П’ятниця, 29 Березня, 2024

Київ в 1950-х: що розповідали про життя в столиці шпіони ЦРУ?

Історія Києва має таємниць та загадок, які далеко не всім відомі навіть у сучасні часи. Зокрема, вони пов’язані з повсякденним життям людей. Виявляється, що в середині XX століття вулицями міста ходили не лише кияни, туристи, іммігранти, а ще й американські шпигуни! Згідно з радянськими архівними документами, вони виконували місію «Секретно» та доповідали керівництву про те, що відбувалося в українській столиці. Докладніше про це на kyivyes.

Як виглядав Київ у 1950-х роках?

Під час Великої Вітчизняної війни місто сильно постраждало внаслідок вибухів та руйнувань. Тому після її закінчення тут почалося будівництво нових житлових кварталів і урядових будівель. Неочікувано для багатьох людей за рекордні терміни Київ набув нового сучасного вигляду. Про це писали американські шпигуни, які приїжджали сюди на розвідку. До кінця 1953 місто практично повністю відбудували. Крім того, він добре був освітлений у пізній час, а на вулицях були встановлені таблички з новими назвами вулиць.

У 50-х головна вулиця міста Хрещатик була такою ж широкою, а для дорожнього руху транспорту було створено четверо смуг. Тут знаходилося багато магазинів, житлових будівель та урядових установ. Здебільшого власниками квартир у центрі столиці були заможні та знамениті кияни. Серед них були актори, спортсмени, науковці, викладачі та держслужбовці.

На Хрещатику, Володимирській та Червоноармійській знаходилися пішохідні переходи. Тих киян, які переходили ці вулиці не за правилами, штрафували та могли навіть заарештувати.

Так само сучасно, як і все місто, виглядав залізничний вокзал. У його величезній залі було багато магазинів, в яких можна було купити журнали та солодощі. Шпигуни розповідали, що біля головного входу та з решти сторін вокзалу було багато міліціонерів. Для того щоб зайти до будівлі, треба було показати паспорт.

На чому їздили кияни?

У середині 90-х років у Києві вже була добре розвинена транспортна система. Люди могли вибрати, яким транспортом можна було доїхати до дому, роботи, навчального закладу чи будь-якого іншого пункту призначення. По місту їздили автобуси, тролейбуси, трамваї. Більшість з них мали біло-блакитний або червоно-синій кольори.

Також на дорогах Києва їздили радянські таксі та автомобілі. Найбільшого попиту серед них мали «Запорожці». Дуже популярними були «Жигулі» та «Москвичі». Найбільш представницькими вважалися «Волги», а найрозкішнішими — «Чайки».

Що слухали та читали жителі Києва?

У більшості київських багатоповерхівок було встановлено гучномовці (радіо). Через них здійснювалося мовлення програм СРСР. А от закордонних програм практично не було. Лише у кількох мешканців столиці гучномовці могли транслювати іноземні передачі.

Крім радіо, ще одним засобом поширення інформації в місті була преса. Здебільшого кияни читали газети. Найпопулярніша називалася «Відомості». Також мешканці міста часто купували видання: «Комсомольська правда» та «Червона зірка», «Правда».

Якими були кияни?

1953 року населення Києва становило 1 млн жителів, а наприкінці 50-х їх кількість збільшилася до 2 млн. 80 % з них були українцями і розмовляли рідною українською мовою, а решта — російською.

Переміщаючись містом, шпигуни помітили, що більшість киян негативно ставилися до євреїв, оскільки ті часто займали високі посади. Також мешканці міста не любили говорити про політику з незнайомцями та десь у громадських місцях.

Мешканці столиці ходили у гарному одязі простого крою. Класика, строгість форм та нейтральні кольори були основними особливостями їх речей. Найпопулярнішим місцем, де кияни любили приміряти та купувати одяг, був 6-поверховий універмаг у центрі міста. Його часто відвідували через зручне розташування та великий асортимент товарів.

Що було дефіцитом у Києві у 50-х роках?

Шпигуни помічали, що кияни часто скаржились на дефіцит товарів. Найчастіше на прилавках не було вершкового масла та багатьох інших молочних продуктів. Їх спочатку доставляли представникам влади та заможним мешканцям міста. А звичайним робітникам діставалася продукція найгіршої якості.

Багато товарів, яких не вистачало, продавали на чорному ринку за завищеними цінами. За законом, це було заборонено, але часто навіть міліціонери ігнорували це правило і купували продукцію за високою вартістю.

Яким було громадське харчування у місті?

Незважаючи на дефіцит деяких продуктів у магазинах, у Києві працювало багато закладів громадського харчування з великою кількістю смачних страв. Вони ділилися на 3 види: першого, третього та другого. Елітні ресторани найчастіше працювали у дорогих готелях. Заклади другого класу знаходилися на вокзалах, а до третього належали кафе та пивні.

Один із шпигунів одного разу зробив аналіз цін на різні страви у різних закладах. Виявилося, що ціни в ресторанах на вокзалах були на 15% вищими, ніж місцях харчування 1 класу, розташованих у готелях.

.,.,.,.