2022 рік став для киян справжнім пеклом, адже 24 лютого розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Всі сили противника йшли в один напрямок – Київ. Багато киян виїжджало в околиці міста, в надії перечекати, адже вважали, що бої точитимуться у самому Києві. Настрій мешканців області теж був різним. Дехто відразу поспіхом виїхав, а дехто до кінця не вірив, що буде щось серйозне. Проте, всі ми добре знаємо, що відбувалося у Київській області та в Бучі безпосередньо. У цій статті ми розповімо про ці події через призму розповіді очевидиці перекладачки Олени Л., яка воліла не називати своє прізвище в цілях безпеки. Про це писало видання “NV”. Детальніше про окупацію Бучі далі на kyivyes.
Початок повномасштабного вторгнення, нерозуміння ситуації
Для жительки Бучі Олени Л. початок повномасштабного вторгнення був таким же неочікуваним, як і для багатьох людей в Україні. Всі чули новини, але до кінця не вірили, навіть 24 лютого. Цього дня Олена у першу чергу за звичкою відкрила Facebook, де й побачила зловіщі новини. Панічно побігла набирати воду, адже вважала, що вона відразу може зникнути. Світло тоді ще було, тому жінка почала дивитися теленовини. Телеведучі підтвердили найстрашніше. Згодом було чути вибухи, почалися бої у Гостомелі. Жінка разом зі своєю мамою ховалася весь час у темній кімнаті своєї квартири, де не було вікон, а там де вони були – заклеїли скотчем, аби уникнути уламків. Було моторошно, Олена весь час намагалася відволікатися роботою.
Розпал боїв, боротьба за виживання
27 лютого почалися бої вже у Бучі, у центральній її частині. Олена ж жила на околиці, у мікрорайоні Склозаводська. З боку української оборони були успіхи, проте все ж окупанти згодом змогли дійти й до околиць, де жила наша героїня. Почали бомбити. Спочатку десь далі, а згодом все ближче, згадує Олена. Також розповідає, що сусід з багатоповерхівки якось кинув коктейль Молотова в окупантів, на що вони почали бомбити той будинок у відповідь, а згодом й всі інші. Почалися страшні обстріли. Також зовсім поряд було чути перестрілки, мабуть, з теробороною. Олена з мамою були налякані, ховалися під опорною стіною. Було моторошно. Пізніше сусіди повідомили, що в мікрорайон заїхало ще більше росіян. Вони грабували місцевий магазин, виносячи їжу та алкоголь, а також веселились в клубі. 10 березня вже не було ні газу, ні води, ні світла. Дізнатися будь-яку інформацію стало ще складніше та, загалом, кожен день ставав складнішим та страшнішим. У квартирі ставало дуже холодно. Їли один раз на день. Сусіди ділилися між собою чим могли, разом деякий час готували на вулиці. Чоловіки рубали дрова та відважно ходили по воду в колодязь, який знаходився не так вже й близько, а жінки готували їсти. До речі, частина цих чоловіків були корінними росіянами.
Поведінка окупантів у місті Буча
Росіяни поводили себе жорстоко, все нищили та палили, а також залякували. Олена згадує, що вони заходили у двори приватних будинків та у квартири деяких багатоповерхівок. Казали, що мирних не чіпають, що можуть евакуювати на Білорусь, проте пізніше звірствували та жорстоко вбивали. Деталей цих подій жінка не знає, проте багато чула.
Порятунок зі щасливим кінцем
Олена згадує, що її порятунок був дійсно дивом, адже вона жила у справжнісінькому пеклі майже місяць. Виїхати до того було майже неможливо. Єдиний шлях – “зелений коридор”. Через відсутність інформації жінка не могла дізнатися про таку можливість виїзду, проте дивом все ж це вдалося зробити. Як виявилося, це була остання евакуація. Виїжджали разом із сусідами. Було моторошно, не були впевнені, що виживуть, проте все склалося найкращим чином.