Завдяки технічному прогресу ми можемо знайти безліч інформації про тих, хто правив величною столицею України як в часи Київської Русі, так і у ХХІ сторіччі. У цій статті ми розглянемо діяльність тих, хто був обраний на посаду міського голови Києва в часи незалежності, щоб прослідкувати як в столиці обирали мера. Далі на kyivyes.
Історична хроніка: як обирали голову міста у різні часи
В історичних джерелах перша згадка про мера Києва датується 1871 роком. Міський голова виступав головним органом місцевого самоврядування. У ХІХ сторіччі мера столиці було вибрано серед членів міської думи, яких обирали кияни. Важливо зазначити, що такі вибори мера не були демократичними, адже обирати могли лише ті, хто мав на це право. Така система виборів існувала до 1917 року.
У часи Радянського Союзу голови виконавчих комітетів рад не обиралися, а призначалися партійними органами. Отже, у радянській столиці вибори міського голови також не можна було назвати демократичними.
Вже у ХХІ сторіччі кияни віком від 18 років самостійно обирають мера міста на загальних виборах, які можна вважати чесними та демократичними. Однак кияни вперше обрали мера міста самостійно аж у 1994 році, а до цього його функцію виконувала Київська міська рада народних депутатів.
Боротьба за незалежність почалася ще у 1990 році: історія виборів Київради
У 1990 році Київську міську раду народних депутатів зібрали на основі перших демократичних виборів. В ті часи ще не було різних партій, тож кандидатів в депутати висували трудові колективи заводів, шкіл, громадських організацій тощо.
У 2024 році кількість народних депутатів в столиці не перевищує цифри 120 осіб. Для порівняння, у 1990 році кількість місць для народних обранців становила 300 осіб. Щоб потрапити до Київради, кандидату потрібно було отримати мінімум 50% голосів на мажоритарному окрузі, тож саме через такі умови у раді Києва залишалося близько половини місць вакантними. Важливо наголосити, що через це в раді були як представники комуністичного руху, так і демократичного. До 1994 року депутати з різними політичними поглядами мали постійно домовлятися й саме завдяки цьому Київ став одним із перших міст, де зник радянський режим.
Голову Київради мали до 1994 року мали обирати депутати, а не жителі міста. Голосів для справедливих виборів бракувало, тож головою ради став член КПРС Арнольд Назарчук, а функції його заступника виконував представник демократичного руху Олександр Мосіюк.
Олександр Мосіюк зазначив, що його колега Арнольд Назарчук був більше керівником заводу “Електронмаш”, ніж комуністом, тож демократія Київради ставала все більшою, а це, своєю чергою, посприяло тому, щоб національний синьо-жовтий підняли за рік до проголошення незалежності. Демократичні представники Київради знали, що національну символіку потрібно визнавати, але на голосуваннях, через голоси комуністів, рішення постійно відкладали. Одного дня, під сучасною будівлею КМДА зібрався народ, який хотів підняти український стяг. Заступнику голови Київради Олександру Мосіюку довелося прийняти квазілегітимне рішення про національну символіку, щоб на центральній вулиці столиці не відбулося кровопролиття.
Про першу хвилю декомунізації
Голова Київради Арнольд Назарчук залишив посаду у жовтні 1990 року, Олександр Мосіюк тимчасово виконував повноваження голови, поки “верхівка” шукала нового комуніста. Наступником Назарчука став Григорій Малишевський.
За словами пана Мосіюка, новий голова був відданим комуністом схильним до інтриг. Григорій Малишевський міг обіцяти одне, а зробити інше. Коли відбувалося ДКНС, Малишевський втік у село до матері через загрозу військової операції у Києві. За два тижні боягузливий голова повернувся до столиці, але навіть комуністи не дозволили йому бути на сесії через зраду. Олександр Мосіюк знову став міською головою й почав процедури з декомунізації столиці. Насамперед у Києві деінсталювали радянські монументи та перейменовували станції метрополітену.
Олександр Мосіюк пробув головою Київради до 2 березня 1992 року, адже саме в ту ніч депутати провели таємне голосування та на посаду голови Київради та обрали вже покійного Василя Нестеренка. Мосіюк залишив політику та займався бізнесом до каденції Віктора Ющенка.
Про конфлікти, вулицю Банкову та переворот на Хрещатику
З 1992 року виконавча гілка влади перебувала під контролем президента України, тому Київська міська державна адміністрація та Київська рада народних депутатів постійно конфліктувала та змагалася за лідерство. Тодішньому президенту Леоніду Кравчуку навіть довелося створити комісію, яка б вивчала причини конфліктів між виконкомом та Київською радою народних депутатів.
Наступним мером столиці став Леонід Косаківський. Після відставки він написав книгу “Переворот на Хрещатику”, де розповів як його хотів стратити президент та як майбутній мер столиці Омельченко посприяв подіям перевороту.
З 1998 року по 2006 рік мером столиці був Олександр Омельченко (кияни обирали його двічі). Перебування пана Омельченко на посаді мера міста найбільше запамʼяталося киянам незаконним будівництвом. На президентських виборах у 2004 році мер столиці не підтримав жодного кандидата в президенти, а натомість вирішив балотуватися і сам. Після невдалої спроби балотування, Олександр Омельченко продовжив співпрацю з представниками “помаранчевих”, а мером міста став Леонід Черновецький, який потім “втік” з посади.
Янукович призначив “свою” людину на посаду голови КМДА
У 2013 році Віктор Янукович призначив на посаду голови КМДА “регіонала” Олександра Попова, хоча обирати мали кияни. Через такі дії президента в Києві “наводили порядки” представники проросійської позиції. Під час Революції Гідності мер Попов втік, деякий час столиця була без мера, але потім на його місце поставили Володимира Макеєнка.
У 2015 році мером Києва став Володимир Кличко — його обрали кияни. Спортсмен та політик був учасником подій Революції Гідності та в одному з інтервʼю зауважив, що він відчуває відповідальність за безпеку громадян. Можливо, саме ці слова Володимира Кличка посприяли його просуванню в політичній діяльності.
“Слуга народу” проти Кличка на посаді мера
Кияни не один раз обирали Володимира Кличка на посаду мера столиці. У 2019 році представники партії “Слуга народу” обговорювали можливість достроково обрати нового мера. Кабінет міністрів погодив відставку колишнього мера, а першим кандидатом на посаду став Олександр Ткаченко.
Президент Зеленський на одному з інтервʼю сказав, що він не бачить нікого на посаді мера Києва, окрім Олександра Ткаченко. А ось Віталій Кличко зізнався, що президент намагався підпорядкувати його двом особам — Олександрові Ткаченку та забудовникові Андрію Вавришу. Коли головою ОПУ став Андрій Єрмак, погляди Банкової змінилися на 180 градусів. Пан Єрмак зазначив, що знамените імʼя братів Кличків допоможе налагодити столиці міжнародні звʼязки.
У 2024 році на посаді мера Києва залишається Володимир Кличко. Ніхто не знає, хто стане наступним мером столиці через війну, але досвід показує, що міський голова та Київрада мають бути незалежними та представляти інтереси не тільки киян, а всіх українців.
Використані джерела: