Дворянин та статський радник Іполит Дьяков двічі обирався міським головою Києва. При ньому місто засяяло ліхтарями, з’явилися прибуткові будинки з опаленням та каналізацією, відбулися міжнародні виставки та перша олімпіада, з’явилися два десятки літаків та перший дирижабль “Київ”. Як він усе це встиг зробити? Далі на kyivyes.
Іполита Миколайовича вважали щасливцем: йому все легко давалося, а його плани швидко реалізовувалися. Він ухвалював свої рішення “холодною головою” і без емоцій, вмів не наживати ворогів та знаходив спільну мову з впливовими персонами.
Йому заздрили: у 30 з гаком цей щасливець став кавалером французького Ордену Почесного легіону, одружився з онукою ексголови міста Густава Ейсмана, двічі кияни віддавали свої голоси за нього. Доля готувала йому блискучу кар’єру і життя, сповнене приємних сюрпризів, якби не державний переворот 1917 року.
Початок кар’єри
Загалом, юний Іполит не збирався йти в політику – йому з дитинства подобалася математика. Його мозок не витрачав зайвих зусиль на пошук оптимального рішення: у голові відразу виникав результат. Поки інші йшли шляхом спроб і помилок, Дьяков обирав найкоротший і найправильніший шлях.
Ця властивість розуму допомогла йому й у кар’єрі. Після університету він вступив на службу до департаменту залізничних справ, довго там не затримався, опинившись у Головному управлінні кіннозаводства. Здавалося б, який зв’язок? Все просто: кмітливі та освічені співробітники були потрібні всюди – Дьякова відправили у Париж, де він представляв та організовував виставки. За цю діяльність пан Іполит Дьяков і отримав найвищу нагороду Франції, а також був відзначений нагородами Німеччини, Італії та інших країн.
Повернувшись до Києва у 1900 році, він свідомо пішов у політику, ставши гласним, або депутатом, міської думи. Він був молодим, освіченим, розумним та прогресивним.
Реформатор та дипломат
Київська дума 1906 року не даремно мала славу революційної. Громадяни отримали більше свобод, було скасовано цензуру та табу на українську мову, у думу пройшли багато прогресивних особистостей.
Додамо, що попереднього міського голову Василя Миколайовича Проценка у Києві недолюблювали: подейкували, що при ньому безвісти зникли великі суми грошей, розраховані на доброустрій міста. Замість нього кияни проголосували за спортсмена та автолюбителя Іполита Дьякова.
Початок 1900-х років був часом зростання, і Дьяков це добре розумів. У Києві почали будуватися гімназії та клініки, нові школи та навчальні заклади. Розвивався телефонний зв’язок, місто стрімко збільшувалося внаслідок освоєння та забудови околиць.
Мер сам водив авто та робив усе можливе, щоб і пішоходи, і перші водії дотримувалися прав один одного. Перший Клуб автомобілістів заснував генерал-губернатор Володимир Сухомлінов, а потім передав управління молодому меру Іполиту Миколайовичу. У 1910 році відбулося перше велике ралі Київ – Москва – Санкт-Петербург. Перемогу здобув наш автолюбитель, дворянин Іван Іванович Подборський.
Каденції Дьякова була відзначена двома гучними скандалами: спочатку – вбивство топчиновника та реформатора Петра Столипіна у 1911 році. У сприянні терористам підозрювалася верхівка управлінців міста, але потім справу розкрили та здали в архів.
А у 1912 році пролунав новий скандал – “справа Бейліса”. Кілька років, доки тривало розслідування і будувалися неймовірні версії, суспільство лихоманило. Пан мер зайняв дуже розважливу позицію, не підтримуючи жодну з партій. І хоча “ритуальне вбивство” не розкрили, натомість вдалося уникнути єврейських погромів та заворушень.
За каденції Дьякова у Києві з’явився перший стаціонарний театр Миколи Садовського, був освячений знаменитий Миколаївський костел, з’явилася консерваторія та був відкритий Педагогічний музей (зараз Будинок вчителя).
Роки розквіту
Неподалік Театру ім. Івана Франка, що на Хрещатику, височить старовинний красивий будинок. Саме тут на початку 20 століття і поселився Іполит разом зі своєю дружиною Ольгою. Раніше тут була садиба знаменитого доктора Мерінга, з парком і ставком, але після його смерті маєток був розпроданий частинами.
Дьяков придбав шматок землі і збудував тут прибутковий будинок. Сам жив разом із дружиною, а інші поверхи здавав. Приблизно у 1915 році чоловіча гімназія зайняла кілька поверхів особняка, на той час родина Дьякових вже виїхала звідси і перебралася до невеликого будинку поряд.
Справи йшли добре: Київ ріс та розвивався. Мер був активною людиною – у 1913 році завдяки його старанням у Києві пройшла Всеросійська промислова виставка. Сюди з’їхалися люди з усієї імперії, а також були іноземці. Вечорами кияни ходили дивитися на фонтани та сиділи у ресторанах та кафе на Троїцькій площі.
У цей час була організована і Перша російська олімпіада. У Києві подібний захід проводився вперше, люди із задоволенням стежили за змаганнями та вболівали за своїх. У програмі було десятиборство, біг, футбол, велогонки та ін.
І хоча його критикували, пан Дьяков вдруге зайняв крісло мера.
В еміграції
А потім стався жовтневий переворот 1917 року. Дьяков очолив місто у 1918 році за часів правління гетьмана Скоропадського, але ненадовго. Прийшли більшовики, і Дьякову довелося залишити і місто, і країну. Він оселився в Берліні, разом з дружиною відкрив “Видавництво Ольги Дякової” і книгарню при ньому. Здебільшого працювали на емігрантів, випускали відривні календарі та популярну сучасну літературу.
У 1934 році Іполит Миколайович помер, був похований на російському кладовищі Тегель у Берліні.
Він був і залишається одним із найпрогресивніших мерів Києва, можна тільки уявити, що він міг би ще зробити для міста та його мешканців… Проте його ім’я не забуте, і навіть у 21 столітті про мера Іполита Миколайовича Дьякова пам’ятають. А його будинком, Миколаївським костелом, Парковим мостом та іншими знаковими місцями, створеними за часи його каденцій, можна помилуватись і тепер.