’явився ще до початку Другої світової війни. Але в 1941 році під час німецької окупації Києва цей монумент було зруйновано фашистами. В 1944 році пам’ятник з’явився знову. Київські газети тоді писали, що кияни, будинки яких було звільнено від загарбників, не відбудовують свої помешкання а возвеличують найбільшого полководця в історії людства. Київська влада планувала зробити пам’ятник ще величнішим, тому навіть перейменували площу інтернаціоналу на площу Сталіна. В 1956 році політичний курс змінився, і пам’ятник не робили вже величним, а просто демонтували. В той день на площі зібралось багато людей, які дивились на спроби демонтажу. Адже кілька разів трос обривався, а монумент залишався неушкодженим. Відомий письменник Віктор Некрасов, який знаходився на площі в цей момент потім писав, що померлі політики іноді бувають дивовижно живучими.
Пам’ятник Леніну на проклятому місці
Що цікаво, що найдовше в Києві прожив пам’ятник Леніну. Його знесли лише у 2013 році, відносно недавно і більшість киян пам’ятають цю подію.
Насправді, проектів для побудови пам’ятника Леніну було дуже багато. І всі вони були масштабними, величними і вражаючими. Для реалізації одного з проектів було знищено Михайлівській собор. Все ж таки монумент лідеру комуністів розмістили навпроти Бессарабського ринку. Таке рішення київської влади одразу зародило велику кількість гуморесок серед киян. Говорили, що вождь вказує дорогу у світле майбутнє, але обов’язково треба скупитись на ринку, перед тим як вирушити в путь. Але якщо чесно обране місце було не найкращим. Ще під час німецької окупації в Києві в 1943 році тут було побудовано шибеницю для прихильників Леніна, на які страчували людей. А в 1946 році на місці страт відкрили величний пам’ятник вождю. Досить довгий час вважалося, що цей пам’ятник має величезне історичне значення. А ще його було зроблено з дуже рідкісного матеріалу, карельського кварцу. До речі, цей же матеріал використовували для зведення Мавзолею в Москві. Монумент Леніну навіть було занесено до реєстру пам’ятників національного значення України, але вже у 2009 році його з цього реєстру було вилучено.
А вже 8 грудня 2013 року пам’ятник Леніну було офіційно повалено а потім і зруйновано. Це було початком повалення Ленінів по всій Україні. Руйнація пам’ятників вождю увійшла в історію України під неофіційною але досить цікавою назвою «Ленінопад».