Міська влада Києва завжди була об’єктом невдоволення та пліток для мирного населення. Починаючи з ХІХ століття, найпоширенішою причиною цього була корупція. Маючи високі посади та повноваження, держслужбовці часто ними зловживали у власних корисливих цілях. Як наслідок, реформування системи міського управління стало неминучим на шляху до розвитку української столиці. Як чесні кияни боролися з корупціонерами та які з них увійшли до історії? Докладніше про це на kyivyes.
Зародження корупції в Києві або як міська скарбниця стала джерелом збагачення чиновників?
Протягом кількох століть у Києві діяло Магдебурзьке право — середньовічний кодекс міського самоврядування. Також його визнавали поляки та росіяни, оскільки він існував на територіях сусідніх держав. У такій демократичній системі були як позитивні, і негативні сторони. До останньої належала корупція. Понад 200 років тому до неї були причетні деякі міські чиновники та війт (староста) Києва — Федір Ходика. Бувши при владі, корупціонери недобросовісно виконували свої обов’язки та погоджуючись на вигідні для себе пропозиції з боку заможних киян. Окрім зарплати та інших доплат, вони знаходили різні способи отримання грошей з міської скарбниці, якими поповнювали свій гаманець.
На думку київського історика Івана Каманіна, корупція в місті розвивалася швидкими темпами через існування почесного товариства та їхні довічні права:
«Громадянин, вкотре обраний на громадську посаду (причому служба його завжди починалася з нижчих ступенів), поступово підвищувався на посадах, залишаючись у справі скільки хотів і міг», — сказав він, як пише kp.ua/kiev
У почесне товариство входили чиновники та їхні родичі, яких влаштовували на високі посади нечесним шляхом. Вони могли керувати справами міста до кінця життя, тому часто використовували свій соціальний стан заради отримання власної вигоди. Їм часто це вдавалося, але були винятки. Наприклад, масове невдоволення киян викликала недобросовісна діяльність міського старости Федора Ходика. Внаслідок цього відбувалося повстання і його втопили в Дніпрі.
Боротьба з корупцією у ХІХ столітті: перші спроби відновити справедливість
У мірі збільшення рівня корупції з’являлося більше громадян, які були незадоволені станом справ у Києві. Одним із противників недобросовісних держслужбовців був киянин Василь Кравченко. Починаючи з 1821 року, він наполегливо протистояв діяльності корупціонерів та прагнув усунути їх від влади. Зокрема, звертався зі скаргами до державних установ, у тому числі спілкувався з міністром внутрішніх справ. Крім цього, він добре знався на політиці. За його даними, староста Києва Федір Ходика та його корупційні послідовники привласнили собі понад 1 мільйон муніципальних грошей. На той час це був прибуток міста за 10 років!
Коли про це стало відомо, держслужбовці намагалися все заперечити. Щоб довести свою невинність, вони використали фальшиві підписи городян. Але цього виявилося замало, тому пізніше змінили тактику дій. Вони визнали себе винними у порушеннях та переклали відповідальність за деякі з них на померлого на той час війта Михайла Григоренка та інших покійників.
Ще один шанс продовжувати корупційну діяльність виник після смерті царя Олександра I, коли на трон зійшов його брат Микола. Зміна чиновників призупинила процес розслідування діяльності корупціонерів у Києві. Проте врешті-решт для них усе закінчилося трагічно. Микола не терпів безлад та корупцію в державній системі управління. В 1834 видав указ «Про перетворення управління міста Києва», створивши нову муніципальну систему. Після цього корупціонерів було покарано — їм було пред’явлено рахунок, який вони мали виплатити. Також їхня спільнота перестала існувати, як і схеми заробітку, які більше ніхто не зміг повторити.
Відновлення порядку та справедливості в системі міського управління
Боротьба з корупцією мала позитивний вплив на владу Києва. Після призначення на державні посади нових держслужбовців та створення законодавчих статутів значно скоротилася кількість корупційних злочинів та спроб незаконно отримувати гроші з міської скарбниці. Також цьому сприяло скасування Магдебурзького права. Замість нього 1870 року було прийнято Міську реформу, завдяки якій було удосконалено систему управління Києвом.
Зокрема, представникам адміністративних установ міста були призначені нові права та повноваження, яких вони повинні були дотримуватися. Але це не означає, що над ними не було жодного нагляду. У разі появи скарг киян будь-який дозвіл чи наказ з боку порушників міської думи підлягали скасуванню. Такий правопорядок у місті діяв до 1917 року, після чого систему міського управління знову була реформована.
Тим часом випадки виникнення корупції все-таки виникали. За потреби держслужбовців карали навіть без участі представників адміністративних структур. Мирні громадяни привселюдно скаржилися, якщо в Києві щось відбувалося незаконно. Наприклад, одного разу об’єктом для скарг став київський архітектор, громадський діяч та голова міської будівельної комісії Гаврило Позняков. Він купив ділянку та будинок на Трьохсвятительській вулиці поруч із муніципальним сквером. Потім він вирішив зробити з боку скверу вхід до будівлі поблизу. За таку незаконну ініціативу він був публічно оскаржений та змушений залишити нове місце проживання.