Київська операція РСЧА: як Київ та Варшава уклали військовий союз 

21 квітня 1920 року Київ та Варшава підписали угоду про заснування військового союзу проти більшовиків. Мало істориків приділяють увагу підписанню цієї угоди, а деякі українці взагалі про неї не чули, хоча операція РСЧА стала важливим моментом в історії нації. Про передумови операції, підписання договору та Київський похід, далі на kyivyes.

Передумови військової операції

З моменту, коли Україна та Польща стали незалежними державами, стосунки між ними складалися не найкращим чином. У листопаді 1918 року Польща та ЗУНР боролися за Галичину. Паралельно Польща також вела війну з УНР на Холмщині, Підляшші, Берестейщині, Волині. Попри конфліктні відносини між країнами, Київ та Варшава розуміли, що стосунки потрібно налагоджувати. 

Юзеф Пілсудський, який був батьком Польської республіки, вважав, що для Польщі основну загрозу становить Росія. Оскільки Москва була основним геополітичним конкурентом Варшави, Пілсудський прагнув знищити Росію, адже тільки так країна могла б бути у безпеці.

Українському питанню поляки приділяли багато уваги в моменті конкурування із Росією. Юзеф Пілсудський вважав, що Україна бере на себе тягар російського імперіалізму. Саме через це Польща готова була піти на поступки та прагнула, щоб Україна стала незалежною. Проте у Польщі також було багато націонал-демократів, які мали дещо інші думки щодо України та їх, до речі, підтримувала більшість поляків. Націонал-демократи вважали, що головний ворог — Німеччина, а ось з Росією вони навпаки хотіли налагодити стосунки. Українське питання для представників національно-демократичних поглядів становило загрозу для територіальної цілісності Польщі, адже Україна без сумнівів претендувала б на дискусійні території.

Про погляди київського уряду

У 1918 році Польща воювала тільки на сході, а Україна мала зупиняти наступ поляків, більшовиків та генеральний секретар Симон Петлюра вважав, що в такому скрутному положенні необхідно з кимось миритися. На думку Петлюри, голову загрозу для Києва становила Росія, тож єдиним союзником могла стати Польща. Потрібно сказати, що більшість столичної еліти не підтримувала головного секретаря з військових справ, адже розуміли, що галичанам примирення з Польщею буде коштувати дорогою ціною.

1919 рік — на Київ замах робить ще один гравець

У 1919 році, окрім поляків та більшовиків, Київ мав зупиняти наступ армії генерала Антона Денікіна, яку підтримували країни Антанти. У липні того ж року “білі” росіяни почали наступати на Москву. Тодішній віцепрезидент Польщі Ігнацій Падеревський повідомив, що у Парижі було велике піднесення, адже французи вірили у перемогу армії Денікіна. Через це Варшава відкрито не підтримувала Київ, адже не хотіла наражати себе на небезпеку зі сторони країн військового союзу “Антанта”. Тому, щоб допомогти Україні стати незалежною, поляки не могли підтримувати Київ до остаточної поразки “білих” росіян. 

У грудні 1919 року більшовики відбили наступ армії Денікіна, а положення Києва та УНР ставало все більш жалюгідним. З початку місяця українці розпочали Перший зимовий похід й таким чином розпочали партизанський рух. УНР — стала державою без території, а Київ вже не був столицею. Тому перед київським керівництвом постав вибір: підписати мирну угоду з Польщею, або припинити боротьбу за незалежність — Симон Петлюра обрав перше. 

Укладання договору між Києвом та Варшавою

Переговори між Києвом та Варшавою розпочалися ще у жовтні 1919 року, але до консенсусу обидві сторони почали підходити взимку. У січні 1920 року статус українських полонених на території Польщі було змінено на “військові особи з заприязненої держави”. З військових осіб з заприязненої держави почали формувати українські дивізії. Однак найважчим аспектом у перемовинах між Польщею та Києвом була територія.

21 квітня 1920 року між Варшавою та Києвом було підписано мирну угоду. Зі сторони столиці України угоду підписав Андрій Лівицький, а зі сторони Варшави — заступник міністра Ян Домбський, хоча документ має назву “Пакт Пілсудського-Петлюри”.

Варшава визнавала незалежність УНР та зобов’язувалася допомогти звільнити територію до міста Дніпро від більшовиків, проте Київ мав віддати Польщі Галичину та 5 повітів Волині. 24 квітня було підписано військову конвенцію, яка регулювала аспекти військової співпраці. До речі, що військова конвенція, що мирний договір були економічно вигідними в першу чергу для польської столиці.

Реакція населення на укладання мирного договору

Підписання мирного договору викликало бурхливу реакцію з обох сторін. У Києві перший президент Михайло Грушевський закликав не визнавати владу Симона Петлюри, Винниченко мав проросійську позицію та говорив, що країна для українців — це УРСР, а не УНР. Галичани були дуже обурені на столичну владу, адже для них договір став “ножем у спину”. Денікін засудив “сепаратиста” Симона Петлюру за продаж українських селян та зраду, вважаючи, що мирний договір між Варшавою та Києвом становить загрозу не тільки для більшовиків, а для всієї Росії. 

Про Київський похід

25 квітня 1920 року розпочався українсько-польський наступ. Юзеф Пілсудський пообіцяв Києву, що польські війська не затримають на визволених українських територіях. В операції приймало участь приблизно 60-90 тисяч польських солдатів та близько 20 тисяч українців. 

Наступ був стрімким. 6 травня українсько-польські війська зайняли Київ, а 9 травня відбувся святковий парад союзних військ. Діяч Давид Заславський згадував, що у Києві тоді паралельно було створено і українську, і польську адміністрації — обидві сторони були раді перемозі. Поведінка польської адміністрації у столиці дала зрозуміти, що поляки дійсно хочуть, щоб у Києві зʼявилася сильна українська влада.

У червні 1920 року більшовицька влада розпочала контрнаступ, а наприкінці літа вони вже пройшли до Варшави. Дещо пізніше польське військо відбило російську армію та вже продовжила переслідувати противника, хоча війну продовжувати не хотіла. 18 березня 1921 року було підписано остаточний договір про укладання мирної угоди між Польщею та Росією. Важливо зауважити, що делегації УНР не дозволили сідати за стіл переговорів, а ось столичні представники УРСР були.

Підписання мирного договору — кінець союзних відносин між Києвом та Варшавою

Формальним закінченням союзних відносин між Варшавою та Києвом була інтернація 20 тисяч українців. Але Варшава ще довго продовжувала створювати умови для підтримки українського екзильного керівництва, а інтернованим особам створювала комфортні умови для життя. 

Завдяки налагодженим стосункам між Києвом та Варшавою, Польща тривалий час приймала на своїй території козаків, отаманів та всіх, хто тікав від радянської влади.

Загалом, Ризький мир для багатьох киян став явищем зради. Думки про союз між Києвом та Варшавою у 1920 році для багатьох людей залишається різко-негативними. Співпрацю двох країн не можна назвати послідовною та ефективною на 100%, адже територіальне питання, неприйняття української політики Пілсудського у Варшаві та міжнародна кон’юнктура не сприяла успіху. Якщо подивитися на союз з іншої сторони, уряд Варшави був єдиним, який підтримував незалежність України у XX сторіччі.