Як усім нам відомо, День Незалежності України ми святкуємо 24 серпня, вже протягом 33-х років. Але мало хто пам’ятає, що перший день Незалежності святкували в Києві не в серпні, а в липні 1991 року. Але не варто забувати і про складні, буремні часи руху до цієї незалежності. Покоління українців виборювали свою волю та свободу і щоразу доводили, що ми нація, яка не здається. Як саме виборювали незалежність, коли за неї голосували і як святкували вперше на Хрещатику, далі в нашому матеріалі на kyivyes.
Подія не в той день
На початку 1990 року розпочався великий парад суверенітетів, було запущено процес коли республіки Радянського Союзу почали проголошувати себе суверенними та незалежними. Україна також була в рядах тих, хто прагнув далі йти своїм шляхом і не жити за чиїмись правилами. Тому 16 липня 1990 року було винесено на засіданні Верховної Ради УРСР на голосування «Декларація про державний суверенітет України». В той час результати вразили тим, що майже всі депутати прийняли рішення одностайно. 335 осіб проголосувало «за» і лише 4 були проти. В стані легкої ейфорії та радісного настрою Верховна Рада в той же день підписала постанову, що 16 липня 1990 року – це день проголошення України незалежною. Постановою також було закріплено офіційне святкування дня Незалежності, тому вже в 1991 році на головну вулицю Києва вийшли тисячі українців. Свято було таким очікуваним, що партійні лідери перебували в розгубленому стані, адже не розуміли, як саме організувати таке свято і розробити для нього новий сценарій. Тому вирішили піти найпростішим шляхом та використали давно звичний шаблон, квіти до пам’ятника Леніну, урочисті збори в палаці «Україна» тощо. Але це свято дещо відрізнялось від радянських кальок. Того року на Хрещатику було проведено багатотисячний марш. Учасники маршу були вбрані виключно у вишиванки, а в руках несли не звичайний червоний, а яскравий блакитно – жовтий український прапор. Ввечері був навіть святковий концерт на Жовтневій площі. Так Україна вперше святкувала свій день Незалежності.
Цікавий факт того дня, концертну сцену було розміщено біля пам’ятника Жовтневої революції. Через кілька місяців після свята, Жовтнева площа отримала нове ім’я – Майдан Незалежності, а пам’ятник було демонтовано.
24 липня 1990 року
В 1990 році, а саме в липні, сталась ще одна надважлива подія для Києва і для всієї України. О 19 годині вечора над будівлею міської ради, вперше за 70 років було піднято національний синьо-жовтий прапор України. В цей день на Хрещатику зібралось понад 200 тисяч людей, щоб подивитись на цю подію особисто. В той вечір національний дух українців почав своє повне відродження.
У своїх згадках представники тодішньої влади розповідали, що вийти в той день на Хрещатик було велетенським ризиком, адже радянська влада могла вдатись до провокацій, арештів та збройних розгонів. Біля міської ради чергували ОМОНовці, на даху навіть було кілька снайперів. Комуністична партія будь-якими методами прагнула зупинити підняття прапору. Але люди все одно приходили, оскільки дізнались про цю подію з листівок та оголошень по радіо.
Що цікаво, прапор який піднімали над міською радою, спочатку освятили біля Софійського собору. Організатори хотіли нагадати про спадкоємність від Київської Русі. Після цього прапор пішою ходою було доставлено до міськради, біля якої велика кількість мешканців та гостей столиці співали «Ще не вмерла Україна». Ця подія стала ще одним символом повернення України до незалежності.
Акт проголошення незалежності
Не встигла столиця відійти від святкування дня Незалежності, як до Києва вже завітав президент Америки – Джордж Буш старший. Він виступив з промовою, та наголосив на тому, що треба відмовитись від «самогубного націоналізму». Що цікаво, що свою промову він назвав «Котлета по-київськи». Звісно промову американського президента вислухали з повагою, але не дослухались. До того ж під час свого виступу Буш натякнув, що США не визнає повної незалежності Україні та і далі буде підтримувати стосунки з офіційною Москвою.
Цей виступ відбувся у Верховній Раді в Києві 1 серпня, а вже 18 серпня в Москві почали набирати обертів ті події, які згодом увійшли в історію і мали досить неприємну назву «Серпневий путч».
Леонід Кравчук в цей час приймає доленосне рішення, споглядаючи за проблемами в Москві. 24 серпня 1991 року Кравчук приймає «Акт про проголошення незалежності».
В той період Леонід Кравчук був головою Верховної Ради і свою позицію стосовно акту він пояснював тим, що його рішення в першу чергу стосується Україні та українського народу, і страшна небезпека, яка могла б нависнути над Україною через події в Москві 18 серпня, спонукала його до прийняття такого рішення.
Але проголошення акту незалежності хоч і було важливим кроком, але не вирішальним. Оскільки фінальне рішення все одно мав приймати народ. Тому було призначено референдум у грудні.
Важливий референдум
1 грудня 1991 року було назначено всеукраїнський референдум. В цей же день були й вибори президента. З референдумом було досить просто, оскільки питання було всього одне «Чи підтримуєте ви акт проголошення незалежності України?» і всього 2 відповіді так або ні. А от організація виборів мала певні складності. Спочатку виявилось, що очолити незалежну Україну хоче 90 осіб. Для участі у виборах, кожен з них мав зібрати хоча б 100 тисяч підписів на свою користь. Тому з 90 осіб залишилось всього 7, а в день виборів брали участь лише 6. Олександр Ткаченко в останній момент зняв свою кандидатуру.
Неймовірна шістка, яка прагнула взяти участь у виборах була наступною, Леонід Кравчук висувався як незалежний кандидат, з такою ж політикою йшов і Ігор Юхновський. В’ячеслав Чорновіл представляв партію «Народний рух України», Левко Лук’яненко був представником «Української республіканської платформи». Народна партія України висувала Леопольда Тябурянського, А партію демократичного відродження представляв Володимир Гриньов.
1 грудня явка на виборчі дільниці була показовою, проголосувати прийшло 84 відсотки, це приблизно 32 мільйони. Результати референдуму також приємно здивували. Понад 90% всіх українців, які відвідали референдум проголосували за проголошення акту незалежності. Найбільше цю ідею підтримала Західна Україна, Івано-Франківська та Тернопільська області. А от найменше прагнули змін в Криму, там проголосувало всього 54 відсотки за.
Стосовно президентських виборів, зрозуміло що переміг той, хто висунув на голосування важливий історичний акт. Перемогу здобув Леонід Кравчук, набравши майже 62 відсотки голосів. До речі, цей результат досить довгий час був одним з рекордних.
Так Україна за один день здобула незалежність і керманича. 20 лютого 1992 року в стінах Верховної Ради було прийнято нову постанову, яка стосувалась оновленого Дня Незалежності України. Ця постанова закріпила новий день святкування дня Незалежності – 24 серпня.
Ще був один цікавий факт в цій історичній події. Польща та Канада змагались між собою, хто перший визнає незалежність України. Перемогу у цих «змаганнях» здобула Польща. Вже 2 грудня 1991 року вони надіслали відповідну ноту. Цей документ було надруковано з великою кількістю помилок, їх навіть не стали виправляти, щоб встигнути першими привітати з цією подією. Канада також визнала незалежність України 2 грудня, але на кілька годин спізнилась.