Сьогодні заведено згадувати західних політиків минулого, як приклади чесності та моральну противагу нинішньому поколінню, котре все більше «дивиться в очі росії». Однак, ще понад 33 роки тому сталося те, що згодом прозвали на честь гастрономічної візитівки столиці. Далі на kyivyes.
Історія
1991-го року, в липні, тодішній американський президент Джордж Герберт Буш відвідав Київ та виголосив, написану на той час директоркою департаменту СРСР і Східної Європи Кондолізою Райз.
У майбутньому саме цю дипломатку називатимуть прикладом «яструбиної політики» щодо східної загрози, а її промови щиро лякатимуть російських пропагандистів. Однак в ті роки той текст асоціювався лиш з одним – котлетою по-київськи.
Того липня подружжя Бушів в дружній атмосфері пообідало з родиною Горбачових (як потім скаже американський лідер – саме на генсека американці покладали найбільші сподівання у збереженні спокою та стабільності в найбільшій державі світу), а згодом вирушили до Києва. Візит мав на меті зупинити відцентровані рухи в «країні рад» та уникнути «кровопролиття»
Бувши щиро наляканим перспективою повторення «югославського сценарію», пан президент почав своє звернення в українському парламенті (на той час, декларації про суверенітет було вже більш ніж рік) з заклику «відмовитися від суїцидального націоналізму». Саме так, керманич «світового поліцейського» називав прагнення до незалежності та дійсної реалізації всіх обіцяних демократичних прав та цінностей.
Американський президент щиро не міг зрозуміти, чому українцям та іншим поневоленим народам хотілося свободи. Він мисливим гіперболізованою версією історії про шахтаря, котрий в радіоефірі ратував за дешевий ковбасний рай.
Коли слова не значать нічого, якщо є ті, хто готовий діяти
Ті події ще довго не матимуть аналогів у історії відносин між нашими народами. На вулицях Києва кортеж Буша зустрічали обурені мітингувальники та представники «націонал-демократичного» табору. Чи не найпоширенішим гаслом тих часів стало: «Мільярди для СРСР – рабство для України».
У цьому реченні значною мірою і було втілено ту оцінку, яку український народ щиро давав співпраці між двома наддержавами. Американська допомога «колосу на глиняних ногах» не мала нічого спільного, навіть з суттєвими вливаннями європейських держав у «хвору людину Європи», Османів, століттям раніше – тоді інвестори переслідували власний фінансовий та геополітичний інтереси.
Американським політикумом в його пориві врятувати СРСР, а згодом і допомогти стати на ноги вже незалежній росії, керував лише страх.
З того часу сплинуло неймовірно багато найрізноманітніших миттєвостей, змінилися епохи та покоління. І Буш-старший, і Леонід Макарович Кравчук, і Михайло Сергійович Горбачов вже відійшли в інші світи. Єдине, що лишається незмінним – страх. Страх, котрий притаманний елітам, а не громадянам.
В ті дні, громадяни показали, що їм нічого боятися. І це було уроком для американських політиків. Коли вони, кількома тижнями пізніше, дивилися на власні політичні мапи світу, єдине, що їм лишалося – хіба взяти маркер та викреслити неіснуючого «партнера». Шкода, що до зараз багато з них цей урок призабули.