В історії Києва було кілька війн з Росією. Перша з них відбулася 1169 року. Бажання правити культурним, політичним та духовним центром Київської Русі призвело до того, що багато князів намагалися його захопити та здобути найвищі титули і право влади. З чого все почалось, як відбулась російсько-українська війна і до яких наслідків призвела далі на kyivyes.
Початок російсько-української війни: події, які призвели до штурму Києва
З давніх-давен Київ був найбільшим і найвпливовішим містом, де відбувалося регулювання державної діяльності у всій Київській Русі. Він переживав перемоги та тяжкі часи, у тому числі й спроби захопити владу. Одна з них сталася після смерті київського князя Мстислава Великого, сина Володимира Мономаха. Внаслідок цього поступово почався розпад держави та боротьба за київський престол між спадкоємцями Ярослава Мудрого.
Той, хто завоював Київ, не лише отримував титул великого київського князя, а й міг претендувати на найвищий статус у династії Рюриковичів. Крім цього, навіть незважаючи на тимчасове зменшення впливу Києва на інші землі в XI столітті, він залишався одним з найбільш розвинених і заселених міст Київської Русі.
Після Мстислава Великого київським князем було обрано його брата з династії Рюриковичів — Юрія Долгорукого, але він правив недовго. Коли той помер, 1157 року місцеві бояри запросили керувати Києвом Ізяслава Давидовича, але потім трапився трагічний випадок — він загинув у бою біля Білгорода.
Потім київським князем став Ростислав Мстиславич. За довгі роки правління йому вдалося відновити авторитет серед представників князівської влади, налагодити ділові відносини з іншими князями та збільшити вплив на більшу частину київських земель без зброї та боїв. Але, на жаль, після смерті Ростислава знову виникла ворожнеча між князями. Тоді на київський престол було запрошено князя Волині Мстислава Ізяславича. Він славився великою кількістю перемог в боях з військами половецьких ханів.
Також Мстислав допомагав своєму дядькові Ростиславу справлятися зі справами у Києві. Завдяки цьому новому князю вдалося швидко завоювати авторитет князя столиці і успішно керувати всіма державними справами. Незважаючи на це, він мав багато ворогів і зрадників, особливо серед князів. Багато хто з них теж хотів правити в Києві.
Незабаром на східних землях Київської Русі сформувався антикиївський союз володимиро-суздальських князів. Також почався з’являтися новий етнос із політичним та суспільним устроєм. Його представником був онук Володимира Мономаха — Андрій Боголюбський. 1169 року він зібрав велике військо, яке складалося з князів різних міст Київської Русі, і пішов у похід завойовувати Київ.
Вторгнення до Києва: боротьба за владу у столиці та наслідки
Після тривалого протистояння захисники Києва здалися. За традицією Київської Русі вони вирішили, що новий князь прийшов правити містом на благо народу, але їхні надії так не виправдалися. Після вторгнення Київ пережив справжню війну. Актикиївський союз не пошкодував нікого — ні дітей, ні жінок та чоловіків, ні старих. У старовинних літописах часів Київської Русі залишилися відомості про цю подію: Київ 2 дні грабували, горіли церкви, монастирі, цілі житлові квартали та пам’ятки, людей убивали та брали в полон.
Після захоплення Києва Андрій Боголюбський дозволив три дні грабувати будівлі. До цього моменту в Київській Русі було дозволено діяти так само з містами інших країн. Потім він призначив новим князем Києва свого молодшого брата — князя Переяслава Гліба Юрійовича.
Але колишній київський князь Мстислав Ізяславич не хотів визнавати поразки. 1170 року він зібрав війська і пішов завойовувати Київ. Поки Гліб Юрійович залишав Переяслав, він послав своїх половців по допомогу. Тим часом Мстислав встиг зайти до міста. Але він недовго зміг боротися на престол. Одного разу, вирушивши на Волинь по нові війська, він захворів і помер. З тих пір замість нього боротися за Київ продовжили спадкоємці — брати Ростиславичі.
Намагаючись остаточно встановити контроль над Києвом, Андрій Боголюбський відправив туди величезне військо (50 тис. осіб), але вночі 1173 року його знищили українці під керівництвом Ярослава Ізяславича. Після перемоги він став великим київським князем і правил до кінця життя, а спроби завоєвати київські землі відбувалися до тих пір, поки не було закінчено литовсько-татарську війну 1240 року.