Як відомо, відбудову Києва частково почали ще у 1944 році. Основним ресурсом будівництва були військовополонені німці. Реконструкція міста починалась з головної вулиці, з Хрещатику. Навіть було оголошено великий конкурс з фінансовою винагородою. І хоч архітектори прагнули створити вулицю на європейський манер, голова Кремля того часу не дуже заохочували такі бажання. Окрім цього треба було відбудувати і зруйнований житловий фонд, щоб людям було де жити. Оскільки на період завершення війни, в Києві було знищено майже 39% житлових будинків. Тож як почалась відбудова міста? Далі на kyivyes.
Життя киян в післявоєнний період
Своїми згадками про ті складні часи ділився в своїх спогадах Петро Шелест. У 1950 році його перевезли з Ленінграда, на посаду директора авіаційного заводу, а згодом він очолив ЦК Компартії України з 1963 по 1972 роки. Не дивлячись на високу посаду, отримати житло було важко. Тільки через два роки після свого переїзду до столиці, він зміг дихати з полегшенням, оскільки переїхав до свого житла. На ті часи, в післявоєнному Києві навіть керівники підприємств не мали квартири чи кімнати.
Влада ж в першу чергу ставила за мету відновити більшу частину житлових будинків та дати містянам можливість переїхати з холодних бараків. Тому про архітектурне будівництво спочатку мови не було. Тому намагались відновити ті коробки, які хоч якось були придатні для будівництва.
З харчами також було складно. В магазинах все по картках, порції мізерні, а на київських базарах за харчі просили неймовірні гроші. Доводилось їздити в область, а іноді навіть в інші міста, щоб придбати продукти за більш-менш нормальними цінами. Таку розкіш звісно могли дозволити собі ті, хто мав автомобіль. Іноді навіть складали список з сусідами, щоб привезти не лише для своєї родини, а й для друзів та родичів. Такий період тривав майже 7 років після війни.
Вдома і стіни гріють
Головним архітектором Києва, у післявоєнний час було назначено Олександра Власова. Саме під його керівництвом було відбудовано велику кількість споруд у місті. В 1946 році, він зробив дуже важливу заяву, що будь-яка «коробка» яка може бути відбудована, має бути відбудована. Для розуміння «коробкою» називали 4 стіни, які збереглись під час вибуху. Не відомо чи це була його особиста думка, чи міська влада транслювала свої ідеї через архітектора, але як показує практика, саме такого формату будівництва він дотримувався. Що цікаво, що майже будь-яку «коробку» вдавалось відновити. Іноді навіть реконструювали об’єкти з пошкодженим фундаментом та перекриттями. В першу чергу почали відновлювати будинки у центральних кварталах Києва.
Під час реконструкцій вдавались до різних методів збільшення житлової площі. Так, наприклад, у тих будинках, які до війни були прибутковими, почали робити перепланування, таким чином з’явились комунальні квартири. На жаль нові інтер’єри не завжди були зручними для мешканців. Ще у 1930-х роках архітектори подавали проекти про зміну прибуткових будинків, а саме створити одно та двокімнатні квартири для родин. Вже у повоєнні роки комуналки перетворювали в менші квартири з окремими санвузлами. Для розподілу великих квартир досить часто вибивали ще одні двері на сходову клітку і навіть створювали додаткові коридори. А пожежні виходи перетворювались на ще один під’їзд.
Відновлювали не лише коробки, а навіть будинки в яких деякі секції були зруйновані. Але не всі будинки підлягали такій реконструкції, деякі доводилось лишати без нових чи додаткових секцій.
Хрещатик
Плани відбудови центральної вулиці Києва сильно відрізнялись. Тут не відбудовували коробки, хоча після війни їх лишилось чимало, особливо між вулицею Інститутською та Європейською площею. Звісно ступінь пошкоджень будівель майже не відрізнявся від інших районів міста, десь вціліло все, а десь навпаки лишилась тільки коробка. Наприклад, у будинку оборони, що знаходився на Європейській площі вціліли навіть двері. Тож велику кількість зруйнованих будівель просто розібрали. До того ж ще до війни план оновлення та будівництва міста передбачав розширення дороги для транспорту, тому руйнування Хрещатика розглядали ще й як можливість впровадити в життя цей довоєнний план. Крім того, Києву як столиці УРСР потрібно було мати більш пристойний та ошатний вигляд. Тому для нового будівництва знесли навіть ті споруди, які були придатні для відновлення. Через перебудову Хрещатик втратив багато цінних об’єктів, але жертва була свідомою. Також під час війни було втрачено перший київський хмарочос, який мав 12 поверхів. Його було підірвано ще в часи німецької окупації, проте вибух не зруйнував будівлю повністю. Та під час перебудови було вирішено, що залишки треба знести. Згодом, на цьому місці з’явиться гот ель Україна, який і досі радує око киян.
Аварійна локація
Після війни відбудовувати місто треба було дуже швидко. Але ще треба було обов’язково зробити так, щоб нова архітектура була красивою та виразною. Щоб значно прискорити процес будівництва архітектори розробляли десятки проектів, малоповерхових будинків. Що цікаво, що авторство таких проектів іноді помилково приписували військовополоненим німцям. Це хибне судження виникло лише тому, що німці дійсно брали участь у відбудові Києва, але виключно як робоча сила. Малоповерхові будинки будували ще й тому, що для цього не потрібна була спеціальна чи важка техніка. Щоб зробити їх більше привабливими, подекуди додавали карнизи або декорували вхідну частину будинку. Єдине над чим залишалось подумати, це те, як будувати красиво, швидко при нестачі матеріалів та фінансування.
Цегла в післявоєнні роки була в дефіциті, тому досить часто для будівництва використовували шлакобетон. За своїми характеристиками він був схожий на цеглу, але коштував значно дешевше і сировини для його виготовлення вистачало. Зі шлакобетону масово забудовували лівий берег Києва. Такі будинки можна побачити на Новій Дарниці, а також на Чернігівський. Ці будівлі досить довго не вважались культурною спадщиною, хоча мали досить привабливий вигляд. Але з часом шлакобетон почав руйнуватися, що впливало і на загальний зовнішній вигляд всього кварталу. У 80-х роках такі квартали планували знести, щоб на їх місці збудувати висотні будинки. Але у 2000 році багато будинків в цих районах набули значення пам’яток архітектури. З 2003 року все ж таки почали потроху зносити будинки в Аварійному селищі, а ті що й досі залишаються стояти знаходяться в досить аварійному стані і майже не придатні для життя.
Висновок, який можна зробити, що малоповерхові будинки, чудовий варіант для швидкої та дешевої відбудови міста. До того ж не потрібне використання спеціальної техніки. Крім цього візуально, такі квартали досить привабливі. У різний період відбудови Києва можна було отримати кілька важливих уроків. Наприклад, що пошкоджені та частково зруйновані будівлі можна швидко відновити, маючи це за мету. В той самий час, воєнні руйнування дали можливість розв’язувати деякі проблеми перебудови вулиць та кварталів, які досить довго планувались до початку Другої Світової. У будь-якому випадку, після Другої Світової архітектура Києва стала більш привабливою, хоча не варто забувати якою ціною і якою кількістю людських життів.