Одним з найбільш трагічних і страшних періодів в історії Києва була німецька окупація. Вона тривала 778 днів із 1941 по 1943 року. За цей час більшу частину міста було повністю знищено — людей та інфраструктуру. Це назавжди залишило негативний слід в минулому та стало початком для формування іншого політичного режиму та умов життя киян. Що тоді відбувалося, які військові втрати зазнали наші захисники заради перемоги і як відбувалося звільнення міста далі на kyivyes.
Вторгнення німців до Києва та евакуація населення
Коли німецькі війська вже наближалися до столиці, розпочалася евакуація. Першими звідси виїжджала радянська влада. За їхнім наказом було організовано кілька евакуаційних пунктів. Насамперед виїжджали співробітники міської Думи зі своїми сім’ями, артисти театрів та робітники, яких вирішили відправити працювати на заводи за межі України — Росію та Центральну Азію.
Вони забирали з собою техніку та продукти. А те, що не вдалося взяти з собою, — топили у Дніпрі. Скоріш за все саме тому, щоб не віддати німцям, але незабаром це спровокувало голод у місті.
19 вересня 1941 року до Києва увійшли війська німецьких окупантів. На той момент тут залишалося 400 тис. громадян, близько 200 тис. пішли на фронт, а 300 тис. було евакуйовано. Після початку евакуації спершу залишалися порожніми будинки, а потім цілі квартали. Також були й ті, хто не встиг чи не захотів їхати і вирішив перечекати війну в Києві.
Мародерство у Києві: як виживали люди в період німецької окупації?
Після вторгнення німців Київ став повністю безконтрольним містом. Годинник почав показувати час по Берліну, а люди звикли жити за новим графіком. Одним із перших наказів радянської влади було дотримуватися комендантської години з 18:00 до 5:00. У цей час було заборонено виходити на вулицю. Порушників затримували та розстрілювали.
Кияни розуміли, що це скоро не закінчиться, тому почали грабувати магазини, намагаючись запастися речами та продуктами. Вони забирали все, що бачили. Воду пили з Дніпра або колодязів, а як джерело світла використовували газові лампи і лягали спати з настанням вечора. Доходило до того, що деякі жителі планували надалі обмінювати товари на їжу. За декілька днів воно кардинально змінилося. У повітрі було багато диму, а навколо ставало дедалі більше зруйнованих частин будівель.
Наприкінці 1941 року магазини були доступні лише для німців, а кияни виживали виключно завдяки мародерству та ринкам на Подолі, Львівській площі. Також у місті працювали базари. Люди приносили туди скатертини, простирадла і навіть фіранки. Бувало, що з дому вже не було чого виносити.
Підрив та руйнування головної вулиці міста — Хрещатика
За спогадами киян німці заходили до Києва тихо. Проти них не було великого опору. У перші дні вони розвісили на вулицях оголошення про збір євреїв, яких пізніше розстріляли в Бабиному Яру. Також з’ясувалося, що перед тим, як залишити Київ, радянська влада замінувала Хрещатик.
На 3-й день окупанти підірвали велику частину об’єктів, які там знаходилися. Коли відбувалися вибухи, загинуло більше киян, аніж німців, а також були зруйновані цінні пам’ятки архітектури. Через це у 1950-х почала реконструкція Хрещатика.
Німецький режим у Києві
Під час німецької окупації єдиним транспортом у центрі та інших районах Києва залишався трамвай. Відомо, що всі автобуси ще до війни відправили на фронт, а тролейбуси не курсували через відсутність електрики. Тоді німецька влада встановила тут правило — платити за проїзд повинні лише городяни. Проїзд для киян коштував 5 карбованців, а для німців був безкоштовним.
Щоб зменшити вплив радянської влади на киян, німці почали забирати у них радіоприймачі. Їх відвозили до пункту збору — магазину «Дитячий світ» на Хрещатику. Після захоплення влади у Києві вони облаштували там свої контори, в яких кияни могли отримати документи та перепустки. А верхні поверхи було переобладнано у житло для німецьких офіцерів. Також вони наказали вбити всіх голубів до кінця 1941 року. Нацисти не хотіли, щоб мирні громадяни використовували цих птахів для здійснення нелегального військового зв’язку.
Для покращення орієнтації у Києві німці почали перейменовувати вулиці та встановлювати таблички та дорожні знаки. Також на деяких будинках з’явилися великі плакати з картою міста, тому вже зовсім скоро можна було практично скрізь побачити фашистські підрозділи та техніку.
У 1941-1942 роках німці почали будувати нову переправу через Дніпро, оскільки перед евакуацією за наказом радянської влади всі мости було знищено. Нову дерев’яну конструкцію, яку було встановлено над річкою, було названо на честь першого німецького фельдмаршала та офіцера Вальтера фон Рейхенау.
Також нацисти змушували людей працювати і відкрили для цього заводи. Там не було обладнання, тож вони вимагали займатися не виготовленням нових матеріалів, а ремонтом військової німецької техніки. Кожна людина мала план роботи, а за її виконання отримувала зарплату. Але цих грошей ні на що не вистачало. За них можна було купити тільки 1 буханець хліба на місяць. Проте на роботу городяни ходили не заради цього. Якщо працівник не виконував план або не відмовлявся робити роботу, йому влаштовували допит. У найгіршому разі багатьох людей, у тому числі й дітей, відправляли працювати до Німеччини.
Страти та німецькі табори для полонених
За архівними даними в період окупації Києва загинуло сотні місцевих мешканців. Щодня відбувалися страти, наприклад, навпроти Бессарабського ринку постійно когось вішали. Також часто траплялися випадки, що людей могли розстріляти на вулиці. Це відбувалося навіть уночі, коли діяла комендантська година.
Найбільшою трагедією в історії міста стали розстріли у Бабиному Яру. Німці вбили там понад 100 тис. людей єврейської та ромської національності. А інших людей забирали до концтаборів. Вони були розміщені на території Києва. Там також траплялися випадки масових розстрілів.
Стан інфраструктури в окупованому Києві
Напередодні вторгнення німців до Києва сотні місцевих мешканців залишили свої квартири та поїхали якомога далі. Через це місто швидко стало пустим. Деякі люди залишали ключі двірникам, але вже в перші дні війни німці їх забрали і заселилися у вільні квартири. Вони надавали перевагу жити у гарних квартирах чиновників та вбитих євреїв.
Попри важкий період часу, у Києві продовжувалося культурне життя: працювали деякі театри, хорова капела, музична школа… Також залишалися відкритими зоопарк та ботанічний сад. У 1943 році у місті відбулися 2 виставки творів радянського мистецтва, які в основному купували німці. А ще у місті проводили спортивні змагання, особливо з футболу. Київські історики вже давно спростували заяви про репресії щодо спортсменів у ті часи.
Торгівля у місті частково зупинилася. Більшість магазинів було закрито. А ті, що продовжували працювати, обслуговували лише німецьких солдатів. До того ж у кияни не залишалося грошей, щоб щось купити. В обмін на їжу вони давали те, що було в їхніх квартирах.
Поки мешканці міста виживали, німці захопили владу в урядових установах та на вулицях у кожному районі. Поряд з багатьма будинками вони повісили німецькі прапори та залишили автомобілі радянських чиновників.